Різдво Христове — одне з найвеличніших християнських свят. Цього світлого дня кожного з нас сповнює особлива духовна радість, бо ми славимо народження Сина Божого, Ісуса Христа, спасителя нашого. Свято Різдва символізує містичне народження Бога в душі кожного віруючого.

Ще з дитинства ми зберігаємо приємні спогади про щедрий стіл, подарунки, пісні і колядки. Щороку з нетерпінням чекаємо тієї години, коли знову зможемо приємно провести час у колі родини і друзів. Традиції святкування збереглися з давніх часів до нинішніх днів, передаючись із покоління в покоління.

Традиції

Цілий день напередодні Різдва українці готують вечерю і стараються нічого не їсти до вечора, поки не з’явиться на небі перша зоря (бо саме в цей час народився Ісус Христос). Тоді господар вносить до хати сіно, а господиня розстеляє його на столі під обрусом, оскільки Христос з’явився в яслах на сіні. Господар курить ладаном у хаті й читає молитву, щоб відвернути злі сили. У Святвечір у гості, як правило, не ходять, бо це свято суто родинне.

Перед самою вечерею запалюють воскову свічку і всі разом вголос моляться, згадуючи у молитвах і померлих. Після цього сім’я приступає до вечері, яка традиційно складається з дванадцяти пісних страв. Кутя – основна страва Різдва. Варена пшениця з медом і маком, до якої додаються родзинки та волоські горіхи. Це символ достатку і плодовитості ідеї спасіння, яку приніс Ісус своїм народженням у Віфлеємі. Для приготування решти страв використовують наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних (тобто непісних: яйця, сметана, молоко, масло і, звичайно ж, м’ясо).

На святвечір прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для перших залишають рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважається за гріх). До живих посилають дітей зі святковими стравами. Цей обряд символізує спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносять вечерю, частують і обдаровують гостинцями.

Уранці 7 січня люди йдуть до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. А потім починається велика різдвяна гостина. За святковим обідом ніхто із присутніх не згадує сумних історій, бо це трапезування, за повір’ям, має «очистити всіх од скверни і об’єднати злагодою та любов’ю». Від хати до хати з веселими колядками ходять ватаги колядників. Їх споряджають переважно парубки, а також старші люди. Вони заздалегідь вибирають ватага, себто керівника — «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягають у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовують солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию. Обов’язковим атрибутом такого гурту є різдвяна зірка, яку носить ватаг («Береза»).

Колядники просять дозволу зайти на подвір’я, і коли господар зголошується, починають виставу із віншувальних пісень-колядок на честь господаря і його родини з побажанням щастя, здоров’я, добробуту й усіх гараздів. Якщо в оселі є дівчина, то вона обдаровує кожного колядника яблуками та горіхами.

Наступний за Різдвом день, 8 січня, — свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язане з Божою Матір’ю.

Leave a Reply

Your email address will not be published.