Геній людства – поет-філософ, художник, чуйний лірик, лірик-психолог, пророк – Тарас Шевченко збагатив нашу літературну скарбницю безліччю сконденсованих і глибоких висловлювань-сентенцій. Великий Кобзар свої пророчі слова-думки закодував загадковим шифром. Нині читач захоплено наповнює свій розумовий простір неординарними образами й метафорами.

Патріотизм, синівську любов до Бога, до України-неньки поет передає найвищими смисловими регістрами: “Як понесе з України у синєє море кров ворожу… отойді я і лани і гори — все покину, і полину до самого Бога. Молитися… а до того я не знаю Бога. Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров”ю волю окропіте. І мене в сім”ї великій, в сім”ї вольній, новій, не забудьте пом”янути незлим тихим словом” (“Заповіт”).
Для вірного сина Україна – це матір, мати, ненька: “Не дуріте самі себе, учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають….Обніміте ж, брати мої, найменшого брата – нехай мати усміхнеться, заплакана мати. Благословить дітей своїх твердими руками і діточок поцілує вольними устами. І забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, Слава України” (“І мертвим, і живим, і ненародженим…”). Тут відчувається містична вібрація: Матір- Матір Божа – мати наша та Мати Господня; «А люде виростуть. Умруть ще незачатиє царята… І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі» («І Архімед, і Галілей…»).
Із самої середини серця та душі Шевченка струменять янгольські сонячні слова любові, волі, віри й надії: «Схаменіться, недолюди, діти юродиві! Подивіться на рай тихий, на свою країну, полюбіте щирим серцем велику руїну, розкуйтеся, братайтеся, у чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тілько на чужому полі. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». («І мертвим, і живим, і ненародженим…»); «За святую правду-волю розбойник не стане, не розкує закований у ваші кайдани. Народ темний, не заріже Лукавого сина, не розіб’є живе серце за свою країну. Ви —
розбойники неситі, голодні ворони. По якому правдивому, святому закону і землею, всім даною, і сердешним людом торгуєте? Стережіться ж, бо лихо вам буде, тяжке лихо!» («Холодний Яр»).
Із страшенним душевним болем, із кровоточивими сердечними ранами Тарас Шевченко гірко стогне через свою любов до України: «…А ми дивились та мовчали, та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби! Підніжки царськії, лакеї капрала п»яного! Не вам, не вам, в мережаній лівреї, донощики і фарисеї, за правду пресвятую стать і за свободу! Розпинать, а не любить ви вчились брата! О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш? Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?А діждемось-таки колись» («Юродивий»).
Із сьогоденням, безумовно, звучать-перегукуються вічні та нездоланні імперативи: «…Та й москаль незгірша штука: добре вміє гріти руки! І я люта, а все-таки того не зумію, що москалі в Україні з козаками діють. Ото указ надрюкують: «По милості Божій, і ви наші, і все наше, і гоже, й негоже!» Тепер уже заходились древности шукати у могилах… бо нічого уже в хаті узяти…» («Великий льох»).
Як пророк біблійний старозавітній Тарас Шевченко золотим долотом карбує на могутній гранітній долі-брилі життєствердне: «…І вам слава, сині гори, кригою окуті. І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!» («Кавказ»); «…А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру та й заходиться вже будить» («Я не нездужаю нівроку»).

Зиновій Бичко, член НСЖУ

Leave a Reply

Your email address will not be published.