Марія Ткачівська. Тримайся за повітря. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. – 272 с.

Дякую тобі, бабусю, що навчила мене

жити і берегти пам’ять (с. 266).

Якщо сказати, що Марія Ткачівська професійно пише поезію і прозу, то це не про неї. Вона творить своє письмо думкою серця, а це – мистецтво передачі життя таким, яким воно є, без прикрас і вигаданого. Наш сучасник, всесвітньовідомий німецький письменник Алоїз Принц, стверджує: «Люди втомилися від вигаданих історій». Саме так!

Чому в цьому житті все не те й не так (саме цією ущербністю характерний стан цивілізації в Паскалевих «Думках»)? Коли ще коли це з’ясовано – та чи відтоді щось змінилося? Людське життя незбагненне й недослідиме: «Прагнемо істини, а знаходимо в собі лише непевність» (Блез Паскаль, «Думки»). Правдою, тільки правдою має думати, жити людина.

У світі так мало тепла, любові, кохання. Жоден мислитель, жодна наука не в змозі осмислити вічні істини кохання: «Насправді нам невідомо ані що це таке, ані чому нам властиво закохуватися…» (Робін Данбар, «Наука любові та зради»).

Щаслива людина, коли зустрічає оте єдине дароване Богом кохання, бо любов (кохання) першою і останньою не буває – вона єдина і вічна. Невипадково єгипетський фараон Рамзес Великий на пам’ятнику своєї улюбленої дружини Нефертарі написав: «Тій, завдяки якій сяє сонце…». І це було понад 3200 років тому.

Читаю в іншій книжці зболені думки про єдине дароване Богом кохання, розмисли про долю-недолю: «…О! де ж це мистецтво справжнього кохання! …бо що ж та жінка варта без любові чоловіка, адже з нелюбові народжується нелюбов (сама сахнулася цих слів своїх…)» (Жанна Юзва, «Тече вода»).

І діти прагнуть великої любові. Соломійка запитує: «Чому мама любить його (вітчима Соломійки – Б. Д.) більше, ніж мене?» (с. 9). Чому? Такі речі спонукають читача до думання, виховують його. Дитину (дорослих також) потрібно навчити любити й думати, все інше здобувається тяжкою щоденною працею.

Серцю не накажеш, але нехай наші вчинки керуються думкою серця. Оберігаймо своє серце («серце» – в біблійній мові часто «розум») від лихих і немічних тілесних думок, «Бо де скарб твій, – там буде і серце твоє!» (Євангеліє від Матвія 6:21*).

Про любов та зраду писано багато в усі часи. У згаданій книжці Робіна Данбара (а це 346 сторінок) досить детально досліджуються основні причини зради: «Близькі стосунки мають непевне майбутнє, якщо це не стосунки в родині. Якщо постійно не підсилювати романтичні стосунки частим спілкуванням… жінки переживають нехтування собою набагато глибше, ніж чоловіки. Отже, видається, що приблизно третина чоловіків може мати схильність до поганої поведінки…». Я ж думаю, що на гармонію інтимних стосунків впливають ще й фізіологічні відхилення в організмі жінок і чоловіків. Деякі психотерапевти стверджують, що в сім’ї мають домінувати: спільні погляди на життя, однакові гастрономічні уподобання, гармонія інтимних стосунків, бажання погладити один одного, бо «Кохати – це не значить дивитися одне на одного, кохати – це значить разом дивитися в одному напрямку» (Антуан де Сент-Екзюпері); і спілкуватися, говорити про те, що разом побачили. Пам’ятаймо просту істину, що спілкування дає можливість пізнати одне одного. Оберігаймо оберіг свого рідного щастя, шануймо одне одного, бо все руйнується тільки і тільки зсередини, перевиховати можна (і це нам під силу!) самого себе (пізнати можна – того, кого полюбив).

