У 2020 році виповнюється 271 рік від дня народження видатного німецького письменника, мислителя, філософа, природодослідника та державного діяча Йоганна Вольфганга Ґете. А ще – 212 років від виходу друком його філософської драми «Фауст», 69 – від дня створення німецької неурядової організації, завданням якої є популяризація німецької мови за кордоном – Ґете-Інституту і… 60 років від того дня, як один із космічних мандрівників – безвісний астероїд – був названий на честь видатного масона. Так-так – шановний пан Йоганн був членом масонської ложі «Амелія», тобто, належав до так званих «вільних каменярів».

Якщо запитати пересічного громадянина, хто такий Ґете, то відповідь буде однотиповою: це – творець «Фауста». Але, насправді, пан Йоганн був особистістю багатогранною. В чому його секрет?

Йоганн Вольфганг Ґете народився 28 серпня 1749 року в старовинному німецькому торговому місті Франкфут-на-Майні. Батько його, заможний бюргер Йоганн Каспар Ґете, домігся добробуту успішною юридичною діяльністю, хоча походив з родини ремісників. Він досяг посади імперського радника, та ще й вигідно одружився.

Матінка Йоганна Вольфганга, Катарина Елізабет, належала до родини, що стояла на більш високому щаблі соціальної драбини, ніж родичі чоловіка: була донькою міського старшини; а її рідні належали до франкфуртського вельможного панства.

Всю свою любов та ніжність пані Катарина віддала дітям, бо не мала романтичного кохання до свого чоловіка – надто вони були різні. А чого ще було очікувати від розумної та освіченої дівчини з сильним характером, виданої у 17 років за суворого та педантичного чоловіка, набагато за неї старшого?

Мати пестила сина (звичайно, бо з шістьох дітей, які вона народила, в живих залишилось лише двоє – Йоганн та його молодша сестра Корнелія), але не бездумно – так, як могла це робити натура обдарована й піднесена. Діти зростали в атмосфері комфорту і веселощів, де велике місце посідали музика, ігри, казки. Хлопцю ж змалку прищепили смак до книг. Правда, і батько дуже поважав вченість і знання, адже саме завдяки цьому він «вибився в люди». Тому в багатому, дорого й вишукано облаштованому будинку Ґете була прекрасна бібліотека.

Діти отримали гарну початкову домашню освіту: вивчали мови – французьку, грецьку, латину, італійський, займалися співом і танцями. Крім того, Йоганн Вольфганг відвідував уроки верхової їзди та фехтування. Згодом Ґете зізнавався, що від батька він успадкував величну поставу і схильність до суворого укладу, а від матері – живий характер і «до вигадок потяг».

У 16 років юнака відправляють до Лейпцизького університету вчитися на юриста. Однак він віддається не стільки розуміння хитрощів правознавства, як світським утіхам студентського життя і занять літературою. Тоді ж юний Ґете пізнав і перше кохання: захопився Анною Катариною Шенкопф – Анетт, донькою господаря однієї з таверн, яку Ґете відвідував. Результатом цього стали перші літературні спроби Ґете, а також заслабле здоровʼя. Йоганну було так погано, що він був змушений перервати навчання і повернутися додому. З Аннет він навіть не попрощався: почуття охололо. Батько зустрів його суворо, і, поки син хворів, відносини між Ґете-старшим та його спадкоємцем погіршали.

Зрештою, щоб не злити батька, Йоганн вирішив продовжити навчання, але вже у Страсбурзькому університеті, де й захистив дисертацію та отримав звання доктора права.

З поваги до батька Ґете протягом 4-х років вів юридичну практику. Але помисли його були зайняті природничими науками і, звичайно, поезією. Саме в той час практично всі верстви населення Німеччини захоплювались романтизмом. Потім творчі особистості перейнялися  літературною течію під назвою «Буря і натиск», якому віддав данину і молодий Ґете. Однак, молодому поетові було затісно в рамках канонів. Романтичні ідеї він пропускав через призму власного досвіду, піддавав переосмисленню. Саме тому його твори настільки підносяться над основною літературною течією. В них присутня філософська глибина, народжена синтезом емоційних переживань та аналітичних роздумів.

У своїй творчості Ґете використовує згадки про відчуття, які пережив особисто. Так, у ранньому творі «Гец фон Берлихинген», який і привернув увагу літературного світу до молодого поета, Ґете не тільки переосмислює образ борця за соціальну справедливість. Взаємовідносини закоханих героїв жваво нагадують про любов самого поета до Фридеріки Бріон, доньки пастора. Почуття Йоганна та Фридеріки були глибокі, взаємні, але він розірвав відносини, бо вирішив, що наївна дівчина – не вдала для нього дружина.

Однак, пережите залишило невитравний слід у душі Йоганна. Фредеріка послужила прообразом Гретхен у «Фаусті», також відкиненою бентежним героєм. Але в другій частині «Фауста» – основному творі поета, над яким він працював протягом майже 60 років! – головний герой перероджується. Все зазнавши і всім переситившись, Фауст нарешті відмовляється від скептицизму і визнає, що мета існування – діяльність на благо людям. Це спокутує його гріховну угоду з бісом, і «вічна жіноча першооснова» в образі Гретхен благає сонм святих за смертного, який пізнав істину.

