У південних районах Тернопільщини проблема – у криницях масово зникла вода. На сполох б`ють не лише люди, які страждають від нестачі питної води, але й екологи та науковці. Останнім часом, через масові скарги людей, почала вже нарешті якісь кроки робити і влада. Це болюче питання розглядалось на сесії обласної ради, були слухання і в районах. Працівники обласного управління водних ресурсів стверджують:проблему можна вирішити, потрібно лише розуміння самих людей і очільників громад.

Про криниці доведеться забути?

Василь Майка, начальник відділу техногенно-екологічної безпеки обласного управління водних ресурсів і ще декілька працівників цього відомства побували із роз`яснювальною роботою у Заліщицькому і Борщівському районах. Спілкувалися з головами новоутворених територіальних громад і сільськими головами. За переконанням фахівців, у селах, де гостро постало питання нестачі питної води, слід проводити централізоване водопостачання, будувати водонапірні башти. Тільки такий підхід зможе допомогти людям отримати воду в достатній кількості і належної якості. Прогнози дуже песимістичні: якщо і надалі будуть такі посушливі роки, води в криницях не буде. Зміна кліматичних умов, відсутність снігу взимку і брак опадів влітку потягнули за собою зникнення води у підземних і поверхневих шарах, що призвело до зниження рівня водоносного горизонту та до гострого дефіциту води.
Така ситуація є типовою для всієї України, однак Тернопільщина, і зокрема її південні райони, страждають найбільше. Не вистачає води майже у кожному населеному пункті Борщівського і Заліщицького районів. Найбільш напружена ситуація у селах Устечку, Шутроминцях, Солоному, Слобідці, Буряківці, Шипівцях, Лисівцях, Поділлі на Заліщанщині. А у Берестку цього ж району вода зникла з криниць взагалі і людям її довозять. На Борщівщині від гострої нестачі води страждають жителі Кривчого, Ніври, Сапогова, Лосяча, Озерян, Констанції, Скали-Подільської, Іванкова, Турильчого. Довозять воду жителям Мельнице-Подільської, Шупарки, Горошової і Висічки. У селі Сенькові на Монастирищині люди теж потерпіли від посушливого літа – у всіх криницях масово зникла вода. Тому сьогодні питання по водозабезпеченні стоїть гостро як ніколи.
Василь Майка розповідає, що фахівці їхнього управління можуть надати усі необхідні послуги: виготовити проектну документацію, провести земляні роботи потужною бурильною технікою, збудувати башти. Нещодавно такі роботи проводили у селі Криволуки Чортківського району, де теж була привозна вода.
– Із вирішенням цього болючого питання ми запізнилися на два роки, – стверджує В. Майка. – За прогнозами, таких безсніжних зим і посушливих літніх днів слід було чекати. Останній великий сніг випадав у нашому регіоні ще у 2012 році. Для того, щоб води було достатньо, потрібні сніжні зими, дощові осені. Прикро, що на державному рівні цю ситуацію не визнано критичною і не робиться нічого, щоб її усунути. Ось для прикладу, коли у міському водогоні 3 дні немає води, то це вже надзвичайна ситуація. Але коли вода зникає у людей в криницях – то ні. Чому? Звідки ж їм брати воду? Залишається одне – бурити свердловини у себе на подвір`ї. Так і роблять. Але через деякий час вода і там пропадає. Бо вода у землі розпорошується на багато точок. Це не вихід. Тому ми і пропонуємо людям інший шлях – централізовано підвести воду, збудувати вежі, над якими мають тримати контроль фахівці.
В області діють державні програми «Чиста вода Тернопілля», «Чиста вода», але потрібна проектна документація під ці програми. Тож громадам слід негайно її виготовити і приступити до роботи. За словами фахівців з Тернопільського управління водних ресурсів цьогорічну засуху слід визнати надзвичайною ситуацією на державному рівні. Адже якщо повені, паводки і підтоплення мають такі класифікації і на подолання їх наслідків виділяються державні гроші, то чому тут всі мовчать. Дивно, адже люди залишились практично без води. Багато запитань до влади і на державному, і на місцевому рівнях. Але однозначно, сьогодні потрібно проводити роз`яснювальну роботу серед самих жителів села. І це мають робити очільники новоутворених громад, залучати депутатів, виносити ці питання на розгляд районних і обласних комісій, рад. Сума, яку слід зібрати громаді для побудови водогонів і веж досить підйомна, стверджують фахівці. Виготовлення проекту, проведення земляних робіт і побудова вежі обійдеться селу в межах 100 тисяч гривень. На такі цілі, як сказано було вище, гроші частково виділяє держава, треба тільки знати, якою саме програмою слід скористатися. Сьогодні у селах дуже багато запущених, напівзруйнованих водонапірних веж, які не діють, а їх можна відновити, це обійдеться дешевше.
Тернопільщина з точки зору геології має не надто сприятливе розташування. Знаходиться вона на Подільській височині. Усі ріки ніби стікають вниз по цій височині. А ще слід поглянути на довкілля. У якому стані наші річки, джерела? Результат згубного впливу людини на ці об`єкти дається взнаки. Як і масова вирубка лісів, гаїв, парків. Треба братися за роботу і розчищувати джерела, витоки малих річок, які сьогодні засмічені і знищені, поглиблювати річки.