Родина, діти – це загадкова, могутня сила, яка здатна поламати всі закони нашої логіки, хоча в кожній конкретній ситуації життя диктує свої закони розв’язання проблем родинного буття. Життя прекрасне, але воно жорстоке й підступне водночас: «В житті найперше – це притомність духа, / тоді і вихід знайдеться з нещасть» (Ліна Костенко). Притомність духа… і цей дух життя, порада в бабусиній саморобній полотняній книжечці: «Ти писала її для мене, бабусю» (с. 7): «Не дозволь хмарці засмучувати твоє личко, і я радітиму за тебе. Не бійся труднощів і не впадай у розпач. Будь сильною і зумій знайти своє щастя» (с. 8).

«Головне в житті – життя. А решта – література», – сказав Василь Стефаник. У житті – життя, але що ж це за життя, Соломійко, коли ти на першому побаченні «… пригорнулася до Андрієвих грудей і заплющила очі» (с. 15). Щоб полюбити, покохати – потрібно пізнати людину. Тут і всі життєві проблеми: «Коли хочеш вигородити саму себе, перекладаєш провину на випадковість» (с. 18). Я ж попереджав, щоб наші вчинки керувалися думкою серця. Думка мусить випереджати дію: «Міркуй, коли кладеш стрілу на лук, / А не тоді, як випустиш із рук» (Сааді, «Бустан»). Випустила ти, дорога моя дитинко, стрілу із рук: «Соломійка притихла і довірливо заглянула в бабусині очі, мов у вічі свого правдивого, ще донедавна земного Ангела-хоронителя. “Пробач! Я посковзнулася”» (с. 22). Життя ж продовжується. До бабусі, її книжечки за порадою: «Розпач – це слабкість! Випрям плечі, підведи голову» (с. 22).

Тримайся за повітря, Соломійко, але ж пам’ятай, що воно отруєне брехнею, підступом, зрадою – тобі жити в цьому світі. Бабуся подарувала тобі свій дух життя, добре серце. Сумніви – прощати, не прощати: «Розум людини припиняє гнів її, а величність її – перейти над провиною (інших – Б. Д.(Книга приповістей Соломонових 19:11). Андрій занедужав… Ти його виходила. Спільне життя, цікава робота, матеріальний достаток, раювання в спілкуванні з друзями, але ж: «Пригріта гадюка отрути не шкодує (Наталя – Б. Д.)… Пристрасть до жінок – це як жага до алкоголю (Андрій – Б. Д.)» (с. 60–61). Андрій, без відома Соломійки, узяв позичку для Наталі і заклав у банк будинок: «Не в тебе брала і не тобі погашатиму, – процідила Наталя. – Я з Андрієм розрахувалася» (с. 58).

Кредит потрібно погасити, самотність, рабська праця в Португалії, знущання: «Слизько… знову слизько… тримай мене, ковзанко!» (с. 118). Сутність людини – бути собою, не зрадити себе, свою пам’ять.

Тягарі життя, випробування чатують на кожному кроці: «Якби не висока температура, усе було б гаразд. За кордоном найстрашніше – це захворіти… Зібравши всі на світі зусилля, виповзла з ліжка з однією думкою – врешті-решт ковтнути чогось гарячого… Соломія відчула на собі чиїсь ущипливий погляд» (с. 113–115). Інколи приходить допомога з невідомого для нас джерела доброти – ми не розуміємо багатьох речей пов’язаних з тонкою матерією. Вік механіки породив «механічні» думки, функціонально-спрощений світогляд. Ми живемо у вік інформації. Інформаційне поле творить живу матерію – а не навпаки. Гадаю, що всі процеси у Всесвіті відбуваються автоматично (незалежно від нас). І що ж?.. У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу  співпрацювати з ним, користати з Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Бог – Абсолют, згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить. В інформаційному полі Землі Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію – кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, які здатні «забруднювати» це поле інформації. Завдання духовно сильних – оберігати його, а в ньому – зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре). Відповідно до оригінальної теорії Володимира Вернадського про ноосферу, так само, як біосфера утворюється взаємодією всіх організмів на Землі, так і ноосфера складається усіма розумами, що взаємодіють. Взаємодіють – тут і пояснення згаданої події.

