Премія імені Ірини Вільде існує вже 15 років. Перезавантажили ми її минулого року, змінили концепцію, оновили Статут, а сьогоріч присудили уже вдруге з новим складом журі. Традицією стала абсолютна незалежність журі від будь-якого тиску як претендентів, так і Спілки письменників.

За нікого не просили і самі автори не просилися обрати саме їх. Це – наслідок минулорічного присудження премії. Із превеликою втіхою я слухала дуже фахові думки та оцінки членів журі: Лесі Бернакевич, Надії Ковалик, Олександра Масляника та Лани Перлулайнен. З огляду на воєнну ситуацію, творів було надіслано небагато, усі були прочитані й відрецензовані письмово. Ми провели попередній відбір на основі лише одного критерію – художньої якості надісланої прози та есеїстики. Залишилось 5 номінантів із потрібних чотирьох. Коли ми зібралися 3 травня на остаточне голосування, то не було того, що роблять зазвичай на подібних засіданнях – кому даємо? Я сказала, щоб просто заповнили бюлетні. Як голова журі, я не мала жодних преференцій, тобто додаткових балів. Голосувала як усі. Тому була інтрига.

Хочу зауважити, що хоча є перше, друге і третє місця, лавреати премії імені Ірини Вільде рівні між собою. Цього року  була додаткова відзнака – на пошанування пам’яті Романи Дідули, яку отримала пані Неоніла Стефурак (Станіславщина). Географія лавреатів строката: Рівне, Вінниця, Київ, Івано-Франківськ.

Перше місце посіла Алла Рогашко з Рівного за роман «Провидець». Як слушно зауважила Надія Ковалик, цей напружений містичний роман, написаний два чи три роки тому, насичений передчуттям війни. Складний сюжет, майстерний психологізм, унікальний стиль, що органічно поєднує потік свідомості,  асоціативний ряд, сновидіння, історія і місцевий колорит – ясна річ, не для любителів легкого чтива і укрсучліту. Премію Алла отримала за  потужний прояв творчої свободи, вільний політ думки, і сміливість писати так, як підказує їй досвід і неабиякий талант. В роман органічно вплетений образ геніального земляка – письменника Уласа Самчука. Сподіваюсь, літературознавці і критики нарешті почнуть цікавитися цією авторкою і перестануть обслуговувати кількох розкручених і розпіарених письменників, які давно повторюють самих себе.

Друге місце посіла Наталка Гомель (Вінниця) з романом «Вокзал». Ми оцінили некон’юнктурність теми – життя безхатьків на вокзалі, глибоку емпатію, і, зрештою, стиль. Хтось би зробив з цієї історії чорнуху, додав би брутальності, але авторка обрала художню правду. «Вокзал» – приклад того, що талант сам обирає стежку, якою він буде йти. Тут відчувається повне злиття авторки з текстом, що затягує читача в цю орбіту. Мало хто з письменників володіє цим магічним даром, тому ми й пробачили молодій письменниці деякі огріхи, наприклад, мелодраматичність. Її манера писати-розмовляти – дуже природна і навіть харизматична, тому не дивно, що члени журі однозначно визнали роман молодої авторки одним з найкращих.

Третє місце отримав відомий письменник Віктор Терен за збірку вибраної прози «Рівняння Бога і тріснуті окуляри». Сюди увійшли роман, дитячі повісті і новелістика. Перше враження – в Україні вже так ніхто не вміє писати. Чудова мова, добірна лексика, яскраві образи – все в найкращих традиціях української літератури. І це письмо не минулого, а майбутнього. Такі книги потрібно презентувати світові, бо вони українські від А до Я. Якщо сформулювати одним реченням – премію Ірини Вільде книга Віктора Терена отримала за шляхетність письма. Тільки сам формат книги виявився непродуманим, що завадило отримати їй найбільше балів.

Окрема премія (спеціальна відзнака на пошанування пам’яті Романа Дідули) належить по праву Неонілі Стефурак за книгу художніх есеїв «Подорожні». Дуже достойний зразок сповідальної прози з-під пера однієї з найкращих українських поетес. Відвертість, щирість, повна відсутність фальші чи манірності. Премія присуджена їй насамперед за відданість естетичним принципам, гуманізм, які пані Неоніла послідовно втілює з великою художньою майстерністю. Це – теж література майбутнього.

Загалом рівень текстів, які ми розглядали цього року, досить високий. І ми щиро дякуємо усім, хто подавав їх на премію. Надіслані примірники будуть передані в потребуючі бібліотеки, як і минулого року. Велика вдячність меценатам за підтримку. Куратор Премії, голова Львівської обласної організації Національної спілки письменників України Олесь Дяк, заслуговує окремої подяки і високої оцінки за організацію процесу і ми сподіваємось невдовзі зустрітись з переможцями у Львові на церемонії вручення нагород. І жодна війна цьому не завадить. Культура – теж зброя. І видавцям слід орієнтуватись на видання справді талановитих книг, відкривати нові імена, бо за це їм рано чи пізно воздасться сторицею.

Галина Пагутяк, лавреатка Національної премії імені Тараса Шевченка

Leave a Reply

Your email address will not be published.