«Якщо тобі важко – отже, ти рухаєшся вгору», – каже східне прислів’я, і в цьому вкотре переконує історія нелегкими і захопливими біографіями видатних людей. Життєвий шлях Степана Степановича Костишина – то невтомний підйом до крутої вершини, яка ще з юності випробовувала на терпіння та наполегливість. Навчання спочатку в Звинячівській, а згодом в Будановській школах і відмінні оцінки з усіх дисциплін показали, що цей юнак не тільки хоче вчитися, але й має до того неабиякий хист.

Проте через відмову вступати до комсомолу атестату зрілості випускник вчасно не отримує. «Якщо ти думаєш, що я здамся – ти помиляєшся», – подумки сказав своїй долі Степан Степанович і вирушив до Чернівців – здобувати вищу освіту. Навіть попри те, що вступні іспити давно почалися: дорогу здолає лиш той, то іде.
Романтика мандрівок і нових відкриттів запрошувала на такий популярний тоді геологічний факультет, проте математику – обов’язковий вступний іспит для тієї спеціальності – абітурієнти вже здали – потрібно було вибирати з тих спеціальностей, де серед переліку вступних випробувань немає математики. Степан Степанович обирає біологію – науку про життя, і відтоді вивчає не тільки життя з погляду біологічних процесів, а і у філософській площині: зі вступом в доросле життя доля підносить юнакові складні загадки, без мудрості і сили духу вирішити які неможливо. Відтепер до життєво-творчої долі Степана Степановича вписано Чернівці – тут живе, навчається, згодом – працює.
Викладачі помітили студента-ерудита, який постійно і наполегливо працював над собою, і після відмінного завершення навчання, у день розприділення направлень на роботу, Степан Степанович з подивом дізнається, що його прізвище не називають серед тих, хто направлений на роботу, бо його … рекомендують до аспірантури: такого студента неможливо відпустити – вирішують одноголосно педагоги і відкривають йому дорогу в вищу науку. Але якби все було легко, то, певно, це була би красива казка, а не доля реальної людини: випускника Степана партія направляє на молодіжну роботу, про відмову тоді не могло бути й мови. Це була також школа життя. Така вже властивість історії – постійно переставляти акценти, і зараз словосполучення «партійна робота» сприймається, переважно, з негативною конотацією, проте робота завжди залежить від її виконавця. «Ми садили дерева – щоби росли парки і сади, щоби місто зеленіло. І вони ростуть – парк «Жовтневий», наприклад, який ви добре знаєте. Дивлюся на ті дерева – і серце радіє. Також будували стадіони і літні табори», – розповідає Степан Степанович. Боротьба з порушниками громадського порядку, керівництво закладенням шахт, освоєння цілинних земель Казахстану – такі іспити зрілості підготувала у свій час доля Степанові Степановичу, і їх він склав на «відмінно».
А далі було омріяне повернення в науку, навчання в аспірантурі, блискучий захист спочатку кандидатської, а відтак і докторської дисертацій, у 1986 році Степан Степанович Костишин отримує наукове звання професора.
Степан Костишин – основоположник вітчизняної школи з проблем гетерозису рослин. За його ініціативи у 70-х роках діяла всесоюзна школа «Геном рослин». Науковий доробок вченого – близько трьохсот фахових публікацій, 3 монографії, 4 посібники з грифом МОНУ. За значні досягнення в галузі науки Степан Степанович Костишин удостоєний звання Заслужений діяч науки і техніки України.
Знає Україна Степана Костишина не тільки як невтомного дослідника-науковця, а і як організатора наукового процесу – спочатку Степан Степанович став проректором з наукової роботи, а з 1987 до 2001 року – ректором Чернівецького національного університету. Саме з ініціативи С.С.Костишина та за його сприяння в Чернівецькому університеті створені наукові центри Буковинознавства та археології, засновано видавництво «Рута», відкрито педагогічний, юридичний, філософсько-теологічний факультети, Інститут термоелектрики,десятки нових кафедр та спеціальностей. За його ініціативи засновано герб, прапор та гімн університету, започатковано присвоєння почесних звань професора та доктора ЧНУ. І це ще далеко не всі досягнення Степана Костишина.

Міжнародний біографічний центр номінує Степана Костишина «Людиною року 2000-2001».
7 лютого минулого року Степан Степанович відзначив подвійний ювілей – 80-річчя від дня народження та 55-літній професійний ювілей. Кажуть, що кожен ювілей – то час звітувати перед самим собою і Богом за досягнуте. А досягнень у Степана Степановича немало:професор, завідувач кафедри екології і біомоніторингу Чернівецького національного університету, знаний вчений в галузі фізіології рослин, біохімії та екології, доктор біологічних наук, дійсний член (академік) Академії наук вищої школи України, , Заслужений діяч науки і техніки України, почесний доктор Саскачеванського університету (Канада) ТА Сучавського університету (Руимунія), почесний член Міжнародної організації університетів «Phi Beta Delta» США, почесний громадянин міст Чернівців і Лок- Хвейпа (США).
У вітальному слові ювіляру ректор Чернівецького національного університету Степан Мельничук зазначає: «Завдячуючи вмілому керівництву професора С.С.Костишина, університет став центром освіти і науки на Буковині. Одним з перших в Україні Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича був атестований на найвищий – четвертий рівень акредитації».
Нагорода Ярослава Мудрого АНВШ України, Орден святого Володимира, Орден святих Кирила та Мефодія – відзнаки, що засвідчують, наскільки високими є заслуги Степана Костишина не тільки перед буковинцями, а і перед українським суспільством загалом.
А починалося все з Тернопілля, Чортківщини – з батьківською землею в Степана Степановича і досі – найтепліші почуття: звідси пішов у науку, сюди приїжджав на кожні канікули і тішив батьків тим, що він іде своєю дорогою – піднімається, як би важко не було – іде до мети. Сюди приїжджає тепер – в гості до сестри, і тоді багато згадується, і тоді все життя – як на долоні, в батьківській хаті то все якось видніше стає…
Понад усе Степан Степанович шанує свою родину, яка завжди була опорою – яскрава, талановита дружина Міра – мистецтвознавець, знавець народного костюма і дочка Світлана, доктор біологічних наук, еколог. Хороша людина має посадити дерево – щоби її життя на землі не проходило безслідно… Чернівецькі сади і парки ростуть-тягнуться до сонця, легко так ростуть – помітно, що хороша людина садила. А найбільший сад Степана Степановича – університет, що став справжньою окрасою України. І цей сад постійно радує своїми плодами – випускаються студенти, кожен освоює свій фах і потім з гордістю згадує, що його готували в Чернівецькому університеті.
Щирий до друзів і мудрий до неприятелів – Степан Степанович прикладом свого життя показує, що найважчі шляхи ведуть до справжньої вершини, і труднощів не треба боятися – вони тільки гартують.

Іванна Стеф’юк (с.Кобаки, м.Чернівці)

Leave a Reply

Your email address will not be published.