Маліш П. Блаженні та грішні: Мала проза. – Камянець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута». 2020. – 148 с.

  1. Жанрова течія

Сьогодні, на жаль, через непродуманість книгорозповсюдження і мізерні тиражі книг жоден літературознавець чи літературний критик не похвалиться обізнаністю з новими творами у тому чи іншому жанрі чи окремого письменника. Не належить до таких й автор цих рядків. Уздріти щось незнане він, звісно, хотів би, але… (Нерідко воно таки з’являється на моєму робочому столі, але всупереч недоладностям книгорозповсюдження малим тиражем. Завдяки контактам. Скажімо, з Петром Малішем разом навчалися на факультеті журналістики Львівського держуніверситету понад сорок років тому й звідтоді приятелюємо).

Якщо узагальнити думки попереднього абзацу, то стає зрозуміло, як видання потрапило до мене. Та давайте не будемо більше розпатякувати про книгорозповсюджувані моменти. (По-перше, вони не тема рецензії, а радше глибокоаналітичної статті. По-друге, уже не раз писав про проблему). Мене цікавить не це, а те, що знаходиться під твердою  добротною обкладинкою.

Коли мати на увазі таке оцінювання, то мушу (так мені здається) згадати про кілька моментів. І моя розмислюваність має стартувати з висловлювання думок про жанровість у цій книзі.

Чому? Та через те, що останнім часом більше мовимо про романи та повість, адже не можуть не зацікавити словопошуки Мирослава Лазарука, Василя Слапчука, Володимира Лиса, Геннадія Щипківського… А от мала проза залишається незаслужено забутою, хоч тут теж вистачає яскравих імен: Василь Бондар, Григорій Цимбалюк, Василь Горбатюк, Богдан Мельничук…

Традиції знаних малопрозаїстів увібрав у себе і творчо переосмислює Петро Маліш. Про що свідчать «Блаженні та грішні». Адже маємо перед собою оповідання в мініатюрах, оповідання і новели, образки, християнські оповідки… Таке розмаїття видів в одному жанрі не може не тішити. Як й углиблення у словопотоки, яке теж зачудовує. Але це – тема для іншої розмови.

  1. Тематична течія

До речі, про цю іншість багато говорить тематика творів, яка торкається праминулого і сьогочасся. Якщо, скажімо, триптих-легенда «(Не) розбійник» й оповідання в мініатюрах «Солом’яна контра» занюрюють сприймання поціновувача красного письменства в нелегку історію рідного народу, то оповідання «Пришелепкуватий» та образок «Діагноз» повертають у дні сьогоднішні.

А тепер від цього узагальненого міркування щодо темарію, перейдемо до конкретизації. Бо напевно, у мові про тематичність це є важливим. Щодо історизму, приміром, то зримо простежується двоїна. Письменник чітко показує свою небайдужість до давнизни. Добре видно це на прикладі триптиху-легенди «(Не) розбійник», присвяченому життю Устима Кармалюка. Класична вірність фольклорним традиціям.

Та не тільки перекази з народних уст живлять фантазію прозаїка. Чільне місце тут належить роботі в архівах. Читав деякі публіцистичні книги письменника, основою яких стали їхні матеріали, і тоді не раз думав, що непростість стане поштовхом до охудожнення. Й радий, що не помилився в цьому, читаючи триптих-уяву «Блаженні непомилувані». Історик, селянин, священик, яких зображує письмак, опинилися під чорнокриллям сталінських репресій. І літератор виважено та емоційно описує страшноту, вміло поєднуючи реальність та уяву. Цією ж турботою пронизаний і твір «Солом’яна контра». (Дехто може вловити тут й певні публіцистичні нотки і говорити, що вони вадять прозі. Та не думаю, що такі «мислителі» не мають рації. Публіцистичні елементи є чи не в кожному прозовому творі. І суть полягає в їх художньому «переплавленні». А Петро Маліш в даному випадкові виступає у ролі вдатного «словоплава»).

«Солом’яна контра» порушує ще одну важливу проблему. Очевидно, слід говорити не тільки про документальне походження тексту (своєрідна трансформація архівних матеріалів, про вивчення реалій життя журналістом).

Безсумнівно, що такий спосіб вивчення реальності, як видно із «Солом’яної контри», відбивається на письмі. Але не тільки на прикладах творів на історичну тематику. Журналістське вивчення буднів є характерним для оповідання «Пришелепкуватий» і духовної оповідки «Життя – хутке…» А ще для творів на тему сучасності є характерною гумористичність. Саме про неї гадкуєш, коли читаєш «Утопленика» чи «Як величати?». Але водномить думаю, що вступив в іншу течію.

