А дитина ходить поміж столів, дивиться, як тьоті й дяді хляють пиво-горілку, слухають їхні банальні розмови, нерідко підкріплені матюками та похабною лексикою.

Не стверджую, що це явище аж надто в нас поширене. Однак час од часу наші бабусі, зустрівшися випадково (а, може, наперед домовившись), аби поспілкуватись і щиро нареготатись ідуть зі своїми онучатами не в парк, а в бари чи кафе. А тут, звісно, язикам – воля.
Дитя, побувши тут раз чи два, на все своє життя фіксує в глибинах підсвідомості почуте й побачене. Тому не треба шукати причину в ганебній поведінці нашої молоді – наслідки говорять самі за себе.
Не можу промовчати, коли чую, як батьки, дідусі-бабусі говорять з малечою. Не пригай, ти сама умна, побіжали, в слідуючий раз получиш, там грязно, будь чемний в садіку, лучче сядь і слухай, зроби наоборот – зі сотень таких мовних зворотів складається корпус нашого спілкування з дітьми. Таке враження, що ми не вчилися в школах чи вузах, не читаємо художні тексти, дивимося фільми, в яких розмовляють «лінгвомакаронікою».
Не раз гуляв алеями парків Кракова. Любо-мило було чути й дивитися, як тут проводять свій вільний час молоді польські батьки чи літні люди. Мовлення їхнє чисте, барвисте, правильне. Любов і спокій витає в їхніх стосунках…
Хочеться, щоби так було й у нас. Вірю, що так і буде – люди більше мандрують світами, відчувають і сприймають європейську культуру.

Зиновій Бичко, мовознавець, член НСЖУ,
м. Львів

Leave a Reply

Your email address will not be published.