Сливка Г. На шляху Любові. Поезії. Львів: Сполом 2018. – 80 с.

Спочатку було знайомство із віршами Галини Сливки в альманахах “М’ята”, “Подільська толока”, яке запам’яталося. Хоч і тяжію до метафоричності мислення, дивнющості словотвору, неординарності висловлення, а силабо-тонічні рядки збаражчанки вабили простістю та органічністю. “Із кульбаб серед трав назбираю життя букетик”, “сніг самоти зігріває кинуте поле любові”… Ще більше заглибився у той поезосвіт, коли в моїй книгозбірні з’явилася книга “На шляху Любові”.
Розповідаючи про неї міг би зосередитися на висвітленні авторкою громадянських, філософських, пейзажних та інтимних мотивів. Й аргументувати це віршами. Мовляв, твір “Мій вдих і видих – то кінець світів” наповнений своєрідними відгомонами громадянськості. Наповнений філософськими поглядами на життя римотекст “Зорею у серце мені задивляється доля”. Чарівні відсвіти пейзажності світліють у вірші “Вечорова зоря огорнулася слив ароматами”. “Ти читав у мені те, що іншим було невідомо” – взірець любовної лірики в жіночій інтерпретації..
Враховуючи окремі нюансики, щось подібне, напевно, можна балакати й про інші вірші з цієї книги. Та сумніваюся, що такий поділ точно відображав би ситуацію. “Завдяки” поетці. Адже в багатьох текстах мотиви переплітаються. Та так міцно, що важко виокремити щось одне. Тому вважаю за доцільне на основі книги побалакати про деякі елементи виражальності. Зосібна, про метафоричність мислення, порівняльність, образність та словотвірні тенденції. А хіба можна оминути тяжіння віршарки до експлуатації стійких словосполучень і афористичності вираження розмислів. Але таке акцентування не означає нехтування окремими нюансиками темарійності. Скажімо, богошукання – один з аспектів філософічності. Але водночас в даному випадкові гілкується і цікавий аспектик виражальності.
До її струмочків припадаємо, зустрічаючись з “населенням” книги. “Зачіпаються хмари за яблуні”, “Вогнем зігріють при дорозі маки”, “Я відкрию сонечку всі тривоги”, “Горять в небесній глибині, мов квіти маку, зорі-згустки”, “Вечір червневий лягає під хату, мов кіт”, “Над віками пресивими ластів’ятком, стрижами”. І знову доводиться наголошувати, що використання у римах дерев і рослин, птахів і звірів, небесних світил і зірок не є чимось надзвичаййним, але свідчить про вміння поетки побачити у них щось своє.
Подібне існує і у метафорах. Вчитаймося.“І у ганку в рядку знудьгувались запилені капці”, “Вдягало літо свій рясний стихар”, “Пошкандибала ніч”, “Лиш поговорить вітер з ковилою”, “Пестив цілунками дощ кожну квітку між травами”. (Не бачу потреби в даному випадкові конкретизувати кожен вид метафор. Зупинюся лише на прикладах такої метафоричності, як “пісня-дорога”, “дні-зернини”, “мрії-митці”, “хмаринки-юнки”, “ноти-зірки”.)
Можливо, це і неправильно з літературознавчої точки зору, але за вищезгаданою метафоричністю є натяки на уточнення чи порівняльність. Зрештою, у книзі вистачає й інших порівнянь. Не менш вдалих. “Прошепоче хвилями, мов устами”, “Життя, наче танець по клавішах”, “Бо краплини бурбону у горлі, як крик безголось”, “Це дощ загорнувся у літо, неначе у ковдру діти”, “Повітря тут, мов причастя”. Ви, очевидно, помітили, що авторка досягає порівняльного ефекту за допомогою часток “мов”, “наче”, “як”, “неначе”. Але нерідко ці частки зникають, являючи нам небуденні порівняння: “подих – жага повітря”, “стиглість жнив – моїх світань покоси”, “І усмішка, що скрасить нам дорогу – незрима грань невидимої плати”, “Вінцями до обрію – чаша дня”, “Запах зела прим’ятого – стежка в юність”…
