Письменник Володимир Погорецький із Чорткова широко знаний у літературних колах України як засновник і головний редактор журналу «Золота пектораль». Заснований десять років тому, цей літературно-мистецький та громадсько-публіцистичний часопис (вийшло уже 41 його число) швидко завоював авторитет та, як і «Літературний Тернопіль» належить до найавторитетніших видань такого типу. Обидва щоквартальники своєрідно доповнюють один одного: «Золота пектораль» друкує відомих авторів з усієї України, а «Літературний Тернопіль» (шеф-редактор – Петро Федоришин) віддає перевагу нашим землякам.

А кілька років тому зародилась у Володимира Погорецького ще одна мрія – створити у Чорткові власне видавництво і продукувати не тільки журнал, а й книги. Першою «ластівкою» став збірник малої прози молодої талановитої авторки з Буковини Іванни Стеф’юк. «За руку з гостем» (2014 р.). Подальші роки пішли у В. Погорецького на цілком зрозумілі клопоти: формування матеріальної бази, створення колективу (хай і невеличкого) однодумців, пошук авторів, котрі не осоромили б марку видавництва і редакторську працю з ними.
І ось прорив у тій соціальній ніші, яка, здавалося б, максимально заповнена (тільки у Тернополі діють більш як тридцять видавництв) – відбувся. І нині уже можемо говорити про видання з маркою видавництва «Золота Пектораль». Одразу ж зазначимо високий рівень їх художнього оформлення та поліграфічного виконання. Кожна книжка має своєрідне «обличчя» – від палітурки до останньої сторінки – що, певна річ, залежить від змісту. Бодай побіжно оглянемо видання, що побачили світ у 2018-му (за алфавітом прізвищ авторів).

Євген Баран – критик, літературознавець, есеїст. Лауреат всеукраїнських і міжнародних літературних премій. Заслужений працівник культури України. Народився 23 травня 1961 в селі Джурині Чортківського району Тернопільської області. Живе і працює в Івано-Франківську.
Книга «Говорить Євген Баран» приваблює уже своєю претензійною назвою. Взявши її до рук, пронизуємося повагою і симпатією до автора насамперед завдяки присвяті батькам. З болем в душі згадує свою маму – найкращого друга і порадника у його житті.
Слово – покликання автора, його дороговказ. Він уміє майстерно впіймати у світі Слова – думку. Записати. Надати їй шику і блиску.
Його щоденникові медитації і афоризми проймають глибинною філософією. Лише вдумайтеся: «Людське життя, як і людська смерть, вартують лиш тоді, як за ними стоїть історія Людини. Коли ж там проминання споживачів хліба, – се треба прийняти як календарну закономірність» або «Говорив з одним літератором про сьогоднішню презентацію поетичної книжки Власти Власенко «Згарди». Зійшлися на тому, що це одна з найпристрасніших у своєму таланті поетес…». І наостанок: «Якось зрозумів одну просту річ: світ наскільки безмежний, що тебе у ньому просто нема».
Насолоджуйтеся свіжими онтологічно-суб’єктивними баченнями і судженнями талановитого митця Євгена Барана, котрий дотримується високих орієнтирів, уникає кон’юнктури і фальші.

Петро Дараманчук – дипломант Міжнародного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання «КОРОНАЦІЇ СЛОВА» – 2015» в номінації «Романи». Народився 25 лютого 1947 року у с. Більче-Золоте Борщівського району Тернопільської області.
Новий роман «Час демона» висвітлює період життя шістдесятих років минулого століття у західних областях України. На червоно-чорному тлі палітурки серп і молот – тавро демона – головна емблема колишнього Радянського Союзу, що символізувала владу трудящих – союз робітників і селян, котрі «впевнено» прямували у світле майбутнє – комунізм. Ніхто з людей не усвідомлював, що є заручником епохи, рабом системи, в котрій жив.
Автор дає читачеві змогу перенестись у часи, коли відбувалися шалені гоніння на церкву та переслідування людей за релігійні переконання; відчути моральне падіння тих, котрі взяли на себе місію «ощасливити» підневільний народ, який був гвинтиком величезної громіздкої машини, що рухалася заданим курсом, переминаючи та підминаючи під себе кожного, хто намагався противитись їй.

Василь Кузан – поет, прозаїк, літературознавець, журналіст, громадський діяч, член Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України. Народився 25 лютого 1963 року в с. Довге Іршавського району Закарпатської області.
«Різдво метелика» – збірка поезій, народжена з любові, болю, тривог та переживань, що висвітлює палітру відчуттів тонкої і ранимої душі поета. Він з болем у серці ніби сповідається читачеві, що його вірші – це стигма звуків, стиснутих в кулак.
Поезія Василя Кузана наскрізь пронизана метафорами, порівняннями та образами, що зачаровує органічністю у контексті: «Білі хмари у чані неба сонце варять», «А час, у келихи розлитий», «Гойдають гори, мов колиска», «Душа згортається в клубочок, немов дитятко у утробі», «Зима не потрапить до раю, а рай – то мій ранок і ти».
Якщо любите мандрувати поетичними садами, насолоджуватися розмаїтими барвами Слова – поезія цього талановитого автора – для вас.

