Ні в Києві, ні в Україні ніхто не чув імя Зузанни Гінчанки. Хоч народилася вона у київській єврейські родині. У буремний рік  жовтневої революції, а її юність пройшла у Рівному. Писала польською мовою і за життя вийшла лише одна збірочка її віршів «Про кентаврів».

Хто ж ця єврейська газель та зірка Сіону з трагічною долею, яка мені подібна до тернистого шляху нашої Олени Теліги?

Зузанна Гінчанка приходить до нас зі своїми поетичними рядками. Добре, що ця постать не припала пилом і її слід у історії літератури не загубився. Завдяки виданню поетичної книги «Жар-птах» у  перекладах Ярослава Поліщука із польської мови, ми, українці, відкриваємо для себе творчість мисткині.

Трьома роками раніше (2017) відзначали сторіччя з дня її народження. Згадували поетку там, де вона жила й працювала: Львів, Рівне, Варшава, Краків. Хоч етнічною українкою вона не була. Польська єврейка з українським корінням, либонь, стала поеткою трьох народів. І тут так і хочеться пригадати пражанина Франца Кафку, який також був із єврейської родини, живучи у Чехії, писав німецькою. Такі дивні перехрестя культур, народів, досвідів та мішаної крові.

Родина Гінчанки втекла на Західну Україну від комуністів. Прихисток знайшли у Рівному. Маленька Зузанна жила в своєї бабусі, у звідувачки аптечного складу Клари Сандберг і ще з ранніх літ поетеса не відчувачала матеріальних нестатків. На той час це місто було мультикультурним: діяла єврейська, російська, українська і польська школи. Пані Гінчанка обрала для себе польську мову і стала ученицею Рівненської гімназії імені Т.Костюшка.

Віршувати й друкуватися почала досить рано. 1934-ому році її вірш відзначили на конкурсі варшавського журналу «Літературні новини».

Помітив літературний дебют і перший польський поет Юліан Тувім. Він надалі спостерігав за долею і творчим розвоєм юної поетки. Цей успіх додав снаги для З.Гінчанки. Вона багато пише, укладає зошити, які в подальшому стають основою її збірки, контактує з учасниками творчої групи «Волинь» (Луцьк-Люблін), де читала в мистецькому колі власні вірші, знайомилася з молодими поетами. У поетки заводяться особисті й приязні взаємини з поетом Юзефом Лободовським, але цим стосункам не дано було розвинутися через родинні обставини. Згодом Ю.Лободовський у далекій Канаді написав збірник поезії «Пам’яті Суламіти» (1987 р.), який світлій пам’яті присвятив З.Гінчанці.

Провінційне місто стало затісним для широкого розмаху поетичного таланту З.Гінчанки, тож вона вирушила до столиці, до Варшави. Там вступила до Варшавського університету на педагонічну спеціальність гуманітарного факультету. Але літературне життя у польській столиці також вирує. У 30-их роках богемним місцем літературної спільноти була кав’ярня «Мала Земянська».

Літератори окреслили Зузанну Гічнанку єврейською газеллю, зіркою Сіону, часто фліртували з нею. Знала поетка й іронічно-насмішкуватого Вітольда Гомбровича.

Незабаром відбувся літературний дебют Зузанни Гінчанки. Її перша і єдина прижиттєва збірка «Про кентаврів» вийшла у 1936-ому році. Ця назва відгомін міфологічного всесвіту й стародавньої історії. Напівлюдина й напівкінь символізував у збірці поєднання: природного світу й людських здобутків, раціонального начала й натурального, нештучного світу, який навколо нас, інтуїтивного відчування світу й усталених традиційних форм.

Юна поетка також була під впливом популярної на той час у Польщі групи «Скамандр», які намагалися поєднувати життя з поетичною формою, відлуння вулиці помістити у метафоричну форму вірша.

Все б нічого, але чорні хвилі почали згущуватися над головою творчої натури та її народом. У пресі й у засобах масової інформації розпочалися антисемітськи настрої й нагінки. Через це Зузанна Гінчанка не змогла відвідувати лекції в університеті. Через своє єврейське походження та незвичайну вроду, жіночу незахищеність у чоловічому світі, складне входження в польськомовний простір — через усі ці причини пані Гінчанка покинула Варшаву і виїхла до родинного Рівного, потім до Львова.

Пригнічені настрої передалися у вірші «Травень 1939»:

Живу я то із надією,

то із неспокоєм раннім.

Багато довкола діється –

щось прийде: війна чи кохання.

Є знаки війни ві повітрі:

мундири, накази, промови.

Є знаки кохання нехитрі:

серце щемить ізнову.

У Львові поетка влаштовується на роботу. Контактує зі Спілкою письменників, виступає на літературних вечорах. Перекладає з української поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Тичини, видала перекладну збірку творів Володимира Маяковського. Але хмари все більше й більше згущуються над її головою.

У червні 1941-ого року червону владу змінила коричнева чума. Нацисти одразу ж, як тільки захопили місто, розпочали ізолювати й знищувати євреїв. Зузанні Гінчанці доводилося жити у різних місцях, існувати під чужими іменами. Її переховував чоловік, мистецтвознавець Міхал Вайнцігер та друг родини Януш Вожьняковський. На жаль, нацисти вистежили й репресували усіх.

У 1942-ому році на Гінчанку подали донос і її ледь не заарештували. Вона тікає до Кракова. Але через два роки нацисти вистежили й арештували поетку в січні 1944-ого року. Це стало на вулиці Міколайській,26.

У квітні-травні 1944-ого року в числі інших в’язнів Зузанну Гінчанку розстріляли гестапівці. Ймовірно, що сталося це під Краковом у місцевості Плашув. На місці плашувського кар’єру розташований меморіал, який засвідчує про трагічну загибель багатьох євреїв та жертв війни.

Трагічна доля поетеси, яка прожила такий короткий відтинок життя і залишила свій слід у історії свідчить про те, що ми ще мало знаємо усіх поетів у обличчя, і їх творчість приходить до нас несподівано крізь багато років. А також доля З.Гінчанки — це доля і її народу, який найбільше постраждав від гітлерівців та втратив своїх найкращих синів і дочок. Життєва пусть Зузанни Гінчанки, цієї польськомовної єврейки, яка народилася в Києві, в якій намішано багато крові й національностей в чомусь подібна з долею нашої української героїні, борчині за українську незалежність, поетки Олени Теліги. В них багато спільного, але найперше те, що і О.Теліга, і З.Гінчанка — жертви нацистського винищення людства, і про трагедію Голокосту не слід забувати нікому й ніколи.

Ярослав Карпець

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.