На сторінках багатьох видань ми часто читаємо про національно-визвольний рух українського народу, про більшовицький терор, про ті злодіяння, що творились під керівництвом комуністичної партії.

На жаль, окремі політики в нашій державі стараються виправдати всі ці діяння і не хочуть вибачитись й покаятись за свої ганебні вчинки, а навпаки, силкуються очорнити найкращу частину історії України. Вони не визнають Голодомору, УПА, стараються обминати події, які творились в 30-ті роки минулого століття.
Сьогодні, коли ми маємо доступ до енкаведистсько-кадебістських архівів, дізнаємося про той жахливий більшовицький геноцид, що його витерпів і пережив наш народ.
Згадаймо, що творилось після так званого визволення Західної України. Руйнувались церкви, костели, їх перетворювали на склади, клуби і т. ін. Руйнували хрести, каплички, які були в селі, на полі і навіть на цвинтарі.
Згадаймо, що творилося в перші роки колективізації. У селян забирали все: сільськогосподарський інвентар, худобу, розбирали будівлі і навіть огорожу. Силоміць примушували записуватися в колгоспи, а родини “куркулів”, неблагополучні сім’ї вивозили в Сибір.
А як боролися проти тих, хто воював за Україну, за її незалежність! В архівних документах, які друкувалися свого часу в газеті “Свобода”, говорилося: “Розгул енкаведистів був ніким не контрольований. Безкарне свавілля брало верх. Каральні акції здійснювалися не тільки проти окремих громадян, а й проти цілих сіл. Спалювали будівлі, вбивали людей, часто таких, що не мали нічого спільного з підпіллям ОУН і учасниками боротьби.
Так, 21 жовтня 1944 р. в с. Кривеньке прибула група енкаведистів для виселення сімей членів ОУН і учасників УПА. Задумане не вдалося здійснити. Боївка ОУН, що знаходилась в селі, напала на ворожу групу і вигнала її з села, вбивши трьох і поранивши кількох осіб з її складу. 22 жовтня 1944 р. для розправи з непокірним селом була здійснена каральна експедиція, яка в архівних документах носить назву “Акция по изъятию бандитских елементов”.
З Чорткова в село прибула рота з 60 солдатів на чолі з майором Полянським і представником НКВС молодшим лейтенантом Молдавановим. Разом з ними прибули начальник Пробіжнянського відділу НКВС Костін і начальник НКДБ Беляєв зі своїми підлеглими. При проведенні операції, як доповідав секретар Пробіжнянського РК КП(б)України Шинкаренко, була допущена “політична помилка”.
Як констатується в інформації відділу ЦК КП (б) У, перебуваючи у нетверезому стані, солдати, виконуючи наказ свого командира, вчинили дикий розгром села. Було вбито 10 ні в чому не винних селян віком від 60 до 80 років, спалено 45 (за доповідною запискою, а фактично – 62) будинків з господарськими будівлями, домашнім майном, великою кількістю намолоченого хліба.
Серед розстріляних 5 осіб були членами сімей червоноармійців. Це 65-літній В.Капустяник з 60-літньою дружиною, І.Паламар, І.Остапчук, А. Савуляк, П.Кійовський.
Із спалених обійсть – 20 господарств фронтовиків.
У згаданій інформації говориться, що присутні при розстрілі і підпалі начальники різних відділів НКВС та НКДБ разом з військовим комісаром Кондрашкіним були свідками і пасивними спостерігачами, коли їх підлеглі вчиняли цю страшну оргію.
Помічник уповноваженого з оперативної частини районного відділу НКДБ Литвяк особисто розстріляв двох старих людей і дав команду спалити їхні хати. Інший уповноважений райвідділу НКВС Смірнов також розстріляв власноруч старого діда. Начальник паспортного столу Фірсов забирав горілку в громадян, напився так, що був, як написано, “мертвецки пьян”.
Палили обійстя й офіцери районного райвійськкомату. Усі грабіжники, офіцери і солдати, ганялися за птицею, стріляли-гусей, займалися мародерством.
Майор Полянський мав намір спалити село. Учасники розправи над людьми поголовно були п’яні, били господарів, які не давали палити свої будівлі, били жінок, дітей, старих.
А як велася ідеологічна робота вже в недавній час. Нас виховували в дусі інтернаціоналізму, а націоналізм – це було щось вороже. Нас вчили, як вести боротьбу проти українських буржуазних націоналістів. Старались давати привілеї російській мові. У школах впроваджувалися дні “русского языка”, примушували політінформації проводити на російській мові.
Дуже потужно працював державний атеїзм, який знищив не тільки храми, а й духовність. Перед релігійними святами райком партії збирав актив і давав інструктаж, як повинні себе вести, що робити під час релігійних свят керівники установ.
З райкому партії по селах направляли уповноважених, які разом з активом повинні були вести контроль, хто відвідує церкву, чи не ходять учні з вертепом, колядами. Робилося все, щоб молодь, особливо діти, була поза церквою. На час релігійних свят зобов’язували проводити різні заходи: спортивні змагання, роботу гуртків, збір металобрухту, макулатури і ін. На Великдень в церкві відправа (церква знаходиться поруч зі школою), а ми, вчителі, під керівництвом директора школи проводимо в порядок спортмайданчик, впорядковуємо бігові доріжки, вантажимо на трактор землю. З яким презирством, а може, зі співчуттям дивилися на нас люди! Квартири вчителів перевірялися, чи, бува, там не висять ікони. Ті, що працювали в школах, активісти не мали права відвідувати церкву, хрестити дітей, брати шлюб, хоронити зі священиком.
Люди старшого віку про все це добре пам’ятають. На жаль, є такі, які забувають про ті жахливі сторінки нашої історії, стараються виправдати ці діяння.
У лавах УПА з Кривенького загинуло 40 осіб, у 1941 році закатовані в Уманській і Чортківській тюрмах, а також загинуло в українській дивізії “Галичина” – 12 сільчан. 66 полягло на фронтах Другої світової війни, 22 “неблагополучні” родини виселені на Далекий Схід, у Сибір, Казахстан. Усе це діялося й в інших селах. Такою дорогою ціною ми заплатили за нашу незалежність.
Сьогодні молодим людям слід задуматися, хто ці борці, чому і за що в розквіт свого життя вони пішли з нього? Яку силу духу потрібно мати, щоб в нестатках, бідності та злиднях піднятися до таких висот національної свідомості! Задуматись, порівняти і спитати себе: а що я роблю тепер як син свого народу, щоб розбудувати Українську державу, яку маємо? Потрібно виховуватися на патріотизмі своїх батьків. Це наша історія, забута і страшна, але наша. Ми і майбутні покоління повинні її знати, коли хочемо ввійти в число цивілізованих народів світу.

Павло ШМАТА, с. Кривеньке

Leave a Reply

Your email address will not be published.