Втопивши глузд у чужоманії,
Споборці ницої кампанії
Супроти матірного слова
Єси, немов гнила полова.
Авторське.
Наразі в українській мові не існує слова «чужоманія». Цей неологізм належить авторові даної статті. Під ним слід розуміти безглузде схиляння, нерозумне мавпування чужомовних запозичень з причини неусвідомленого почуття меншовартості відносно цивілізованих націй. І не тільки змісту запозичень, але й написання чужими мовами вивісок, назв, таблиць, реклами і т. д. Нині для чужоманії практично не існує ніяких заборон. Навіть виваженого і толерантного закону про українську мову в Україні. Вона діє методом тупого бульдозера бо, як мовиться, проти лому нема прийому.
Ваш покірний слуга не претендує на всебічне висвітлення теми. Його завдання скромніше і зводиться до чергового привернення уваги до неї небайдужих людей і активної громадськості. Розрізняють два періоди чужоманії. Стосовно гомо совєтікусів епохи СССР, то їхня чужоманія пояснювалась зрозумілим прагненням придбати щось красиве, добротне, практичне, модне. Скажімо, імпортну сорочку, джінсові штани, адідасівські кросівки, пригодницьку книжку, записи популярної музики, ще щось. Мабуть, люди старшого покоління не забули нічних черг до книгарень із бажання передплатити лімітовані зібрання творів видатних письменників, кампанію здачі макулатури за придбання літератури історичної та детективної тематики підвищеного попиту тощо.
Воно й не дивно. Совєтська планова економіка не могла задовольнити зростаючих потреб на високоякісні товари й послуги. Люди платили утридорога, наражались на публічне висміювання та засудження в літературі, пресі, на зборах. Часто приводом ставало отримання від родичів із капіталістичних країн «закордонних подачок». Адресантів шантажували відсутністю совєтського патріотизму і спонукали відмовлятись від них, інакше…Скажімо, чого лише були варті карикатури, гуморески, фейлетони, памфлети письменників і публіцистів, декламування артистів зі сцени, по радіо і телебаченню про т. зв. «стиляг» у значенні модно вдягнених осіб або «хіпуючої» молоді. Чи не найгаласливіше велась наступальна кампанія проти чужоманії у вигляді «закордонних подачок» і «шмутків» за часів Хрущова і менш крикливо – за Брєжнєва. Одним словом, що було, те було…
Інша річ – день нинішній, тобто другий період чужоманії. Дякувати Господу і незліченним героям, маємо самостійну Україну, право вільно молитись у храмах, демократично вибирати й бути обраними, безвізовий режим з Європейським Союзом, купувати іноземну валюту тощо. Як сказали б наші предки, гуляй, душа, без кунтуша. То чим пояснити настирливу чужоманію на іншомовні назви? У пошуку відповіді спочатку пройдімось вулицями міста і пригляньмося до вивісок. У нашому випадку – Дрогобича, який у цьому питанні нічим не відрізняється від інших міст. Нехай не ображаються неназвані власники перелічених закладів. Тут повторено всього-навсього публічне, загальновідоме, а не відкрито якусь terra incognita (даруйте вживання загальновідомого латинського афоризмv зі значенням «невідома земля»).
Отже, помандрували? Тоді читаємо: Avanti, Avon, Ariston, Doner, Greinplast, Pizza Simka suchi, Prяno, Baby Clinik, Lux Wash, Robo wash, Еva, Zefirka, Berg Hoff, Pizza home, Peoni, Samsung, Park, Bakery, ABC, Italiamo, Ombro, Pizza smakue, Roksi, Libertango, Billard club Rio, Kids Swop, Jeans citi, Bliss, Apple ishop, Marmelad, Сhicago stil pizza, Red, Dens, Disnej, Floreal, Relax tour, Vitrin, Jardin, USA car expres, Rona, Bonita coffeе to go, GM, Husqvarna, Veterano pizza, Beauty House, Mobi stock, Status, Ekler, Liliana, Hiva, Titu, Duna, Amber, Lili, Flamenco, Ring, Voyage, Dolce vita, Empire hookah, Sheer beauty, Mendeleev, Sota, Italia mo, Step, Viknar’off, Zarife, Levmark, Zebra, Kino Zlata plus, Sofi, V-ladi, KraMerri, Bliss, Eldorado, EkonomClaass, Ramzes, Prostor, Vitrag, ARX, VivaLedi, Pink, Verona, Franko, Roual Shoes, Mega Sale, Fashion, K’a’rcher, Fellini piano Вar, Rafineria, Cezon, Zima Letto, Lolo Rossa, Eksclusive, Shooshouse, Viva Baba, Webcooc, Eplus, Renault, Forsage, Kreisel, Grееn Park…
Власників усіх цих закладів переплюнув володар скромної крамнички з півметровим написом: «Mini superмarket»! Але й це не все. З фасаду ресторану «Тустань» у центрі міста насміхається з пам’ятника Тарасові Шевченку і цілого Дрогобича Mister Kapone у крислатому капелюсі на круглій таблиці! На додачу в приміщенні стовбичить і його куца скульптура. Так, це той знаменитий американський гангстер, глава величезної мережі організованої злочинності всіх часів і народів! Під час Революції гідності активісти дрогобицького Майдану зажадали від тодішнього власника ресторану, депутата міської ради, голови осередку Партії регіонів Сергія Гориславського зняти таблицю з його злочинним кумиром. Той позірно погодився. Майданівці повірили, заспокоїлись і розійшлись. А таблиця як висіла, так і висить!
