У жовтневій вечірній тиші зігрівали душу яскравобарвисті квіти, промовистими поглядами ніжно обіймаючи ту, задля котрої мережили букетами увесь її ювілейний день, що випромінював не лише золото її літ, а й золото щедрої на любов душі.
Вона ще довго не могла заснути після сповненого незабутніми емоціями й поздоровленнями дня, що із самого ранку щедротно нанизував на незриму ниточку долі щирі побажання рідних, колег, керівництва, подруг і близьких. В обіймах млосної втіхи вона просто дякувала Богу за щастя відчути свою золоту пору і мати все, чим обдарувало життя, однаково, як і за те, чого не сталося. Рясною круговертю мерехтіли у пам’яті обличчя всіх, хто знайшов час, аби завітати і подарувати миті радості й, водночас, вдячності та можливість надивовижу яскраво збагнути усе першовартісне помежи буденної метушні.
Сьогодні вона, Валентина Дмитрівна Вовківська, – директор Новодністровського міського центру зайнятості, а її осяйний ювілей практично в унісон закріпився жовтневим листочком календаря із 10-літтям керівництва такою важливою і вкрай потрібною людям установою. А колись розумниця Валя Худа щоразу вражала учителів-філологів Зарожанської середньої школи своїми знаннями та навіть потягом до викладацької справи. Однак тато, поважний і знаний колгоспник, із захопленням розповідав дівчинці про бухгалтерську роботу, бо цих фахівців на той час надто шанували прості селяни. Тож врешті у восьмикласниці Валі іншого шляху не було: за направленням рідного колгоспу (а, відповідно – передбаченої гарантованої стипендії розміром 35 крб та подальшого працевлаштування) вона розпочала опановувати премудрості й магію цифр за спеціальністю «Облік і аудит» у Хотинському технікумі.
І хто ж ото знав, що саме тут доля й засвітиться першою зірочкою у, здавалось би, не зовсім звичний спосіб?! Дивина! Але якось, напередодні свята Андрія, як то популярно у дівочому студентському колі, приятельки вирішили поворожити: змайстрували своєрідні місточки під ліжками і загадали бажання, аби суджений-ряжений перевів через нього уві сні … Яка ж то була чудасія, коли Валі геть непередбачувано наснився старший на 5 років хлопець-односельчанин Володя! Так ще й як – подарував каблучку на якійсь сцені! От і не вір тепер у пророчі передсвяткові сни та ворожіння! Хоча свого часу дівчина з подругами щиро вражалася й захоплювалася долею й особистістю єдиного на той час ширівського афганця Володимира , якого одного разу чи не усім селом проводжали з відпустки після поранення…
Так, ніколи не вгадаєш, якими ж саме відтінками усміхнеться життєва палітра. Сьогодні ювілярка зі щирим вогником в очах згадує своє перше місце роботи – обліковець тракторної бригади у рідному селі. А скільки ж парубків, підписуючи путівки на виїзд машин і тракторів, усіляко залицялися до дівчини! Однак їй судилося бути парованою з хлопцем із сусідньої вулиці – тим-таки, що з дівочого сну. А ще – особливою дружиною – воїна-інтернаціоналіста. Це – окрема сторінка їхньої спільної стежини, у якій Валя завжди була розуміючою, мудрою і надійною, вірною його подругою.
…Червонощокі красуні-троянди, здавалось, із неабиякою цікавістю вслухалися в життєву історію цієї жінки, із насолодою продовжуючи зберігати піднесено-святковий настрій і в кабінеті директора, а вона мимоволі, услід за незримими кінокадрами своєї долі, що легкокрило гайнули перед очима, перетворювалась із новачка-трудівника, перш за все, у щасливу заміжню господиню, зовсім скоро, із переїздом до молодого міста Новодністровська, у секретаря-друкарку тодішнього ЖКХ, спеціаліста відділу субсидій селищної ради, згодом – у головного бухгалтера новоутвореного УПСЗН, спеціаліста, а відтак – начальника відділу по роботі із роботодавцями Центру зайнятості і вже з 2006 року – керівника цієї установи. Я спостерігала за золотою ювіляркою і ще не йняла віри у таку життєву математику, як і у те, що її онучка навчається уже в четвертому класі! А між тим знаю точно, що Валентина Дмитрівна – неймовірна бабуся неперевершеної дівчинки-красуні Веронічки, яку просто обожнює. Слухала я свою співрозмовницю і нишком щось нотувала, намагаючись не впустити найголовнішого, зокрема й зізнання у тому, що попри все і всупереч усьому вона завжди дотримується біблійної істини: «Я ставлюся до людей саме так, як би хотіла, щоб поводилися зі мною». До речі, коли поріг Центру зайнятості переступає людина із непростою ситуацією та важким характером, підлеглі сподіваються виключно на свого керівника, котра уміє мудро і виважено, толерантно і спокійно спрямувати будь-яку розмову, ставши з роками справжнісіньким психологом. Разом із тим, Валентина Дмитрівна щиро пишається своїм колективом: «Коли маєш отаку команду однодумців і висококласних фахівців, можна гори звернути!» Тож за тим яскравим фактом, що за підсумками роботи протягом 9 місяців нинішнього року Новодністровський центр зайнятості посів І місце в області, директор передусім гідно поціновує труд своїх підлеглих, кількість яких, до речі, через скорочення, зменшилась від 15 до 10.
Шанують Валентину Вовківську і в Новодністровську, і вище керівництво, бо повсякчас вона спрямовує себе на відданість роботі й людям, до всього маючи за плечима ще й 5-річний досвід роботи у виконавчому комітеті міської ради.
І як би не складались математичні премудрості долі цієї жінки – 25+25, 5 х 10 чи 10 х 5, вона таки перемогла із рахунком 5:0! Тож, щиро завдячуючи Богу за таку можливість бути щасливою дружиною, матусею й бабусею, водночас і донькою, мати гарних і справжніх друзів та однодумців, найперше мріє про мир на рідній землі і гідне процвітання любих серцю села і міста, а ще «аби дорогі моїй душі люди усі були здоровими». І поки ще зовсім не готова варити борщі у далекій далині своїм любим мужчинам – чоловікові й сину, працюватиме і віддаватиме себе достоту людям, бо вміє, може і хоче бути корисною.
Інна Гончар