Трикрап’я наприкінці попереднього речення не є випадковістю. Бо подібнні приклади можна множити, що не здатне не радувати. Маючи це на увазі, хочу принагідно згадати ще про один момент. Уважне перечитування книжки вказує на те, що авторка вдало експлуатує використання різних типів уже згаданих порівнянь в одному вислові. “Берег мрій, мов свіжість кисню, й ти – у коцику дівчисько”, “ти – то я мов зоря із чуттями жагучими”, “В колі буття плекаються таємниці – їх у життєву прощу беремо, як віно”, “По трави стеблиночці, мов роса – тремкість павутиночки у сльозах”.
Виникає цілком закономірне запитання про те, чи лише у даному випадкові слід балакати про поєднання різновидів одного тропу чи переплетення багатьох. Непростість. Вже хоча б у тому, що у взірцях порівнянь цей спосіб кидається у вічі. Але водномить маємо й сув’язь інших тропів. Скажімо, у рядку “звучать, мов органи, всі долини і гори” маємо присутність метафори та порівняння. Та хіба це є поодиноким прикладом? Щоб не вислуховувати звинувачень у висловлюванні пустопорожніх тверджень, наведу ще кілька взірців. “Закохана земля, як у коханні жінка” (образність мислення плюс порівняння). “На веселкових струнах грає птах – цвіте душа, задивлена в кохання” ( та ж образність плюс метафоричність)… Маємо також поєднання образності і несподіваності слововживання: “покликала тебе у рай барвистоквітний”. Знаєте, отой неологізм “барвистоквітний” привабив до себе і змусив ще раз задуматися над важливістю неординарного слововживання у поетичному тексті. Вірші Галини Сливки спонукають до цього. Бо нерідко у строфах надибуємо словесну дивнющість. Вітрами неологічності, рідковживаності та говірковості повіває від таких слововживань, як “злотодзвіний”, “многострунність”, “зимовість”, “небовись”, “пресиві”, “гладущик”. (Хоча щодо останнього слова то не все виглядає так просто. “Гладущик” безумовно має діалектологічне походження. Але водночас його не назвеш поширеним лише у конкретному регіоні. Чи не тому варто балакати що воно вже поповнило щоденний лексикон і впевнено стає загальномовною явою?)
Слововживання у віршах Галини Сливки підштовхнуло ще до одного розмислу. Зокрема, про творчі перегуки. Пригадується, що її краянин в одному із творів вжив “вишеня”. Тому й стрепенулося серце, коли зір натрапив на рядок: “Малі вшиненята на вишні про щастя говорять”.
Усі ці тропи вдало доповнює спрямованість авторки на органічне використання стійких словосполучень і афористичність вираження думки (нехай ще несмілива, але вона існує). Щодо вживання фразеологізмів чи чогось подібного, то радив би звернути увагу на такі рядки, як: “день зібрав з молочних рік киселі”, “в піднебессі своїм між трьох сосен загублена”… А хіба пташенятко крилатості не кружляє над такими висловами, як: “життя благодатне сильніше від тризни”, “живеш – значить, далі ідеш”, “благословен, хто має дар любити”.
Ще одне цікаве спостереження. Афористичнсть мислення найчастіше доторкається до читацьких душ, коли авторка “пірнає” в особистісність богошукань. “Бог готує найдобріший хліб”. “Любов жива в обіймах Божих слів”.
Висловлені мною міркування про другу книгу Галини Сливки можуть мати продовження. У читацькому думанні. Можливо, і не всі погодяться із моїми міркуваннями. (На колір і смак – товариш не всяк.) Доскіпуватимуться і до того що рецензент розпросторив позитив, “забувши” про негатив. Зізнаюся, що зробив це свідомо. “Ляпи” у книзі є і їх бачу. Можна почати критику з очевидної банальності назви і продовжити недоречним слововживанням. Але не оці “недохопи” говорять про книгу, яка заслуговує на читацьку увагу. Зрештою, мені гадається, що Галина Сливка докаже це і майбутніми виданнями. Чомусь не сумніваюся, споминаючи вищезгадане.

Ігор Фарина
м.Шумськ
на Тернопіллі

Leave a Reply

Your email address will not be published.