Погляд Пабло – це був порятунок Соломії. Він прочитав її думки,  благання порятунку з Ноосфери. Пригадуєш, Соломійко, своє перше побачення з Андрієм? Скільки проминуло часу, поки Пабло наважився торкнутися до тебе: «Пабло м’яко поцілував Соломію в плече, що чекало на його губи» (с. 139). І це було кохання, але воно не було твоїм – тим єдиним подарованим Богом. Але ж твоє серце було зігріте теплом і справжнім коханням: «Раз теплом зігріте серце – / Вік не прохолоне!» (Тарас Шевченко). Воно не прохололо: «…Соломія зірвалася на рівні ноги і кинулася до серванту. Ложечка!.. Ось вона! Соломія притулила до вуст ложечку. Цю маленьку протерту ложечку – останню з їхнього протертого сервізу» (с. 149). Ложечка – це пам’ять про бабусю: «Бо речі – це не лише фізичні тіла, яких можемо торкнутися, це геть усе на світі: наші дії, наші помисли, наші почуття – то «речі», то реальність: res – річ; realis – речовий, реальний» (Андрій Содомора, «Усміх речей), адже ці речі мають душу, дух нашого життя.

Соломійка «Заплющила очі: “Боже, дай мені вміння берегти пам’ять! Дай мені шанс бути комусь потрібною, бо не залишиться й пилинки від мого існування…”» (с. 149).

ШАНС не забарився – це догляд за божевільною Патрицією: « – А вони кажуть, що ти – божевільна! Та ти ще від них мудріша! Я до тебе по-українськи, а ти все і без слів уторопала! – Соломія погладила стареньку по щоці» (с. 169). Бо ж українське слово, мова рідної землі має властивість створювати атмосферу емпатії – розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої людини у формі співпереживання, прийняття іншого таким, яким він є. За допомогою української мови (до-мови-тися) люди здатні порозумітися, зрозуміти, полюбити один одного, бо ж форми (краси), руху до єдності забагато не буває…

Самотність… Спілкування з Фредерико дає можливість пізнати одне одного, і тоді приходить кохання… Любов, кохання – в цьому почутті є щось недослідиме: «Їх об’єднали діти: у нього вони були, а вона хотіла їх мати!» (с. 209). Щойно засвітило сонце життя… Фредерико захворів… Гіркота скорботи, тихий сум і чомусь така пустельна тиша… Дорога моя Соломійко: я попереджав тебе, що в цьому житті все не те й не так… Соломія підписала документ, а це шістдесят відсотків її печінки: «Першою мали везти її. Фредерико вдивлявся у Соломіїні темні щасливі очі й глибоко ховав у своїй пам’яті цей золотий образ. – Боже, бережи її. Він не хотів і не міг відпустити її руку… Яка легкість наповнила душу! Світ розсвітився!» (с. 255–257). Щастя – це коли не стається того, чого не мало би статися. Щастя… Щастя Фредерико, його дітей, дитинки, яка народиться – в тому, що Соломійка буде думати про них, молитися за них і вони будуть поєднані з її серцем невидимою духовною ниткою життя: «Сьогодні мені сказали, що в мене буде дівчинка» (с. 261).

Як нам важко покидати рідний поріг, стежки дитинства: «Я вже мушу їхати, бабусю! (Чому “бабусю”, а не мамо? – Б. Д.)… Я –  щаслива, бо в мене є ти. Дякую тобі, що навчила мене жити і берегти пам’ять… Ми скоро до тебе знову приїдемо. На цей раз уже вп’ятьох» (с. 266–267). На мить зупинилося серце, і по ньому скотилася суха сльоза. Пам’ять серця читає з книжки «Синопсис» Петра Кралюка фрагмент тексту: «Повертаємось до човна. І бачимо диво дивнеє. Біля води сидить маленька дівчинка. Це в селі, де самі старики! Вона бавиться. Але якось по-дорослому.

– Як тебе звати? – питаю.

– Славою.

– А ким будеш, як виростеш?