  1. Виражальницька течія

Уже мовлено, що «штовхнули» у неї гумористичні моменти цих творів. Але мене вони передусім цікавлять, як елементи виражальності. Поряд з літературними тропами, фразеологією, власною афористичністю, слововиявами і живописанням з допомогою слова. (Розумію, що такий підхід не вельми подобається тим, котрі ратують за зоднаковіння прози, бо за вищезгаданим є познаки творчого індивідуалізму).

Говорячи про нього, відштовхуюся від питання про літературні тропи. Зокрема, втішно, що у книзі є чимало гарних порівнянь. Помітно, що письменник часто послуговується сполучниками на взір «як», «мов», «наче», «ніби» і т.п. «І стерпла душа рвалася, наче граната». «Від коминів, освітлених місяцем, ніби з люльок поважних бесідників, снувався сизий дим». «Мов жебрачка, знічена й нікому не потрібна». До цієї гарноти додаються порівняння без сполучників «Носій-птах особливий, із польоту високого», «Життя – це вісім цифр навпіл». «… пророцтва – великий обман».

Та не тільки ці різновиди простих порівнянь приваблюють у прозовій книзі. Нерідко увагу привертає і складний вид тропу. «Ніч – як старість – довга і сумна…». «Затягне воно, як магнітом – страхала ввечері мама – і впадеш». «Або мучить його якась гриза – як державу криза». Трапляється, що інколи автор досягає бажаного ефекту порівняльності за рахунок поєднання іменника і прикладки: «Хома-мудрак», «жур-голова», «чар-співаниця».

Та втішності сприймання сприяють не тільки порівняння. Бо цю функцію виконують й метафори. Тим паче, що їх частенько можна надибати на сторінках книги. «Сон кричав атаками», «До вікна притулився вечір». «Цвинтарні горбки сутуляться і горнуться один до одного». Цю порівняльну й метафоричну незвичайність прозотекстів обрамлюють неординарні епітети: «пекуча остуда», «пониклий день», «цибаті кроки».

Привертає до себе увагу і той факт, що автор вдало використовує стійкі ідіоми на кшталт: «ходив гоголем», «дрібоче вулицею, як запалений у п’яти», «Бог дав золоті руки». Зачудованість цими та іншими висловлюваннями в авторській інтерпретації має несподіваність у вигляді авторського крилатослів’я: «Молитвою досягну навіть туди, куди не зможу дійти фізично», «Якщо душа не зчорнена гріхами, а освітлена духовним скарбом, тягар стає легким», «Кулі завжди в авторитеті».

Але виражальність у прозі (знову позирк з особистісної дзвіниці) ніколи не зможе показати усю свою красу, якщо оминатимемо таке явище як слововияви, адже у кожному розділі книги вистачає оригінальних слівцят: «хурделига», «льондає», «небогін», «розквіття», «розгуба». Цей ряд гарноти можна продовжити: «заденок», «дебеляк», «лантушниця», «присмішка», «блудняк». (Іноді словотвори – насліддя спроб втекти від газетярської лексики, яка часто-густо не дружить з художньою. І гадаю, що тут не варто видумувати щось своє. Потрібен пошук балансу між ними, що Петрові Малішу здебільшого вдається).

Продовжуємо плавання виражальницькою течією за допомогою живописання словом. Хіба не постає перед нами пейзажна неповторність, коли перед зором з’являються неординарні фрази: «Мороз насідається, хуга завиває, ніби збиткується із чоловіка-заблуди серед широкого поля», «Місяць обіперся на тополю і закуняв», «Вітрисько шмигав його дощовими різками, аби відступився від освітленого кабінету».

…Цей виражальницький «марафон» завершує набігання гумористичної хвилі, яке завершується іронічними нотатками «Мобільні перемовини», «Утопленик», «Діагноз». Зрештою, дозу веселості можна знайти й в оповіданні «Пришелепкуватий», хоча там вона не є такою зримою. (Але хто може однозначно ствердити, що вона має бути саме такою?)

…Може, напевно, бути мова й про інші виражальницькі тенденції. Мене ж зачепили ті, про які написав.

  1. Майбутня течія

Та повертатись до написаного змушує бажання не ще раз повернутися до себе самого, потреба бачити майбутність. З чим прийде до неї Петро Маліш? Зрозуміло, що з новою книгою. Але він ще не знає якою вона буде. Та переконаний, що йому таки вдасться знайти «ключик до таємниці».

Ігор Фарина

м. Шумськ на Тернопіллі

  

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.