Мотиваційна, наукова і художня – такі види сучасної літератури я б виділила. Мотиваційна – наразі читома і популярна; з науковою як завжди – не для всіх; художня ж розвивається хвилеподібно. «Сила інтровертів» відноситься скоріше до наукової, ніж до мотиваційної полички книжкової шафи. Я б сказала, що вона більше походить на дисертацію, дослідження аспіранта чи щось в цьому дусі. У цих чотириста сторінках синтезовано, зібрано і проаналізовано думки психологів, науковців та дослідників у сфері психології взаємовідносин та особистості.
Назву книги розумійте буквально – вона розповість вам про різницю між інтровертами та екстравертами. Як зрозуміти хто ти, як впоратися із власним темпераментом, як шукати і використовувати свої сильні сторони, як виховувати дітей-інтровертів. Отже, це скоріше навчальна література. Гадаю, також не можна говорити, що Сьюзен Кейн (авторка) геній чи майстер – по цій книжці неможливо судити. Хоча, вона, безсумнівно, надзвичайна трудівниця, адже змогла перелопатити таку величезну кількість джерел (почнете читати, зрозумієте). Читачеві не потрібно ходити по бібліотеках і вишукувати десятки книг по психології інтровертів. С.Кейн синтезувала думки, бачення та дослідження у легкий та зрозумілий текст.
Синій кит на обкладинці в силу моєї професії (вчитель) викликає доволі очікувані асоціації. Не так давно в нашій країні прогриміли скандали, застереження та викриття із одноіменними групами в соцмережах. Є в такому співпадінні певна іронія. Інтровертів можна віднести до більш сенситивних та реактивних особистостей. Це не твердження, а лише цитування статистики. Хоч вдумливі, небалакучі люди не завжди інтроверти, так як і інтроверти не завжди філософи і мовчуни. Але доведено, що особистості інтровертного типу більш схильні до зовнішніх впливів та емоційних потрясінь.
Якщо опиратись на статистичну більшість, інтроверти дійсно чимось нагадують китів – спокійних, мовчазних часто великих і величних персон, котрі можуть і не підозрювати про свою роль у глобальному поступі людства. Серед них багато геніїв. Уміння, бажання, жага усамітнюватись і працювати допомагають досягати результатів фактично у будь-якій діяльності. Якщо бути справедливим і відкинути вимоги колективного навчання, постійної соціалізації та роботи в команді. Якщо все це залишити для амбразури, а самим зазирнути за куліси, стане очевидним, що найвагоміші досягнення приходять до тих, хто залишає шум натовпу, усамітнюється в комірчині і наполегливо працює. Ну, правда ж, школа вчить всіма силами працювати в групі, що необхідне для демократизації та розвитку суспільства, але ніяк не обійтись без самостійної, глибокої та систематичної праці.
Попри бажання усамітнення, скромність та тихість, інтроверти здатні на особисті та соціальні подвиги. Елеонора Рузвельт, Роза Паркс, Ганді – ці персони змінили світ, хоч і не прагнули цього. Вони б воліли бути схованими в тіні, не прагнули слави і страждали від надмірності уваги. Доля їх повела всупереч своїй сутності по одній причині – вони не могли стояти осторонь того в що свято вірили і того, кого любили усім серцем. Інтроверти, попри поширене упередження, можуть бути активними і соціальними, хоч і з нотками особистого дискомфорту.
Професор психології Лондонського університету Джей Бельські стверджує, що діти інтроверти, в силу своєї природної сенситивності, більш вразливі до негараздів дитинства. Тоді, як інші діти можуть сприйняти булінг в школі чи насильство в сім’ї поверхнево, інтроверт буде сильно страждати від подібного оточення і може зазнати непоправної психологічної шкоди на все життя. Девід Доббс називає таких дітей – «діти-орхідеї». Тоді як більшість звичайних дітей нагадують скоріше кульбабки, що здатні вижити в будь-якому середовищі. Діти-орхідеї, як високореактивний тип особистості, не здатні розвиватися за несприятливих умов. І, натомість, за правильних сімейних та соціальних обставин, вони можуть розквітнути до неймовірних масштабів. (с.131)
Елейн Арон досліджуючи високосенситивних людей дійшла висновку, що вони більш здатні до філософських роздумів та заглиблення в себе. Їх здатність сприймати красу і потворність, хороше і погане гіперболізована в порівнянні з іншими людьми. Тому з гіперчутливих людей часто виходять поети, письменники, художники і мислителі.
