Вчора, 11 січня, земляки, жителі села Росохач, проводили його в останню путь.

Микола Васильович Слободян народився 21.06 1944 року у с. Росохач Чортківського району, Тернопільської області. Походив з селянської родини. 1971 р. закінчив Росохацьку вечірню середню школу. Працював у колгоспі, виїздив на сезонні роботи на схід України.

Захоплювався боротьбою УПА за незалежність, слухав висилання зарубіжних радіостанцій, почував потребу боротися проти колонізації та русифікації України. Молодих людей обурювали знищення пам’ятних хрестів у селі, зруйнування церкви та могили січових стрільців, арешти української інтелігенції 1972 року. Відтак Микола Слободян прийняв пропозицію свого односельця Володимира Мармуса вступити до підпільної патріотичної молодіжної організації, яка боротиметься за незалежність України.

Невдовзі взяв активну участь у підготовці та здійсненні головної акції організації – виготовленні та встановленні в м. Чорткові 4 українських національних прапорів та 19 листівок 21 січня 1973 р., напередодні 55-ї річниці проголошення Української Народної Республіки ІУ Універсалом Центральної Ради та 54-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР. Микола Слобдян власноручно розклеював листівки, що закінчувалися гаслами: “Свободу українським патріотам!” “Ганьба політиці русифікації!”, “Хай живе зростаючий український патріотизм!”, вимогами свободи друку, мітинґів і зібрань.

Заарештований КДБ 22 березня1973 р. Засуджений разом з шістьма іншими членами «Росохацької групи» на закритому засіданні Тернопільського обласного суду 24.09. 1973 за ст. 64 («участь в антирадянській організації») та 62 ч. 1 («антирадянська агітація і пропаганда») до 3 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 2 р. заслання. Під час слідства та суду поводився гідно, не просив про помилування.

Відбував покарання в Мордовії, в таборі суворого режиму ЖХ-385/19, пос. Лєсной Теньгушовського р-ну. Працював кочегаром, у сушильному цеху. Спілкувався з колишніми вояками УПА Миколою Кончаківським, Дмитром Синяком, Іваном Мироном, Михайлом Жураківським, Романом Семенюком, з отцем Денисом Лукашевичем, з широким колом молодих політв’язнів різних національностей. Восени 1975 р. етапований до табору ВС-389/37, пос. Половинка Чусовського р-ну Пермської обл., де були зібрані майже всі його посправники з «Росохацької групи». Брав участь в акціях протесту, в підготовці інформації про події в зоні.

Заслання відбував у с. Нікольськ Кривошеїнського р-ну Томської обл., де працював на фермі.

Повернувся до с. Росохач навесні 1978. Одружився з Ольгою Свідзинською, мають синів Василя 1973 р.н., Андрія 1982, Михайла 1986, дочку Марію 1984 р.н.

У кінці 80-х – на початку 90-х рр. С. брав активну участь у русі за незалежність. Був членом Кординаційної ради Чортківського «Меморіалу», членом Української Гельсінкської Спілки, Української Республіканської партії, Республіканської Християнської партії.

Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17.04. 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Указом Президента від 18.08. 2006 С. нагороджений орденом „За мужність” І ступеня. Його ім΄я разом з іменами всіх членів «Росохацької групи» 26.01. 2012 р. увічнене на меморіальній таблиці на будинку Чортківського педагогічного училища, де вони вивішували один з прапорів.

Помер після важкої виснажливої хвороби на 74 році життя. Похований на цвинтарі села Росохач.

Олександр Степаненко, “Гельсінська ініціатива – ХХІ”

Leave a Reply

Your email address will not be published.