Смоляк Олег. Полумисок долонь. Етюди. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2017. – 52 с.

«Полумисок долонь». Доволі несподівана назва. Від першого слова повіває якоюсь архаїчністю. Чи не тому сучасні літератори не використовують його у назвах своїх книг? Принаймні, в інтернетових хащах (іноді вдаюся за допомогою до ноутбука – цього цивілізаційного винаходу) віднайти не вдалося. А от друге слово не є таким рідкісним. Згадаю хоча б книги «Долоні континентів» Софії Майданської та «У прихистку долонь» Віктора Терена, які відшукав у своїй книгозбірні. Здається, що у когось з фантастів (не памʼятаю у кого) було ще видання «У долонях Всесвіту»…
Спитаєте, мабуть: а навіщо рецензентові мандрувати у літературне проминуле? Та з моєї точки зору саме найменування є чи не найважливішим елементом привертання уваги читачів до книги. Якщо виходити з цього, то Олегові Смоляку, безперечно, вдалося привернути до видання поціновувачів красного письменства. Нехай це буде моєю суб’єктивною думкою. Але не вважаю це ґанджем. І в обʼєктивному оцінюванні є ті чи інші елементи субʼєктивізму, якщо логічно поміркувати.
Тепер спробуємо відповісти на запитання, що чекає на шанувальників слова у «Полумискові долонь»? Якщо коротко, то автор у цьому виданні (пʼятому за рахунком) зібрав малу прозу у вигляді етюдів. Знайомство з ними (щільніше чи більш уважне), безумовно, натякне, що чогось надзвичайного тут немає. Просто перед усіма постають пристойні і доладно написані тексти. У традиційному дусі і в дисгармонії з модерновими віяннями. Але мене у даній ситуації більше переймає інше. Маю на увазі поширеність явища. Воно (чого там гріха таїти?) перебуває на задвірках уваги: романам, повістям, оповіданням та новелам поталанило більше, бо навколо них ще вряди-годи виникають дискусії. Чому ж так не таланить етюдам? Думати можна по-різному. Я ж стою на боці того, що заважає розмитість літературної форми. За етюди нерідко видають образки чи новелетки з елементами сюжетності.
Отже, углиблення у літературну форму. Вірніше в її історію. І тут з денця памʼяті зринають етюди Ніни Бічуї, Миколи Клеца, Жанни Юзви-Яськів (вони найближчі до нас у часовимірі, а перелік міг би бути більшим). Й треба, очевидно, зауважити, що мала проза Олега Смоляка з його «Полумиску долонь» не губиться на цьому тлі, хоча, можливо, творчість вищезгаданих авторів затінює її.
Не буду заперечувати субʼєктивності вражень, що тут, напевно, є найзримішою. Але… Не гадаю, що у цьому є щось погане. Змушений укотре повторити, що субʼєктивізм – своєрідна візитівка нашого сумбурного часу.
Ще про одну обставину хотів би поговорити. Коли в цілому оцінювати етюди, то, либонь, не буде перебільшенням, що вони носять на собі відсвіти звичності (між іншим, про тяжіння автора до традиційності уже йшлося у цьому відгукові). Чомусь, думаю, що по-іншому просто не могло бути. Зрозуміло, що це явище продиктоване віковими особливостями. Дивовижна сувʼязь!
А після оцих дещо загальникових розмірковувань про місце етюда на літературній мапі перейдемо до конкретики. Спершу – про тематику творів. До речі перерахунок темарію є доволі коротким. Вада! Анітрішечки! Адже суть полягає не у кількості тем, а в якості текстів. У поле зору Олега Смоляка потрапляють пори і місяці року, пори доби, тощо. Назвав би це сільськими замальовками. І наголос цей не вважаю випадковим. Нерідко у поле зору вриваються сільські етюди, написані письменниками з міста. Вони, звичайно, мають право на існування. Як і якась ідилічність та ностальгійність у текстах. Але написане не сприймається. Через якусь робленість творів чи що? А тут відчуття є іншими. Хоча, можливо, декому окремі етюди здадуться занадто пафосними. (Власний погляд? А хіба без нього можна обійтися у життейському бурхоплині?).
Тепер трішки зачепимо питання про мовленевий апарат. Бо впевнений, що без мовних знахідок цікавого прозаїка не буває. «Полумисок долонь» з моєї дзвіниці захоплює словогрою. На сторінках книги можна угледіти словосполучення на кшталт «тихограй соку», «зелені брови садів», «рамена землі». Зосереджуюсь також на таких вдатностях, як «примерзле око», «листопадові ноги”, «гострий чуб». Поетизми? Красивості? Та я без них етюдів взагалі не уявляю, хоч, може, і не всі погодяться з моєю смаковістю. Мовляв, навіщо у прозі експлуатувати характерне для поезії? Але хіба етюд віддалений від вірша у прозі? Я особисто поставив між ними знак рівняння. Та захоплюють не тільки вдалі словосполучення вищезгаданого типу. Нерідко зір натрапляє на рідковживані слова та неологізми типу «наївник», «мʼягкотілля», «померзль». А хіба не зачудовує синонімічний ряд: «доокруг», «довколіш», «доокружність»?
Мене ця словогра спонукала сама вдатися до неї. З двох рідковживаних слів сконструював назву цієї публікації, бо вважаю, що мій задум найліпше передає стиль пошуків автора.
Напевно, після цих схвальних абзаців не варто у відгукові згадувати про вади? Не поділяю такої думки, бо не був прихильником єлейності (вона, безперечно, тішить самолюбство, але тверезомисляча людина більше хоче вибухової суміші меду і дьогтю, якщо можна так мовити). То ж я трішечки поведу мову про «ляпи». Зокрема, мені здається, що окремі речення могли б бути коротшими. Це посприяло б чіткішому вираженню думки. Та й деякі слівця істотно виграли б якби автор використав синоніми. Й ще про один момент варто побалакати, хоч може, він і є найбільш спірним. Коли проаналізувати літературне етюдництво, то видно, що воно здебільшого замішане на сьогочасності поглядів на те чи інше явище. А якщо воно так, то літераторові, либонь, варто впевненіше шукати себе на зображенні перетину сільських та міських інтересів. Ще малоосвоєна тема. Це – з літературного боку. Але давайте переведемо погляд на життєву площину. А в тій площині – цей перетин.
… Очевидно ці думки про нову книгу краянина можна доповнити й іншими. Але я акцентуюся лише на них. Що кому миліше. Думаю, що і цього достатньо, аби ствердити: книга відбулася. Тому і ставлю крапку. Але тільки у цій рецензії. Бо сподіваюся, що Олег Смоляк ще не раз потішить читацьке серце. І це знову змусить взятися за перо.

Ігор Фарина,
письменник, лауреат
Всеукраїнської премії імені братів Лепких
м. Шумськ

Leave a Reply

Your email address will not be published.