До 170-ї річниці від народження Михайла Борисикевича, лікаря-офтальмолога європейської слави, професора університетів Відня, Інсбрука та Граца, засновника офтальмологічної наукової школи в Австро-Угорщині, і поряд з тим усім – незрадливого патріота рідної землі.

Шляхетний рід Борисикевичів віддавна відомий на Поділлі. З його представників у історичних джерелах найчастіше згадують Івана Борисикевича – одного з лідерів національного та громадського відродження Галичини, провідного діяча «Весни народів» 1848 року, заступника голови «Руської ради», ініціатора створення «Собору руських учених», почесного члена українського товариства «Просвіта», впродовж багатьох років – депутата Австрійського парламенту та Галицького Сейму.

Історія однієї з гілок роду Борисикевичів пов’язана з Чортківським повітом і починається вона від отця Михайла Борисикевича, греко-католицького пароха містечка Білобожниці, а згодом – Зарваниці. Отець Борисикевич мав двох синів: Франца та Михайла.

Франц Борисикевич  від 90-х років ХІХ століття аж по міжвоєнний час був виборним війтом Білобожниці. Вдячна пам’ять про нього, як про людину надзвичайно шляхетну і мудру, досі живе серед літніх мешканців містечка.

Життєвий шлях його брата Михайла проліг далекими світами – йому судилося стати відомим у Європі вченим та лікарем-офтальмологом. Але рідного краю він ніколи не цурався…

У березні цього року ми мали б відзначати 170-у річницю від народження цього нашого славетного земляка.

Отже народився Михайло Борисикевич (Borysiekiewicz Michael, Michał, Mychajlo) 1 березня 1848 року у Білобожниці. Його матір’ю була Варвара Борисикевич з Кульчицьких. Першу освіту майбутній вчений отримав у Бучацькій народній школі.  Наступні шість років навчався у Станиславівській цісарсько-королівській гімназії. Завершував гімназійну освіту вже у Першій Тарнопольській класичній гімназії – одночасно з Олександром Барвінським, з яким входив до гімназійної організації української патріотичної молоді «Громада».

У 1866 році Михайло Борисикевич вступає на медичний факультет Університету Відня, який успішно закінчує у 1872 році. Впродовж двох наступних років опановує фах офтальмолога, як аспірант віденської клініки професора Фердинанда Арльта (Ferdinand von Arlt). З 1874 по 1880 рік працює асистентом на кафедрі офтальмології професора Карла Штельвага (Carl Stellwag). Одночасно провадить лікарську практику в клініках Відня, у військовому шпиталі, започатковує власні дослідження у віденському Інституті загальної та експериментальної патології.

1881 року Борисикевич габілітований на кафедру офтальмології Віденського університету, спеціалізується на ній у галузі хірургії та патологічної анатомії ока. У 1887 році очолює кафедру офтальмології Університету міста Інсбрук, у 1992 році стає професором Університету міста Грац. Тут створює клініко-патологічну лабораторію, працює над поповненням наукової бібліотеки, пише головні свої наукові праці.

Михайло Борисикевич вважався визнаним авторитетом у питаннях патологічної анатомії та фізіології сітківки ока, лікуванні захворювань кон’юнктиви. Йому належали піонерські дослідження мікроструктури сітківки, перші спроби протезування втраченого ока, новаторські методики оперативного лікуванні катаракти тощо… Наукові статті професора Борисикевича регулярно виходили у провідних медичних часописах, що видавалися у столиці Австро-Угорської імперії : „Klinischen Monatsblättern für Augenheilkunde“, „Allgemeinen Wiener medizinische Zeitung“, „Wiener Medizinischen Wochenschrift“ та інших. Його поєднували спільні наукові дослідження з багатьма «світилами» європейської науки, зокрема із славнозвісним анатомом та ембріологом Вільгельмом Ру (Wilhelm Roux), з Карлом Ніколадоні (Karl Nicoladoni), Вільгельмом Лебішем (Wilhelm Loebisch), Володимиром Лукашевічем (Włodzimierz Łukasiewicz). Вихованцями його наукової школи вважали себе відомі лікарі-офтальмологи, котрі згодом очолили кафедри та клініки у цілій Східній Європі: Адольф Саксальбер (Adolf Sachsalber), Вінько Лушич-Матович (Vinko Lušić-Matković), Болеслав Вичеркевич (Bolesław Wicherkiewicz), Карл Баллабан (Karl Bałłaban) та інші.

Але, навіть перебуваючи у зеніті слави та визнання, він ніколи не забував свою малу батьківщину – щороку у часі університетських вакацій приїздив до рідної Білобожниці та відкривав тут безкоштовний прийом пацієнтів, котрі йшли до нього з цілого Поділля. Багатьом з них він повертав зір і радість життя.

1899 року Михайла Борисикевича обирають деканом медичного факультету Університету Граца, але несподівано він помирає – у розквіті творчих можливостей…

На жаль, досі не перекладено на українську жодної наукової праці професора Борисикевича. Нам дуже мало відомо про його особисте життя. Знаємо лише, що у 1882 році він одружився, ще перебуваючи у Відні. Що його дружину звали Тереза Рідль (Theresa Riedl)… Досі не написано українською його наукової біографії. Публікації про його життєвий шлях рясніють неточностями. Так, приміром, у відомому  краєзнавчому нарисі Льва Ясінчука про Білобожницю, що вийшов 1974 року за океаном, в емігрантському «Історично-меморіальному збірнику Чортківської округи» було помилково зазначено, що професор Борисикевич звався Іваном. Нині ця помилка через мережу Інтернет тиражується у інших публікаціях…

Тож по суті єдиною спробою достойно увічнити пам’ять про Михайла Борисикевича в Україні поки що залишається пам’ятник, встановлений за власною ініціативою учнями славетного лікаря та професора на його малій батьківщині, у Білобожниці.  П’ятиметровий обеліск, витесаний з місцевого червоного каменю-пісковика, і досі височіє між деревами у самому центрі містечка, поруч із церквою. На жаль, портрет вченого, розміщений на обеліску при його спорудженні, з часом було втрачено. Але на цоколі обеліску все ще можна прочитати проникливі слова: «Коханому професорові – вдячні учні та колеги за його труд і праці». Погодьмося, в сучасній Україні не так часто студенти встановлюють пам’ятники своїм професорам. Вочевидь наш земляк заслужив щиру та глибоку повагу від сучасників – як Учитель, Дослідник і Лікар.

Земля Чортківщини подарувала світові багатьох достойних лікарів і вчених, що розвивали медичну науку. Але мабуть ніхто з них не досягав таких висот у медицині, як Михайло Борисикевич.

Поза сумнівом, носити його ім’я було б за честь – і Чортківському державному медичному коледжу, і Чортківській центральній районній лікарні. 170-а річниця від народження нашого славетного земляка є для нас черговою нагодою подумати про це.

 

Олександр Степаненко,

«Гельсінська ініціатива-ХХІ»

KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA

KONICA MINOLTA DIGITAL CAMERA

Leave a Reply

Your email address will not be published.