Не беруся назвати точного числа літературних альманахів, які виходять в Україні. Гадаю, що не спроможуться на це і видавці чи інші прихильники краснописьменницької статистики. І, звісно, можна було б понарікати. Та скажу про інше.Читацький загал уже знає про такі альманахи, як «Світязь» (Луцьк), «Русалка Дністровая» (Вінниця), «Слобожанщина» (Суми), «Скіфія» (Черкаси).

Додам до цього числа і «Франкову ниву», третє число якої недавно побачило світ завдяки фінансовій підтримці голови Дрогобицької районної ради Михайла Сікори. (Здалося, навіть, що зустрівся з ним і поспілкувався, прочитавши нарис Миколи Зимомрі та Івана Шведа про нього. Хоча тут не все виглядає так просто. З одного боку можна балакати про елементи чиношанування і нескромність. А з другого? Чи багато серед чиновницької братії людей, котрі постійно допомагають літераторам? І що поганого є в тому, що письменник розповів про такого мецената?)
Але це – деталь, хоч є дуже важливою. Зазирнімо ліпше у видання. Вже стало традицією, що відкриває його поетичний розділ, зібравши твори 24 авторів. Тут виділив би добірки віршів Любові Бенедишин («цнотлива, як дівча, тремтить перед присутніми оголена душа»), Василя Кузана («хічкок душі підводиться над світом і тіло приростає до свічок»), Ольги Яворської («на похороні втрачених ілюзій горять багряним сяйвом Вітражі.» Цікавинки для себе знаходжу у римованих текстах Олени О’Лір, Ігоря Павлюка, Миколи Петренка, Ярослава Петришина, Тані П’янкової, Богдана Томенчука. Є у розділі і твори Богдана Британа, Уляни Галів, Богдана Завідняка, Ольги Іванів-Вакуленко, Світлани – Майї Залізняк, Романа Кабацького, Оксани Карнаги. На побачення з читачами прийшли також Роман Квітневий, Олександра Палюх (Завідняк), Любов Пікас, Анна Поповчук, Любов Рудавська-Вовк, Любомир Сеник, Адель Станіславська. (Зауважу, що чи не у кожного з них існують вдатності. Вони, будемо відвертими, помітно не впливають на погоду у літературному морі, але є творчими досягненнями індивідумів).
Виокремив би лірику Ігоря Качуровського. Та не тому, що він є найпомітнішою постаттю серед поетів з альманаху. Бо хочемо того чи ні, а найпромовистішим є місцевий нюансик. В 2013-ому саме у Дрогобичі побачив світ його «Рarodium» – збірник поетичної гумористики. (Але повернімося до лірики. Хіба не стрепенеться серце, коли читаєш «Щоб за радощі наші удавані заховати глибокий біль»?).
Отже, є над чим замислитися, перечитуючи поетичний розділ? Але не менш цікавою є й проза. Тут серед 9-ти авторів вирізнив би оповідання Андрія Дурунди. Вони, між іншим, причарували вже першими словами «коли з гір мені всміхалося сьоме літо». (Ніби нічого надзвичайного немає у них, але водночас образність вражає, тому й хочеться перечитувати «Ціндолю», «Ножик», «Поплюванку»). Певні цікавинки можна також віднайти у малій прозі Миколи Зимомрі. (Скажімо, на мене справила позитивне враження новела «Почуття долоні»). Лірику і філософію спробував поєднати у своїх етюдах Іван Швед. Запропонували свої твори Роман Банський, Ольга Белдєва, Віктор Кирій, Аделя Станіславська, Дарія Соловчук і Йосип Фиштик. (Звісно, прочитане можна оцінити по-різному, бо людності є характерною різність смаків. Але безумовним є лише одне: твори по-своєму портретують лице сучасного автора.)
Творять цей портрет і драматичні твори, хоч і складається враження, що тексти Юрій Драгун та Олександри Завідняк не передають у повній мірі дихання епохи. Лише частково. Як і переклади, здійснені Богданом Завідняком, Оленою О’Лір, Ігорем К;ачуровським, Ольгою Іванів-Вакуленко, Іриною Качанюк-Слех, Яною Грицай, Тетяною Корольовою, Валентином Могилевським.
Щось подібне можна сказати і про розділ критики. І неозброєним оком видно, це тут чи не найширше представлений один з редакторів-упорядників альманаху Миколи Зимомря. Він сам та у співавторстві розповів про Віктора Романюка, Романа Квітневого, Юлію Фиштик, Богдана Британа, Юрія Шипа. Ще серед авторів цього розділу можна зустріти Ігоря Добрянського, Миколу Ткачука, Романа Банського, Богдана Завідняка, Михайла Сікору, Романа Соловчука, автора цих рядків. Слушні думки висловили також Морослава та Іван Зимомрі, Вячеслав Юрош, Іван Хланта. Напевно, варто зупинитися й на інших моментах розмислів у цьому розділі. Та зумисно не робитиму цього. В кожного існують свої підходи. Зрештою, не хочу забувати, що пишу лише оглядовий відгук. (Не можу втриматися тільки від однієї зауваги. У короткій рецензії на попередній випуск автор ствердив, що «критикувати завжди легше, ніж писати самому». Можна було б поіронізувати, але чи варто, коли майже 60-річна людина, маючи певне відношення до літератури не розуміє,що літературознавство є самостійним видом творчості й є десятки письмаків, котрі суміщають різні жанри? Але чи варто, коли іменитий автор не помітив чи вдав, що серед альманахівців є «багатоверстатники»: Микола Зимомря, Богдан Завідняк, Роман Банський…
Про найосновніші моменти третього числа альманаху «Франкова нива» уже згадано. Очевидно, можна поставити крапку над «і». Але є два аспектики, котрі, мабуть, варто згадати в оглядовому матеріалі. По-перше, декому «ряботить» повторюваність імен. Напевно, раціональне зерно тут є. Та глянемо на це по-філософськи. Можна почасти балакати про «альманах одного автора». Можливо, своєрідна «хвороба росту». Але це – невелика біда. Пересічного читача цікавить не повторюваність імен, а якість текстів. По-друге, як мені здається, слід сміливіше виходити на всеукраїнський рівень. І не тільки через ширше залучення автури з різних куточків держави, але й через розширення тематичного спектра. Зрозуміло, що тут водночас має переважити місцевий акцент. Чому б альманах не прив’язати до літературного фестивалю «Карпатський пегас», який цьогоріч проводився на Дрогобиччині?.. Все це легко сумістити. Але потрібно. Для «Франкової ниви» насамперед.

Ігор Фарина
м. Шумськ на Тернопіллі

Leave a Reply

Your email address will not be published.