Інтервʼю з бібліотекарями Глобинської РУБ.

Як проходило ваше дитинство при знаменитому батькові?
Відповідь: Дитинтво моє проходило у далекі 50-60-ті роки ХХ століття. Ще відчувався «подих» недавньої другої світової війни з усіма її наслідками. Тим більше, що Батькові-Бабусині краї – мала Батьківщина – хутір Пугачівка Градизького району, опинився у «зоні затоплення Кременчуцького водосховища», а по-простому: був затоплений водами Дніпра-Сули разом з могилами наших дідів-прадідів та сотнями населених «пунктів» (сіл-міст з подібною долею) … Перші роки мого життя проходили у чужих оселях («квартирах») села Устимівка, в якому я народився у 1957 році. Памʼятаю, як в одній із них, зимою – ранком на стінах добре було видно «паморозь» – кристали снігу. Бабуся Марія казала, що то «Химчині кози» лижуть мене-нас за спини… Тому, мабуть, і довелося мені перехворіти кашлюком.
Власну невелику хату батьки закінчили будувати у 1960 році (в цьому ж році помер мій старший брат Борис (Борік, як звала його Мама, вчителька української мови та літератури)…
Тому говорити про якусь «знаменитість» Батькову не випадає. Він звичайний сільський учитель німецької мови. Тим більше, батьки обоє були колишніми «остарбайтерами – рабами третього рейху» – і про це ніколи не забували різні «партійно-державні органи»; а мій Батько втратив свого батька-осиротів у січні 1944 року, коли сам примусово працював на німецьких камʼяновугільних шахтах Руру. Після війни – на машинобудівному заводі московського міста Електросталь – на так званому «перевихованні», як той, що «працював на окупанта». Саме цей факт дав можливість глобинському «особісту-кагебісту» заявити, що «Такі люди, як ви – далекі від партії». Це тоді, коли правління устимівського колгоспу ім.Димитрова рекомендувало його для ступу у компартію…
Всі ці роки Батько дописував до глобинської районної газети, обласної та республіканської періодики. В основному це були нариси, оповідання, сатиричні вірші-байки, фейлетони…
Відносна «знаменитість» прийшла значно пізніше від мого дитинства: спочатку із виходом його першого роману «Свято останнього млива» (вийшов книгою у 1982 році – написаний у 1972-му), а потім у 1992 році після отримання Державної (Національної) премії ім.Т.Г.Шевченка (за кілька місяців до смерті письменника) за книгу романів «Свято останнього млива» та «Поруки для батька» (цей роман отримував премію ім. Д.Головка у 1988 році).

.
Чи був він вимогливим до Вас?
Думаю, із вище сказаного зрозуміло, що про жодну вимогливість Батька-Матері до мене в цій ситуації, не випадає говорити. Мене виховувала бабуся Марія, яка жила з нами з 1959 року, після затоплення рідного села Пугачівка. Батьки повністю були в роботі: зранку – у школі; після – агітаторами на колгоспних фермах і т.д. Кожен, хто ще з нами – добре памʼятає ті часи «побудови розвиненого соціалізму-комунізму».

.
Які настанови він вам давав?
«Настановами» Батько взагалі ніколи не говорив. Він завжди залишався Батьком. Яким? У кожного був-є свій батько і нічого нового тут не скажу.

.
Чи вплинуло на ваш вибір стати учителем те, що батько був ним?
У мене обоє батьків були сільськими вчителями. Мама – почала працювати ще до війни – з 1939 року (встигла закінчити Полтавський учительський інститут – філологічний факультет). Родом із села Шепелівка нашого ж району. Тому й починала працювати там. Крім того працювала у Майбородівській, Манжеліївській, Озерянській школі Кобеляцького району.
Батько – учитель німецької мови. Хоча, доводилося, як і багатьом із нас, викладати різні предмети, згідно з потребами школи: йому довелося працювати в кількох школах тодішнього Глобинського району: Обізнівській, Бабичівській, Шепелівській, Устимівській…
Кажу це для того, що в моїй уяві і не могло бути: ким бути? Крім того і моя знайома дівчина (згодом дружина) – теж вчилася у педінституті (її батьки теж обоє вчителі, як і дідусь).
Я народився в учительській сімʼї – тому й став учителем.

.
Коли ви почали писати?
Писати вірші я почав з 70-тих років. У крайньому разі, з цих років мої перші публікації у районній газеті «Зоря комунізму». Там же мої оповіді про природу, оповідання, нариси. Цьому сприяло знайомство з тодішніми працівниками «районки» Біленком Всеволодом Михайловичем та Ярошевським Віталієм Івановичем. Вони були давніми Батьковими приятелями-товаришами.

.
Як батько ставився до цього?
Нормально. Він ніколи не вмішувався у процес мого «писання». І я йому вдячний за це.

