Бог відкрився людині як Отець, яко Син і яко Дух Святий. Він явив Себе у великій і безкінечній любові, милості, безмежному милосерді, святості, щедрості, довготерпінні, в недосяжній премудрості, невичерпній благодаті, вічній любові, могутності, правосудді, досконалій істині Свого Слова.

Людина час од часу задумується, чому друга Божа Особа називається не якось по-іншому, але тільки Слово? Очевидно й зрозуміло, що цей факт – знаковий і, безперечно, водночас містичний. Тому однозначно можна ототожнювати Слово Боже і слово людської мови.
Які пріоритети Божого Слова, а заодно і слова нашої мови? Словом Божим треба жити. Людське слово мусимо берегти і леліяти, як зіницю ока. Воно – діамант, що залишається, за Володимиром Самійленком, діамантом і в пилюці.
У Боже Слово, як і у слово мови треба вникати, вливатися; Його треба виконувати; роздумувати над Ним. Його треба любити, перед Ним треба тремтіти і благоговіти. Слово Боже нам дано Творцем, а слово земне – серцем Матері. Тому материнське Слово не треба перетворювати в покруч-паралітик, в «образ нендзи і розпачу», який відсутній у Словнику.
Слово Боже треба завше берегти в чистому серці, слово ж людської мови слід берегти у своєму серці чистим, не оскверненим, свіжим і запашним.
Слово кожного освячує, очищує. Воно багатогранне, як смарагд. Воно вічне, ніколи не перестає, творить нове, потішає. Слово подає надію, відкриває волю Божу, робить успішним, підтримує знесиленого, змінює обставини, допомагає, вказує шлях, яким нам треба йти.
Слово Боже живе та творче. Воно – сила Божа. Воно має владу. Його бояться біси. Воно – світло, яке знищує духовну тьму. Людське слово лікує, підтримує, надихає. Воно дає знання, мудрість.
Слово наближає нас до Бога, примирює нас із Богом. Слово – наша щоденна духовна їжа. І тут Слово перемінюється у двояку надприродну сутність: Воно нас охороняє й водночас служить нам найважливішим засобом нашого життя – знаряддям порозуміння, спілкування та зростання.
Слово терпіло поневіряння, знущання. Зрештою, Воно було розіп’яте. І воскресло на третій день! Своє слово ми теж розпинаємо щоденно своїм ганебним ставленням до нього й мови нашої, свого мовлення. Так, із уст наших чути часто осквернену лексику, чужу лайку та непритаманні рідній мові форми і вислови. Таким чином ми свою мову зневажаємо, паплюжимо, забуваючи чи не розуміючи того, що слово водночас є і лікарем, і вбивцею для душ і тіл наших.

Зиновій Бичко, мовознавець,
м. Львів

Leave a Reply

Your email address will not be published.