Про нього знають як про викладача Вищої Волинської гімназії. А він, окрім того й насамперед, – перший директор Кременецького ботанічного саду, який існував при вищезгаданій гімназії.
Францішек Шейдт (2 квітня 1759, Краків–серпень 1807, Кременець)… Мало хто знає про це ім’я з історії ботсаду в Кременці. Більшості відомі Діонісій Міклер (15 серпня 1762, Ферфілд–14 травня 1853, Дубно) – у центрі альпійської гірки тут є пам’ятний знак йому, та Віллібальд Бессер (1784, Інсбрук–1842, Кременець) – у найстарішій частині ботанічного саду тут височить пам’ятник цьому австрійцю.
Щодо Францішека Шейдта, то розмови про пам’ятник йому в стінах ліцею (1819-го гімназію в Кременці перейменовано в Ліцей), котрі активно вели в десяту річницю смерті, так і залишились розмовами… На василіанському, монастирському, кладовищі навіть не зберігся надгробок Ф. Шейдту. Забутий творець ботанічного саду в Кременці, він заслуговує на належне поцінування. Народжений у Кракові, залишив свій слід на Волині. Як перший директор Кременецького ботанічного саду та перший професор природничої історії Вищої Волинської гімназії.
Хтозна, чи був би ботанічний сад у Кременці, якби не Францішек Шейдт. Адже на початку 19 століття планувалося заснувати найбільший ботанічний сад у Вінниці, і всі сили й кошти спрямувати на нього. Ф. Шейдт вчасно науково обґрунтував потребу організувати ботанічний сад найвищого рівня саме в Кременці. В одному з листів до Гуго Коллонтая від 1803 року читаємо:
«Ваша Ясновельможність пише, як і ясновельможний пан Чацький, що Волинська губернія призначена для математичних наук, що там мають деякі частини медицини викладати, а разом із тим, що по інших губерніях будуть закладені ботанічні сади, у Вінниці – найсолідніший із огляду на найбільш м’який клімат. Зізнаюся Вашій Ясновельможності: не розумію такого поділу наук. Чому не в одному місці мають бути згромаджені всі науки? Нащо в кожній губернії має бути окремий ботанічний сад? І яка потреба в таких великих витратах на заснування та утримування тих розокремлених садів? Закладення одного пристойного ботанічного саду – це не вибрики. Ясновельможний пан знає, що на заснування тутешнього садочка з двома мізерними оранжерейками витрачено в нинішніх цінах 15 000 злотих, а на його утримання протягом 18 років пішло ще 100 000. Чи не краще було б мати один, але добре оснащений, який би в усіх частинах ботаніки в кожному разі повністю відповідав своєму призначенню для суспільної користі? І чому цей сад має бути відокремлений від генеральної інституції? Якщо тільки з причини клімату, то ясновельможний пан визнає, що різниця у кліматі Кременця та Вінниці не є аж така велика, щоб мати вплив на ботанічний сад, який у кожному кліматі існувати може…»
Як зазначила Марія Мушинська-Красновольська в «Rocznik wolynski», Rowne, 1939 р., ідея і перший план Кременецького ботанічного саду «походили від професора Шейдта, який аж до своєї смерті в 1807 році керував садом, розмістивши у ньому ряд вітчизняних та закордонних рослин. Реалізація плану: його фахове опрацювання було довірене відомому англійському садівнику Діонісію Міклеру, який працював у Польщі з 1790 року і заклав кілька взірцевих парків. Наступником Шейдта з 1809 став доктор медицини Віллібальд Бессер».
Будучи багаторічним директором ботанічного саду при Ягеллонському університеті, Франціше Шейдт свій багаторічний досвід, очевидно, втілив при організації, формуванні Кременецького ботсаду.
Треба зауважити, що за директорування Францішека Шейдта ботанічний сад у Кременці став головною профільною установою для Волино-Поділля. До слова, варто нагадати, що в бібліотеці Ф. Шейдта, яку зібрав за студентських і вчительських років у Кракові й Любліні і яку прирівнювали до найкращих збірок таких краківських природознавців, як Снядецький чи Яськевич, були 67 праць із ботаніки, рідкісні стародруки, праці класиків і сучасні видання. Саме бібліотека Францішека Шейдта стала науковою основою для вивчення в ній природничих дисциплін. Перед смертю він продав її Вищій Волинській гімназії. Після реорганізації Кременецького ботанічного саду бібліотека Ф. Шейдта, як і вся матеріальна база Ліцею, опинилася в Києві (університет св. Володимира – тепер ім. Тараса Шевченка).
Єдина пам’ять про Францішека Шейдта в Кременці – будинок, де він мешкав, поблизу навчальних корпусів теперішньої обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Т. Шевченка. На цьому будинку є дві меморіальні дошки: українською і польською мовами Тадеушеві Чацькому – директорові Вищої Волинської гімназії, який прожив у ньому після смерті Францішека Шейдта. І нічого тут не нагадує про самого Шейдта, який ставив на ноги Кременецький ботанічний сад, закладав фундамент для наступників, для грядущих. А між, тим, як зазначила дослідниця Ванда Грембецька, «Францішек Шейдт, який приїхав у Кременець разом із іншими професорами з Кракова, привіз для новоствореного навчального закладу просвітницькі традиції цього осередку науки й культури, а також свій досвід ученого, багаторічного директора ботанічного саду й професора природничих наук. Хвороба і смерть не дозволили йому втілити в життя свої задуми, але Т. Чацький подбав про те, щоб цей прекрасний початок мав продовження. Всі напрями діяльності Шейдта перебрав молодий лікар із Кракова Віллібальд Бессер… Завдяки фундаменту, закладеному попередником, Бессер зміг швидко працювати й досягнув чималих результатів. Він продовжив справу Шейдта з перетворення Кременця у важливий пункт на карті досліджень європейської флори».
Смерть Францішека Шейдта, «цього поважного і дорогого для науки чоловіка», зазначив у вступі до першого каталогу рослин Кременецького ботанічного саду Віллібальд Бессер, оплакували його друзі, його смерть призупинила розвиток саду.
Юлія БОНДЮЧНА