.
Як вам вдається писати хоку?
Тривірші-хоку «прийшли» до мене порівняно недавно: перша книжечка із ними «Мірило часу» зʼявилася в 2007 році… А прийшов я до них, дякуючи майже випадковій моїй зацікавленості книжечкою «Місяць над Фудзі» у перекладі Омеляна Масикевича ста японських хокку (таке первісне написання назви цих мініатюр). Цікава сама історія появи цієї книги у нашій бібліотеці: її придбав Батько в далекому 1971 році, будучи у Києві. Ці книги вони придбати разом із Григором Тютюнником. До речі, сам Григір писав в одному із листів, що йому хочеться написати «щось маленьке-маленьке»… Можливо, він мав на увазі саме «тривірші-хокку».
…А тривірші-хоку – «приходять» самі, як би це дивно, можливо, комусь не видавалось. Людський мозок працює постійно – треба лише знайти (внутрішню) потрібну «хвилю». Та то вже не моя справа… Чия – не відаю-не знаю.

.
Як до них ставився батько?
Зрозуміло, що Батько ніколи не бачив їх у моєму написанні. На жаль…Тепер вийшло вже одинадцять книжечок хоку. Кілька ще чекають видання… Проблема у грошах – на учительську пенсію багато не видаси… Дякуючи розумінню та підтримці дружини та вже дорослих дітей, якось вдається інколи. Хоча загалом мною на сьогодні вже видано 29 книг. Кілька – за рахунок державних програм (3-4).

.
Ви колекціонуєте «Кобзарі». Це батькова ідея, чи ваша?
Тут важко щось сказати певне. Звичайно, він старший і тому найвірогідніше, що перші «Кобзарі» придбані ним. Далі і я підхопив цю традицію… Справа в тому, що й тепер різні видання цієї книги публікують різні тексти творів Тараса Шевченко, як не дивно це звучить. Це – звичайна практика різних видавництв ще з часів СРСР. Можна те, що важливо для сьогоднішньої влади. Тим більше, що ілюстрації в оформленні книг різні. Батьковий улюблений «Кобзар» – із фото українських вишитих рушників. Їх на тепер тридцять з чимось. Останнім часом відсутність грошей і моя фізична неміч – цьому перешкода.

.
Що ви можете сказати про дружбу Феодосія Рогового з Григором Тютюнником?
Григір Тютюнник – духовний побратим Феодосія Рогового. Їхня дружба із 60-х років. У листі до Федора Тютюнника (свого племінника) Григір прохав познайомити його з тим чоловіком, який в одному із оповідань написав, як літературний герой ніс на шиї воляче ярмо (після ліквідації самих волів колгоспною владою), а ланцюг ярма видзвонював в такт його кроків. Тим чоловіком-письменником і був Феодосій Роговий. Відтоді вони товаришували-дружили. Тривало це до самого трагічного відходу Григора у 1980 році.

.
Чи відвідували вони один одного?
Батько часто зустрічався з Григором у Києві, Полтаві (у трьохкімнатній квартирі Ф.Рогового, яку він, врешті, вимушений був полишити), у Шилівці, у Мануйлівці… Рибалили разом на Пслі, який, мабуть, нагадував Феодосію Роговому його рідну Сулу.
Він не один раз запрошував Григора Тютюнника до Устимівки. Тут вже влада не «прогавила» цього. Як пригадує дочка устимівського дільничного міліціонера (він був кумом Ф.Р.), що йому доручали встановити підслуховуючий пристрій у хаті Рогових, щоб чути бесіди можливого візиту Тютюнника. Так глобинська влада (чи тільки вона?) «піклувалася, щоб чого не вийшло»… Тут згадується Шевченкове: «Раби, підніжки, грязь Москви…»…

.
Чи бував батько в Мануйлівці?
Бував завжди, коли там гостював-господарював у тещі Григір. Інколи разом творчо працювали: зокрема, над перекладом оповідань книги Василя Шукшина «Калина червона». Феодосій Роговий переклав кілька із них.

.
Що ви мали на увазі, коли говорили, що Григір Тютюнник багато зробив для появи роману «Свято останнього млива» книгою?
Григір Тютюнник ревно оберігав рукописну чистоту і правдивість роману «Свято останнього млива» у випадках, коли різні критики-цензори-чиновники (є серед них і глобинсько-столичні імена, на жаль); підтримував Феодосія у боротьбі за вихід роману книгою. Він перший повідомив (у 1980 році), що книга «йде». На жаль, він сам до цього не дожив…

.
Чи є у вас ще невидані рукописи батька і що думаєте з ними робити?
У мене є ВСІ рукописи Батькових романів. Три із них вдалося видати в авторському написанні в 2015 році за програмою Шевченківського комітету «Українська книга». Планувався наклад у три тисячі примірників. Вийшло – тисяча. Всі вони, як мені повідомили, розійшлися по центральних бібліотеках України кожної області (по кілька книг). Видавництво «Пульсари» (університецьке) видало (за свій рахунок, зі зміною обкладинки) – одну тисячу примірників у тому ж 2015 році. Кілька примірників я у них придбав, частину вже роздарував…
Звичайно, що все написане Батьком, намагаюся опублікувати.