Ґете, як і його герой, пізнав багато і чарівність науки, і жіночої любові. Після Аннети та Фридеріки було ще багато захоплень.

Шарлотту Буф молодий поет зустрів на одному з танцювальних вечорів. Але дівчина була вже заручена, тому й недоступна, як Лотта для Вертера, героя роману «Страждання юного Вертера», що здобув Гете першу славу.

Однак, саме завдяки своєму важкому душевному стану, Йоганн створив один із найкращих романтичних романів.

У сюжеті розповідалося про юнака, який став самогубцем через нерозділене кохання. Цей твір мав великий успіх, проте, після його публікації в Німеччині було зафіксовано безліч випадків суїциду на ґрунті нерозділеного кохання.

Цікавий факт, що в деяких німецьких містах ця книга була заборонена через її негативний вплив на юнь.

З Елізабет Шенеман із заможної франкфуртської родини справа дійшла до заручин, але Ґете, злякався її схильності до кокетування і вирішив деякий час погостювати у свого друга – Карла Августа, молодого герцога Саксен-Веймар-Ейзенахского.

Але погостювати не довелося. Герцог зрадів і «переклав» на дорогого друга найважливіші адміністративні турботи. Врешті-решт Ґете посів посаду президента палати, що було рівнозначно посаді першого міністра. Також Ґете довелося очолити гірське відомство і військову комісію, піклуватися про освіту, народне здоров’я, шляхи сполучення, завідувати театром і розробляти низку заходів для поліпшення становища народу. Саме тоді в нього позначилися риси характеру, успадковані від батька: суворість, педантичність, практична кмітливість. Загалом, пан Йоганн Вольфганг являв собою парадоксальну суміш ділової людини та геніального поета.

Активна політична діяльність не заважає Ґете займатися не тільки літературою і живописом, але й природознавством. У 1784 році він відкриває міжщелепову кістку людини, а в 1790 році виходить трактат «Досвід метаморфози рослин». Ґете-живописець захоплюється вченням про колір. Його книга «Про кольорознавство» виходить друком у 1810 році.

Під час «Веймарського періоду» 30-річний пан Йоганн був посвячений до веймарскої масонської ложі «Амалія». Дослідники його творчості стверджують, що цьому сприяло знайомство Ґете з філософом і публіцистом Йоганном Гердером.

За розвідками дослідника творчості Ґете Сергія Сарафанюка (м. Одеса),

Йоганн Ґотфрід Гердер згадував про Україну в своєму «Щоденнику моєї подорожі в 1769 році» («Journal meiner Reise im Jahre 1769») і пророкував нашій державі велике майбутнє: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля та ін., колись прокинуться: так із багатьох диких народів, якими також були колись греки, постане культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти на весь світ».

Життя поета насичене інтелектуальними розвагами: він грає у шахи, їздить верхи, займається фехтуванням, грає на флейті та клавесині. А ще – у Веймарі й досі пам’ятають та цінують пана Йоганна як чудового квітникаря. Так-так! Про його захоплення квітами, особливо фіалками, знали всі. Куди б Ґете не йшов, обов’язково ніс у кишені мішечок із насінням фіалок. Він засівав ним і вулиці, і околиці рідного Веймара. Ці квіти німці й досі називають «квітами Ґете». Більшість сортів фіалок, що виводили німецькі садівники, були названі на честь героїв його творів.

Втім, попри нові знайомства, літературу та наукову діяльність, пан Йоганн знаходить час і для сердечних пристрастей.

У пана міністра з’являється нове захоплення – розумна та освічена дружина герцогського камергера і шталмейстера баронеса Шарлотта фон Штейн. Вона на довгі роки стала чуйним другом і порадницею Ґете. «Ти єдина, в кого мені нічого не потрібно вкладати, щоб знайти в тобі все», – пише він. Їхні стосунки тривали майже 12 років, а потім 39-річний письменник захопився 23-річною Крістіаной Вульпіус.

Крістіана не могла похвалитися ані освіченістю, ані великим розумом, проте була чуттєва та мала веселу вдачу. Протягом 18 років вона справно народжувала пану Йоганну дітей (вижив єдиний син Август) і хазяйнувала в його господі. Потім Ґете таки одружився з Крістіаною. За 10 років жінка неабияк подобрішала, пережила апоплексичний удар і нарешті померла.

До речі, великий поет мав інші серцеві захоплення і при Кристіані, і після її смерті. Останнім коханням пана Йоганна стала 18-річна Ульріка Левцов. Шановному поетові тоді виповнилось 75 років.

В те, що дівчина шалено закохалася у сивочолого старця свідчить той факт, що після смерті Ґете вона так і не вийшла заміж – місце в її серці назавжди залишилося зайнято.

Великий старець помер 22 березня 1832 року.

Коли постає питання, у чому секрет успіху творів видатного німецького поета, відповідь єдина: у великій працездатності, помноженій на талант.

Й.В. Ґете залишив величезну спадщину у вигляді безлічі віршів, балад, п’єс, романів, наукових робіт у сфері анатомії, геології, мінералогії, фізики. Він створив 9 великих літературних творів, які стали класикою німецької літератури і увійшли в світову класику.

Еліна Заржицька

Leave a Reply

Your email address will not be published.