Маріанна Кіяновська – поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, критик та літературознавець, Член Національної спілки письменників України. Народилася 17 листопада 1973 року на Львівщині в м. Нестерів, нині Жовква.
Знову народилося дитя в однієї з найперспективніших поеток сучасної української літератури. Дала йому ймення: «Гематомагавафа: живі перетворення». Погодьтеся – назва загадкова. Одразу в очі впадає шрифт і ніби відчуваєш стукіт старенької друкарської машинки. Вона присвячує цю поезію найдорожчим людям – мамі й татові.
Починаємо читати і заглиблюємось у бездонну глибінь філософського океану поетичного Слова. Захоплюємося вправною майстерністю неординарного таланту цієї поетеси, як і палітуркою книжки, що відображає мистецтво творіння Великого Творця.
Поетеса називає себе «недоріка», «недолюдина», яка пригасила жар печалі слізьми. Весь зміст її життя – любов до Бога, і доки в ній пливе людський час – приймає ласку Божу, щедро вірячи, що у смерті перетворення живе.
Якщо приваблює філософська поетична мова і слова, проречені й не проречені, то раптове осяяння сліпоти відчинить перед вами вогняні брами у світ невтомної світлої душі Маріанни Кіяновської.

Роман Левандовський – молодий і талановитий поет із Кременця, що на Тернопільщині, який вважає кіномистецтво дивовижним явищем.
Збірка віршів «CINEMA» – його внутрішній світ, потаємні куточки душі. Він порівнює своє життя з кіно, де сам режисер, актор, що грає ролі в масовках. Відчуваються якась нестримна печаль і бажання – впевнено піти у власному напрямку, оглядаючись в минуле, й виконати самобутнє призначення.
У перевесло розмислів уміло переплітається минуле, сучасне і майбутнє. Майже кожний вірш пронизаний вічною та світлою темою – кохання.
Твій погляд – зоряні світи.
Твій погляд – прірви і безодні,
А я будую в них мости,
Щоб ми зустрілися сьогодні.

Автор у віршах використовує традиційну силабо-тоніку, різноманітну ритмомелодику – сонети, катрени, восьмивірші, а також постмодерну поетику (прозовірші «Ти і я», «Темний бік»).

Поет ніби на розпутті. Шукає себе у Храмі Слова, а поки – насолоджуймося творчістю загадкового і здібного Романа Левандовського і побажаймо йому знайти щасливу зірку мрії.

Ігор Павлюк – письменник, науковець, Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса Нечерди, імені Маркіяна Шашкевича, імені Григорія Сковороди, міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя«Тріумф», нагороджений міжнародною почесною медаллю «Олександр Довженкo», лауреат премії англійського ПЕН-клубу, Член Асоціації європейських письменників. Народився 1 січня 1967 року в с. Малий Окорськ Локачинського району на Волині.
Роман «Мезозой» – ще одне дитя знаменитого і талановитого письменника сучасності Ігоря Павлюка. Вдивляючись ув «обличчя» книжки, подумки опиняємося в казковому часі розквіту і панування плазунів, що досягли гігантських розмірів – динозаврів. Завдання митця – показати боротьбу з перехідним часом, підкорити його, усвідомити своє людське минання, котре споріднює з усім живим у Всесвіті.
Головний герой роману – Андрій Наюк, шукаючи Бога, переживає велику кількість подій та змін у житті. Автор називає його «сивий хлопчик». Він прагне слави і влади, грошей, жіночої уваги, як її супутника… надмірної жіночої уваги… Але все це втрачає сенс. Чим багатшими, пістрявішими ставали зовнішні події в житті Андрія, тим менше вони цікавили його, штовхаючи у внутрішню глибину, до внутрішньої Великої свободи, яку він виписував у статтях та віршах, немов мечем малював квіти.
Кінцівка роману загадкова, як і сам автор, але життя триває, бо зосталися нереалізовані мрії…

І наостанок. Побажаймо Володимирові Погорецькому та його творчому колективу і надалі продукувати журнали та книги не тільки відомих авторів України, а й далекого зарубіжжя, наповнюючи новими саджанцями сад літератури – в якому вибруньковується розмаїтими барвами – Слово.

Василина Вовчанська.
Богдан Мельничук.
м.Тернопіль, “Вільне життя”.

Leave a Reply

Your email address will not be published.