Таке враження, ніби рідне місто середньовічного вченого Юрія Дрогобича і юності Івана Франка хтось умисно перетворив на резервацію, ба більше, лідера чужоманії на Франковому Підгір’ї. Подібна картина з поправкою в той чи інший бік спостерігається і у Львові, Івано-Франківську, Ужгороді, Тернополі, Рівному, Луцьку, Вінниці, Житомирі і взагалі «скрізь на славній Україні» «від Києва до Лубен» і дальше. Реально ми живемо гейби в якійсь сюрреалістичній державі, де від іншомовних вивісок голова йде обертом, і нема бажання та сили, спроможної покласти край ганебному явищу.
Чи хтось повірить нісенітниці, ніби іноземці приїздять в Україну з фунтами стерлінгів, єврами і доларами для отримання місцевих послуг або придбання не найкращих товарів у наших далеко не європейських та американських закладах з іншомовними вивісками? Ніхто! Їх цікавить виключно наша історія і культура. З цього й слід виходити, а не безглуздо мавпувати чуже. Натомість провінційна і столична чиновницька та правоохоронна «братія мовчить собі, витріщивши очі. Нехай, каже, може, так і треба»…
Існує й інший аспект драстичної теми. Йдеться про наступальну, агресивну поведінку власників «чужоманських» закладів. При спробі толерантно звернути їм увагу на іншомовну вивіску ви наслухаєтесь такої обурливої і лайливої всячини, що вам усього відхочеться. За грубим, образливим словом чужоманія до кишені не лізе і пускає в хід сто й одне виправдання. Ось лише частина її найм’якших «аргументів»: «Яке ваше с…діло?», «А вам що до того?», «Хто ви такий, аби мені вказувати?», «Як не ваше мелеться, то не підставляйте мішок», «То моя приватна власність, і я пишу, як хочу!», «Ви прийшли сваритись?», «Ідіть своєю дорогою і не заважайте!», «Видно, у вас поїхав дах!», «Диви, який мудрий знайшовся!», «Я не ваш(а) син(донька), і не вам мене вчити!», «Що ви таке дурне мелете?», «Чого ви до нас пристали?», «Ніхто нічого не каже, лише вам не подобається!», «Не маєте що робити?», «Котіться звідси, поки здорові!», «Зараз викличу поліцію!»…
Торішнього (нині скрізь і всюди звучить тільки «минулорічного», і звичного українського слова «торік» уже не почуєте, а недоуки від журналістики навіть придумали слівце «минулоріч») 2019 р. Верховна Рада України прийняла довгоочікуваний «Закон України про забезпечення функціонування української мови як державної». Зокрема, у статті 28 «Державна мова у сфері інформації для загального ознайомлення» чорним по білому написано: інформація для загального ознайомлення (оголошення, зокрема ті, які містять публічну пропозицію укласти договір, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша публічно розміщена текстова, візуальна і звукова інформація, що використовується або може використовуватися для інформування необмеженого кола осіб про товари, роботи, послуги, певних суб’єктів господарювання посадових, службових осіб підприємств або органів державної влади, органів місцевого самоврядування) подається державною мовою, якщо інше не встановлено цим законом. Інформація для загального ознайомлення може дублюватися іншими мовами відповідно до закону. За порушення даного Закону передбачено доволі жорсткі міри покарання. Щоправда, штрафні санкції за порушення діятимуть від 2022 р.
А наразі…Автор упевнений, що переважна кількість власників перелічених закладів: 1) нічого не знають про даний Закон; 2) лише краєм вуха чули про його існування; 3) ні разу не читали його; 4) не читали уважно; 5) не читали з причини відсутності покарань, тому їм байдуже; 6) читали п’яте через десяте; 7) нехтують ним, бо в нас ніхто не виконує закони; 8) бо їхня справа – платити податок, а решта до файки тощо. Місцеві чиновники проявляють некомпетентність, халатність і байдужість при наданні офіційних дозволів на відкриття закладів з чужомовними і написаними не по-українськи назвами і т. д. У кінцевому результаті «маємо те, що маємо», і на це нема ради.
Дав би Бог, аби дану статтю прочитали більше власників діючих закладів, кандидатів на відкриття нових закладів, чиновників відповідних служб. Може, хоч якась частина візьме та й наважиться…Що зробити? Всього-навсього переписати вивіски державною мовою, а при бажанні – продублювати нижче меншими літерами тією ж мовою, якою вони написані. І не має жодного юридичного значення, ідеться про брендові чи не про брендові назви. Скажете, власники дуже стратяться? Аж ніяк! Лише б захотіли! Або щоб відповідний державний орган спонукав їх виконати закон. А інакше, інакше, інакше…Хто ж тоді повинен захистити державну українську мову від такої зневаги? Американці? Англійці? Італійці? Німці? Французи? Іспанці? Євреї? Араби? Турки? Монголи? Китайці? Папуаси? Пігмеї? Мумбу-юмбу? Та ніхто інший, крім нас самих!..
Як актуально звучать і нині слова Великого Кобзаря: «Бо хто матір (читайте – рідну мову.-Авт.) забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають»! На словах нібито любити Україну, а на ділі нехтувати українську мову можуть тільки духовно бідні, культурно обмежені поборники мамони, несвідомі хохли і малороси, а не справжні українці! На таких інфікованих чужоманією осіб вказує мудре прислів’я: «Не так тії вороги, як добрії люди»! То «що ми за народ такий», га?
Роман ПАСТУХ.