Не всі інтроверти високореактивні, але ті, що мають такий дар зазвичай відрізняються і особливостями своєї фізіології. Високореактивні, зазвичай, більше пітніють. Їх шкіра буквально тонша і тепліша, ніж в низькореактивних соратників. Усім відомий детектор брехні ґрунтується на вимірюванні електропровідності шкіри. Якщо людина бреше, вона пітніє, рівень провідності змінюється і прибори це зчитають.
Як вам передати, що я відчула, коли прочитала рядки із 165-166 сторінок. Я не думала, що ще хтось стикався з такою ж проблемою. Нікому ніколи не могла довести свою думку з цього питання. Але виявляється я така не одна!!! Про що ж я – про відчуття вини, вираження провини, коли ти не винен. (Зазначу, що за результатами тестування, поданого на сторінках цієї книги, я відношусь до амбівертів – напів інтроверт, напів екстраверт. Думаю це цілком логічно – в дитинстві я була більш вираженим інтровертом, але у дорослому віці вирішила свідомо і систематично розвивати свою екстравертність.)
Сьюзен Кейн пише про свій досвід проходження тесту на детекторі брехні. Коли її запитали про те, чи вживала вона наркотики єдиною і правильною відповіддю було «ні», що Сьюзен і сказала. Це була чистої води правда, але чоловік за апаратом так пильно і недовірливо подивився на жінку, що її кинуло в жар, а щоки почервоніли. Детектор зафіксував брехню, що було брехнею. Злочину не було, але від натиску чи думки навколишніх, що він міг бути, організм реагував так, ніби провинився.
Як часто в мене було подібне. Мене, звісно, не перевіряли на детекторі брехні, але доводилось страждати від такої особливості. В дитинстві вдома, на вулиці, в школі як тільки щось ставалось, я починала думати чи не через мене це (тут проявлявся комплекс вини, звісно, але зараз не про це), чи не могла я якось бути причетною до того що сталося. Приміром, в класі в когось зникли гроші чи гаманець. У моїй голові одразу вирують питання чи не могла я випадково їх взяти, чи не копнула випадково ногою як бігла і т.п.. Це не було підконтрольне мені, принаймні в дитинстві, але було дуже помітним. Я теж червоніша, опускала очі і голову, починала набирати вигляду винуватої персони, котра насправді ні в чому не була повинною. Подібні ситуації не раз траплялись вдома. І навіть під час навчання в університеті. Я жила з трьома дівчатами, які не раз були свідками мого винуватого без вини вигляду і або звинувачували мене в якомусь проступку, або дивились недовірливо, або це все закінчувалось скандалами. Що тут сказати. В університеті, благо, що так сталось, я працювала над самоусвідомленням, самоприйняттям, самокорекцією та саморозвитком як тільки могла. І тоді ж, я помітила в собі особливість такої поведінки, проаналізувала і навчила боротись чи хоча б подавляти її прояви. На сьогодні, в моменти болю, розпачу, чи затяжних поганих днів і тижнів, я фактично не можу контролювати прояви своєї вини у всьому на світі. Плюс в тому, що я навчилась огризатись до людей і вони навіть якщо і вважають мене винною, не поспішають звинувачувати. Цього люфту часто вистачає, щоб взяти свій організм і свідомість в руки і поводити себе як усі типові люди.
Інтроверти більше за інших здатні до збентеження. (168) На думку Келтнера, прояв такого почуття свідчить про готовність слідувати правилам суспільства, про здатність співпереживати і моралізувати. Але суспільство не сприймає їх позитивно. Після різкого зростання кількості міст, розвитку промисловості людям довелося відвойовувати своє місце під сонцем серед чужинців. Зробити це будучи тихим і боязким важко. Ідеалом особистості стала відкрита, весела, амбітна, швидка у діях та думках людина – типовий екстраверт. До сьогодні образ ідеальної людини відповідає такому опису. Це ж ідеальний учень та працівник. Але не весь світ піддався під вплив урбанізації. Значна частина китайського суспільства, досі надає перевагу щирості, безкорисливості, наполегливості та скромності. Ці ознаки ґрунтуються на розумових, моральних та емоційних якостях. І цілком протилежне ставленню людей американського типу. Ми настільки вкоренили у своїй свідомості образ успішної людини, що несвідомо намагаємося слідувати йому ще з дитинства. Незважаючи на правильність думок, силу ідеї, освіту і досягнення людини, схильні більше довіряти впевненій особі з широкою посмішкою, в гарному костюмі та надзвичайною привітністю. І за цією картинкою може не бути освіти чи моралі, та, незважаючи на факти, ми схильні довіряти картинці більше, ніж здоровому глузду.
Що ж, виходить не такі вже ми розумні істоти, якщо нам достатньо лише показати картинку модного віяння, щоб ми могли примати рішення нехтуючи правдою та істиною.
Світлана Кучпилюк