– Мамою».

Боже, як же багато значить для матері-українки одне-єдине чарівне слівце, сказане дитиною! «Вічність була до приходу твого на світ, чоловіче, – / Буде вона й по тобі…» (Леонід Таррентський).

І це мистецтво письма, думки життя, осмислені серцем Марією Ткачівською. Недарма живе на світі людина й своїми руками та розумом обробляє життєву ниву. Мистецтво жити полягає в тому, щоб посіяне зернятко дало колосок, а кохання було єдиним і вічним. Найбільше щастя людини – зберегти чистоту почуттів і подружню вірність до останнього подиху, поруху серця, бо «Тільки той вартий щастя, хто вміє його втримати» (с. 268): «Свій сьогоднішній день цінуєш тоді, коли пам’ятаєш про вчора і думаєш про завтра. На майбутнє не чекають: його сіють» (с. 260). Сіяти майбутнє – минулого вже нема, сьогодення щезає, як весняна роса, але нам залишається ПАМ’ЯТЬ і НАДІЯ, що посіяне проросте добром, любов’ю, коханням… Будь чесним перед собою, то будеш чесним перед Богом і людьми… Осмислення сутності життя утримується на грані двох безодень: безодні нескінченності Всесвіту і безодні небуття (за Паскалем). Правдою живе людина, правдою ж вона все перемагає, правдою торує свій шлях до вічності…

Це ще й книжка афоризмів. Афоризм – це око світової літератури. Кулясте око – мозок, винесений на периферію. Пам’ятаймо про Того, Хто «просвітив очі нашого серця» (Послання ап. Павла до ефесян 1:18а),  й те, що «Око – то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове (не тільки фізичне, але й духовне – Б. Д.), то й усе тіло твоє буде світле» (Євангеліє від Матвія 6:22).

Цитувати думки авторки можна до нескінченності, – чи не з кожної сторінки:

«Той, хто вміє збагнути, що він слабкий, – уже сильний» (с. 24).

«А коли подаєш руку допомоги, мусиш гребти за двох» (с. 28).

«Коли бідний наглядає за бідним, жоден із них багатим не стане» (с. 102).

«Із кожним роком я дедалі більше відчувала, що мені не вистачає мами: невигріте курча і в спеку мерзне, не кажучи про осінню сльоту» (с. 112).

«На цвіт чекаємо цілий рік, а в колючках борсаємося щодня» (с. 119).

«Той, хто хоч раз загубився в лісі, впізнає очі заблукалого» (с. 128).

«Рука, яка хапалася за соломинку, упізнала руку, що хапається за повітря» (с. 129).

«Той, хто боїться, не має крил» (с. 139).

«Тепло притягає тепло, а світло шукає світла» (с. 168).

«Повернутися чистим у дитинство може тільки той, хто прожив чисто все своє життя» (с. 172).

«Те, що добре для серця, добре для голови, для тіла» (с.174).

«Як мало треба для щастя. Варто простягнути йому руку» (с. 181).

«Кожен потребує не тільки близькості, але й дистанції…» (с. 218).

«Інколи приходить час, коли треба зупинитися і подумати» (с. 222).

Спонукати людей до розмислів – справа нелегка. Суспільність не схильна заглиблюватись у роздуми – мислити здатні одиниці. Книжка вчить читача думати, бо бездумна людина перетворюється на раба чужих думок. Відсутність особистої думки руйнує людське в людині, її дух, духовність, тож мусимо усвідомити, що вже своїм народженням ми взяли на себе тягар жити людським життям: «У нас багато людей вірять у власну місію, що забувають про найпростішу – залишатися Людиною…» (ГОВОРИТЬ Євген БАРАН…, «Щоденникові медитації, афоризми»).

    _________________________

*Тут і далі біблійні вірші цитовано за виданням Біблії (Святого Письма), перекладеної Іваном Огієнком.

    Богдан ДЯЧИШИН, член НСПУ,

    лауреат премії ім. Івана Огієнка

.

IMG_2537

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.