Талановитий поет, прозаїк, критик, перекладач, есеїст, член Національних спілок: журналістів, краєзнавців, письменників, лауреат премії журналу «Літературний Тернопіль» (номінація «Поезія» за 2012), лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Братів Богдана та Левка Лепких (2016), ім. Пантелеймона Куліша (2019) з села Загір’я, що на Зборівщині, а нині проживає в Шумську – Ігор Фарина креативно й натхненно лупає монолітну літературну скалу.

Ми б його назвали «творчий гепард», котрий з неймовірною швидкістю мчить у просторі ефемерного часу, грасуючи стежину, уквітчану Словом. Його працездатності й творчим поривам можна тільки по-доброму позаздрити.  Прізвище митця постійно бачимо на шпальтах всеукраїнської періодики, воно філігранно випромінює різнобарвні сентенції, висловлені в статтях, есе, повістях, етюдах, радіоп’єсах, віршах, поемах, пародіях. Тільки вдумаймося: лише від початку 2019 року – понад 130 публікацій у газетах, журналах, альманахах, на сайтах.

А щойно побачив світ пригодницько-краєзнавчий роман Ігоря Фарини «Любов у негоду» ( Чортків: «Золота пектораль», 2019), рукопис якого став лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Крилатий лев». Завдяки цьому творові читач матиме змогу ознайомитися з подіями у тогочасній Західній і Центральній Європі (Франція, Польща) та Волинському краї (Україна) – періоду Першої світової війни, окупованому поляками, а згодом – червоноармійцями, ставши їхнім свідком, ніби опиняючись у самому епіцентрі.

Якщо говорити назагал про цей твір, то було б доречно процитувати Олеся Гончара: «Романне мислення, масштабність охоплення подій, самий вибір героя, що увібрав у себе цілу епоху, – все справді романне. Навіть сюжет».

Ігор Фарина вміє добре заповнити «білі» плями в українській історії, адже досконало володіє історичною інформацією. Події розгортаються швидко, тому читач мусить бути уважним, щоб не втратити ниточку єднання, вміло вплетену в сюжет. Автор майстерно розмотує сувій подій різних поколінь, даючи змогу читачеві відчути дух майже столітньої епохи. Почуття прекрасного, патріотизму, любові до рідної землі, світле кохання, яке народжується незалежно від того, якої люди національності – все це надає певної оригінальної огранки змісту твору.

Із перших рядків знайомимося з головним героєм роману – Тадеушом Козельським (поляк) – юним хлопцем, у якого світла душа, щире серце, котрий не забуває настанову свого діда: «Пам’ятай, Тадеку, хто ти…». Хоча він жив і під французьким Ліоном, але з розповідей батька знав:  дідусь народився на «східних кресах» під Луцьком (так називали поміж себе частину України поляки), що без сумніву, зіграло свою роль у його житті.

Це людина високих моральних цінностей, про які свідчить його вчинок, за котрий довелося заплатити дорогу ціну (мусив жити під прізвищем свого приятеля юності Юзефа Дзялинського і мучитися докорами сумління). Складна життєва ситуація  і вихід з неї – це іспит на квінтесенцію людини. Саме тут автор резюмує Тадеуша Козельського, коли той відмовився виконувати наказ поручика: «Я є шляхтичем та солдатом, а не вбивцею беззбройних селян».

Кохання Тадеуша – чисте та щире, як і любов до землі. Й хоча роман має назву «Любов у негоду», автор дає змогу  поміркувати читачеві над цим світлим почуттям і дійти висновку, що у любові нема ні відведеного часу, ні місця, ні певних стандартів, бо вона зароджується в душі на усе життя незалежно від обставин.

Мова митця різнобарвна і лаконічна, тому роман читається на одному диханні, захоплюючи читача швидким, мов потяг, перебігом подій. На згадану тему  свого часу писали: Улас Самчук, Василь Шкляр, Марія Матіос, тому роман надзвичайно талановитого письменника Ігоря Фарини може з гідністю поповнити ряди з їхніми творами.

Наш земляк створює читачеві умови  для розмислів, відкриває одночасно потаємні куточки своєї душі, дозволяє доторкнутися зернини-думки, в якій є місце досвіду, радості та смутку, що пережив сам автор, і це спонукало його перо до іскри руху.

Підбиваючи риску, використовуємо слова Мирослава Дочинця: «Пишучи, спостерігаю над пером – як тінь лягає на сторінку. Коли сіра, коли ясніша, коли ледь помітна, як подих комашки. Літери пурхають і завмирають на лілейній білості паперу. Зримий метелик – це те, що читач прочитає. А те, що при цьому відчує, про що здогадається, що домислить – це його тінь. Аромат, посмак прочитаного». Ніби про цей твір сказано.

Феноменальність Ігоря Фарини в тому, що він не нав’язує свою думку читачеві, а філігранно тче творче полотно, виробляючи вміння читати між рядками й робити відповідні висновки. Нащадки, можливо, відчують відчайдушні спроби комуністів, котрі взяли на себе місію ощасливити радянський народ ефемерним суспільством загальної справедливості й рівності –  побудувати «світле майбутнє людства – комунізм» і усвідомлять, через яке горнило радянської влади довелося пройти людям, які були заручниками епохи, рабами системи, в котрій жили.

Це та тінь, яку так майстерно старався вималювати автор у своєму творі, а відчуття кольору…за читачем…

Василина Вовчанська.

Богдан Мельничук.

м. Тернопіль.

Leave a Reply

Your email address will not be published.