.
Пригадайте цікавий випадок із життя батька.
Для мене цікавий випадок повернення Батька із тюремного (офіційно це звалося «Краматорський машинобудівний завод ім.Сталіна – хоча підписку «про нерозголошення» брали) Підмосковʼя в 1947 році. Тоді у нього вкрали всі пожитки, з якими він повертався (серед них і листи рідних до нього в Німеччину та його записи). Трапилося це десь на землях Білорусі. Тоді йому довелося їхати на вагоні, а навколишні жителі, при допомозі металевих «кошок»-гаків «відловлювали» багаж їдучих на вагонах ( інколи і самих людей)… Все ж йому вдалося вижити самому і повернутися у рідну Пугачівку, правда, без нічого… Такі бувають «шляхи повернення додому».

.
Чи сниться вам батько?
Не пригадую. Буває у снах, що наче відчуваю фізичну присутність Батьків, наче розмовляю з ними, але… чи я вже це сам додумую, чи – ні, не знаю. Живим покійні не мають снитися – так давно мене привчили-говорили. Коли вже сняться – пора збиратися й тобі. Так воно, чи ні – не знаю, та жити треба – ОНУКИ ще малі.

… Дякую Вам за увагу.

Підготував Юрій Роговий. 07-27 серпня 2020 року.

Список книг, виданих (написаних та упорядкованих) Роговим Юрієм Феодосійовичем

1. „Моє життя – то творення любові“. – Луганськ: Книжковий світ. 1999. 244с. Записи Феодосія Рогового. Автор та упорядник .
2. „Довга дорога до „Свята“ (Слово для Батька) – Луганськ: Книжковий світ. 2000. – 56с.; альманах “Рідний край” – Полтава, 2, 2014.
3. „Серед білих снігів“(оповідання) – Луганськ: Книжковий світ, 2001.- 40с.
4. „Іскра небесна“ (вірші) – Луганськ: Книжковий світ, 2001.- 20с.
5. „Стиглі вишні“ (вірші) – Полтава: Верстка, 2004. – 104с.
6. „Покора-Покара-Покута“ (колаж) – Полтава: Верстка, 2004.- 20с.
7. „Роса в червону ніч“. Ф.Роговий і М.Булах та Григір Тютюнник. Автор/упорядник – Полтава: Дивосвіт, 2006.-152с.
8. „Святвечір“ (оповідання) – Черкаси: Видавець Чабаненко Ю.А. 2007.-64с.
9. „Маятник часу“ – Луганськ: Книжковий світ, 2007.- 40с.
10. „Удосвіта, коли не спалось“. Листи Феодосія Рогового./Упорядник – Полтава: Дивосвіт, 2009.- 164с.
11. „Я світові потрібен як приклад, як можливість“. Із щоденників та записників Феодосія Рогового 1954-1992 рр./ Упорядник . – Полтава: Дивосвіт, 2009.- 236 с.
12. „Посульська Тризна“ (колаж) – Луганськ: Книжковий світ, 2009.- 72с.
13. „Березневий сніг“ – Полтава, Дивосвіт – Тривірші. – 2010. – 216 с.
14. “Медова повінь” – Полтава, Дивосвіт – Тривірші. – 2011. – 211 с.(ІІ місце).
15. “Самотній Ангел” – Полтава, Дивосвіт – Тривірші. – 2012. – 216 с.(Ш місце).
16. “Зоряні криниці” – Полтава, Дивосвіт – Тривірші. – 2013. – 220 с.
17. “Яблучний Спас” – Полтава, Дивосвіт – Тривірші. – 2013. – 228 с.
18. „Тринадцятий апостол, або Сподівання Добра і Справедливості“. (2008). – Видано у видавництві “Дивосвіт”, Полтава – 2014. – 118с.
19. “Мірило часу” – Полтава. Дивосвіт. – Тривірші. – 2014.
20. “Задумані вікна” (Батькові оповідання), упорядник – Полтава, Дивосвіт – 2015. – 148 с.
21.”Свято останнього млива” (роман Ф.Рогового).
“Зрушені люди” (роман Ф.Рогового).
“Гріх без прощення” (роман Ф.Рогового). – Видані книгою видавництвом «Пульсари» в 2015 році.
22. «Свято останнього млива» (три романи Ф.Рогового – друге видання, «Пульсари», 2015).
23. “Добрий день хай буде Вам”. Листи до Феодосія Рогового – видано у “Дивосвіті” у 2016 році (Отримав “Свідоцтво авторського права” 06.03.2013).
24. “Дорога додому” (тривірші) – видано Полтава, «Дивосвіт», 2016.
25. «Homo habilis – Людина вміла (тривірші) – видано Полтава, «Дивосвіт», 2016.
26. «Листи двох поколінь». Листи Петра Ротача до Ф.К. та Ю.Ф. Рогових. – видано Полтава, «Дивосвіт», 2017.
27. «Листя опале» (тривірші) – видано Полтава, «Дивосвіт», 2018.
28. «Ловець снів» (тривірші) – видано Полтава, «Дивосвіт», 2019. – 216 с.
29. «Трави некошені» (тривірші) – Полтава, «Дивосвіт», 2020. – 204+16с. вкл.

Підготував: Юрій Роговий. 07 серпня 2020 року.

Leave a Reply

Your email address will not be published.