Звісно, відомий український гуморист Юрій Шип сказав це у своєму чотиривірші-катрені «Мудра потреба» жартома, але під цими словами ховається глибокий зміст. Тим більше, що його нова книжка «Каламбури діда Юри» побачила світ напередодні виборів.

Автор уже цілком серйозно звертається до тих, хто стане біля виборчої урни: «Мудро в бюлетень дивись, будь не глупим, а розумним…розумнішим ніж колись!». Поет ніби попереджає, вже вкотре за 29 років Незалежності не наступати на ті ж самі граблі. Бо які депутати – такі результати.
Обманці народні
В свій спосіб слугують:
Де цупити годні −
Трудящі бідують.
Майже всі чотиривірші написані на злобу дня, вони ніби в дзеркалі відображають наші проблеми. А їх, тих клятих невирішених питань, майже на кожному кроці хоч греблю гати. Неозброєним оком видно, як процвітають корупція і хабарництво, а де «владні лайдаки жирують, там чесні простаки бідують». Поет відкрито говорить, що «сумління під рядном у нього означає мораль з подвійним дном, де совісті немає». А ми все віримо…
Віримо, що нарешті будемо мати свій сміттєпереробний завод, де окремо в урни відкладатимемо скло, папір, пластик, що кане в історію дубрівське сміттєзвалище, куди звозять відходи майже з усього району, а на його місці селяни вирощуватимуть кукурудзу, картоплю, кормові буряки… Площа ж чималенька! Дубрівський полігон твердих побутових відходів займає кілька гектарів. До речі, на заході вже давно навчилися не просто спалювати непотріб, а мати з цього ще й хосен. У багатьох західних країнах використовують відходи для опалювання житлових приміщень.
Люди все ще сподіваються, що реформи, про які так багато базікають, дадуть позитивний результат. Особливо турбує людей медична реформа. Уляна Супрун обіцяла, що гроші ходитимуть за пацієнтом, що хворий, який потрапив у лікарню, буде забезпечений медикаментами. Однак нічого не змінилося:хворий сам купує для себе препарати. А так, звісно, не повинно бути. Необхідно покращити медичне обслуговування в стаціонарних відділеннях охорони здоров’я хіорих пільгових категорій – інвалідів, учасників аварії на ЧАЕС, бойових дій у Афганістані та АТО, ветеранів Другої світової війни. Крім того, уже роками ведеться мова про забезпечення медичних закладів сучасною апаратурою, бо від правильного діагнозу залежить ефективність лікування хворого.
Юрій Шип упевнений, «щоб успішно ґаздувати, мати масло на столі – слід руками працювати (з головою) на землі». На світанку Незалежності у нас у районі було створено чимало селянських фермерських господарств. Про них свого часу неодноразово писала наша газета. Згідно статистичних даних їх було за 90. Але з часом вони почали розпадатися як карточні будиночки. Тепер про фермерів майже забули. А раніше держава фінансово сприяла у закупівлі насіння, добрив, сільськогосподарського реманенту, дбала кадри для села. Трактористів та водіїв автомашин готували навіть у міжшкільних навчально – виробничих комбінатах, яких в районі було три. Із часом дійде до того, що на селі не буде кому зорати земельну ділянку, привезти машину дров чи завезти сіно.
Каламбури Юрія Шипа сатиричного напрямку. Сергій Федака у відгуку на видання книги зазначив, що «на 160 сторінках – 800 чотиривіршів, із яких більшість побудовані на грі слів, каламбурах, розкритті прихованих сенсів, здавалося би, звичного слова або навіть цілої ідіоми, фрази, традиційної життєвої мудрості. Автор вивертає їх як кожуха, навиворіт, від чого вони починають грати по-новому. От як майже до невпізнання перелицьовано цілий жмут народних прислів’їв (про порошинку в оці ближнього тощо).
Перед тим, як ближнього судити,
Обміркуй: чи сам лукавив,
Що поганого і як робив ти,
А його – всі добрі справи.