Борщів показує приклад

Багато років жителі міста потерпали від споживання неякісної води. За усіма характеристиками і показниками вона була придатною лише для технічних потреб. В останні роки вдалося дещо покращити ситуацію завдяки реконструкції систем водопостачання скориставшись деякими програмами. Працівники міської ради розробили декілька проектів щодо централізованого водопостачання міста, зокрема проекти «Будівництво водопровідної мережі по вул. Вовківській», «Будівництво мережі бічних водогонів магістрального водопроводу по вул. Вовківській» та «Будівництво системи водопостачання масиву житлової забудови в м. Борщів (вул. Підлісна, Незалежності, Сковороди, Тичини)».
Заступник міського голови Володимир Чугаєвський поділився результатами проведеної роботи.
– У цьому мікрорайоні у людей зникла вода в криницях. Постало питання: як вирішити цю проблему? Тому один з проектів уже майже реалізований: прокладено водопровід і будується свердловина, одна з яких уже вимурувана. Проект фінансує фонд регіонального розвитку, однак для цих цілей частково залучені кошти з міського і районного бюджету. Проект коштує понад 5 мільонів, але проведені роботи того вартують, адже для жителів великого житлового масиву, а це понад 300 дворів, буде вирішено питання належного і якісного водопостачання. Плануємо, що через місяць, борщівці отримають воду із цих свердловин.
Хороший прогноз і щодо іншого проекту по забезпеченні водою вулиці Вовківської. Якщо міській раді вдасться закупити за власні кошти потужний новий екскаватор, то і це питання вирішиться. Таким чином, після проведених робіт можна буде стверджувати, що Борщів частково забезпечений якісною питною водою. За рік, обіцяє заступник голови, проблемне питання для міста буде знято.
Якщо в Борщеві молода команда міської ради мислить і діє по-європейськи, розробляючи різні проекти, то в районі ситуація із водозабезпеченням є вкрай поганою. Та не завжди так було.
Я зустрілася із колишнім головним лікарем санепідемстанції Віктором Третяченком, який активно турбувався про забезпечення міста і району питною якісною водою ще тридцять років тому. Віктор Васильович каже, що то була справа усього його життя, яку так і не вдалося здійснити частково через бюрократичні перепони, частково через те, що розпався Союз. А які були плани і напрацювання! Саме з ініціативи Віктора Третяченка ще у 80-х роках минулого століття в район була запрошена геологорозвідувальна експедиція, яка дослідила, що наприклад Скала-Подільська лежить на підземному морі питної води. Скважини пробурили у селі Бережанка. Аналіз води із джерел показав її надзвичайно високу якість. І почалась робота. Будувались каптажі, завозились труби. Попарно велась і робота по проведенні водогону с. Вільхівці- смт. Мельнице-Подільська. За прогнозами тодішніх очільників району, із вводом цих водогонів у дію, понад 30 тисяч населення Борщівщини мало бути забезпечене якісною питною водою в достатній кількості. І гроші були, і бажання зробити щось суттєве для людей. Але розпався Союз, прийшли керманичі, для яких політика і гасла були вагомішими, аніж добробут людей і все пішло шкереберть. Добру справу поховали, а на сьогодні вже й забули про неї. Усе що тоді збудували – вже руїна. Ще декілька років тому В. Третяченко намагався з районної трибуни привернути увагу начальників до цієї проблеми. Але даремно. Сьогодні ж починають усе з нуля, вишукуючи джерела для фінансування у такий скрутний для країни час.
Метеорологи запевняють, що посушливі роки чекають нас і в майбутньому. Особливо це стосується півдня Тернопільщини. Тому депутатам, представникам влади, очільникам громад і самим людям варто спільно вирішувати цю проблему. Наприклад, дослухатись до думки фахівців із управління водних ресурсів, які пропонують, як альтернативу, будувати в селах централізовані водогони. Слушна порада, і мабуть єдина, якою нині можна скористатися.

Ірина Мадзій

2 Responses

Leave a Reply

Your email address will not be published.