Втім, за Юрієм Шипом таке водиться давно. Ще відомий поет – гуморист Фелікс Кривін запримітив «Що потрібно сатирикові? Зіркість у знаходженні зла, сміливість у його викритті і, звичайно, здатність перетворювати небезпечне в смішне. Сподіваюся, що все це є у Юрія Шипа – інакше навіщо б він брався за сатиру? Куди б спокійніше писати лірику…»
Сатириків у наш демократичний час, коли повсюдно керівники держави проголошують і декларують свободу слова, не густо. Куди й поділися гумористичні передачі на радіо і телеканалах, майже не друкують їх твори газети і журнали. Усі, мов за помахом чарівної палички, вхопилися за ток-шоу, де цілодобово переливають з пустого в порожнє. А ще тридцять років тому Юрія Шипа охоче друкували всеукраїнські журнали «Перець», «Україна», «Дзвін», «Вітчизна», газети «Літературна Україна», «Закарпатська правда». На цю тему гуморист навіть написав вірша:
Змінився світ навколо
Усім єством своїм,
Не той тепер Микола,
Що був колись у нім.
У чому справа?
− Сатириків дійсно стало менше, хоча вони не перевелися, − уже серйозно каже Юрій Шип. − Просто ми всі стали залежними від тих, кого критикуємо. Від влади, олігархів, депутатів… Я навіть написав вірша як письменник став щасливим. Продав хату, останню сорочку і на вилучені гроші видав книжку. Не смішно, правда? А зараз ми живемо в такий час, що якщо письменник хоче, щоб його збірка побачила світ, то повинен шукати спонсорів. Буду відвертим: доволі соромно йти з простягнутою рукою і випрошувати кошти у теперішніх підприємців і бізнесменів. Письменники стали у незалежній Україні жебраками. Раніше за видану книжку міг купити однокімнатну квартиру або автомобіль.
Власне, у Юрія Шипа теж були проблеми із писаниною. Про це згадує у передмові до книжки «Стильовий манікюр строкатих мініатюр» журналіст Сергій Романенко. «Палітра ним опублікованого широкосяжна та пройнята гострим викривальним змістом соціального, морального, духовного спрямування, любові до Творця, людини, природи, правди й справедливості. Запам’яталися випадки, як перед виборами деякі кандидати в депутати просто благали не публікувати Шипові «пасквілі» на їхні «чесноти». Один з таких «добротворців», що не назвав себе, по телефону прямо рявкнув: «Закрийте писок віршомазу цьому, бо я вріжу по ньому!». Трапилося це після появи в «Репортері» сатиричної мініатюри Юрія Шипа «Приужанський теребій», здається з такими словами:
Один відомий велет-пан
Живе у місті при Ужі,
Що дуже любить свій гаман
Та їсти й пити за чужі.
Мабуть, саме згадуваний інкогніто й упізнав себе у тому захланному невситному дідичі. Відомо й чимало інших пригод, народжених викривальними творами цього віршописця, коли позивали його до суду за «образу» честі й мундира».
Позитив чотиривіршів у тому, що ми живемо в епоху, коли всі кудись поспішають, читати романи й справді нема коли. Часи Льва Толстого минулися, хто тепер буде читати «Війну і мир» чи «Анну Кареніну». А мініатюру, а ще в стилі катрену – якраз можна прочитати на десерт. А коли її автор Юрій Шип – то й поготів.
А щоб легше знайти потрібне для серця і душі, чотиривірші Юрій Шип поділив на розділи. Серед них – «Відлуння вражень», «Правда і кривда з пікантними прянощами», «Над земними небесами», «Світ природи – храм, свята довіра нам» та ін.
Післямову до книжки написав доктор філологічних наук, професор, академік АН Вищої школи України, член Національної спілки письменників України Микола Зимомря. Звертаючись до читача, він пише: «Автор зичливо спонукає та сприяє небайдужим людям усвідомлювати й критично оцінювати виклики доби. Він переконливо обстоює засади чистого сумління та самозбереження художньої самобутності живої (небреханої) правди. Ось чому доцільно цю книжку прочитати».
Я б додав: варто прочитати. Вона того заслуговує.

Василь ШКІРЯ.

Leave a Reply

Your email address will not be published.