Неймовірні емоції, незважаючи на плакучий настрій природи, драйвове піднесення всупереч дощовим забаганкам, незабутня ейфорія й насолода попри осінню негоду – ось так кількома словами трішки вдалось охарактеризувати яскраву палітру відчуттів і спогадів, якою були рясно перемережані нещодавні вихідні, що провели 60 працівників Дністровської ГАЕС у незабутній подорожі Прикарпаттям.

Як розповіла незмінний голова первинної профспілкової організації філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» Людмила Маниляк, із часу створення підприємтства такі екскурсії уже стали традиційними, захопивши поїздками до Львова, Почаєва, Закарпаття. Тож прихильники подорожей і пізнання рідного краю, спільного відпочинку та нових вражень уже з нетерпінням чекали цієї мандрівки, озброївшись плащами-дощовиками та, що найголовніше, чудовим настроєм та готовністю вражатися і насолоджуватись, та розділились на дві групи: охочі підкорити Говерлу та любителі народних звичаїв і традицій.

Найперше неймовірне подивування викликав із самого досвітку розмаїттям народного декоративно-вжиткового мистецтва Косівський сувенірний ринок — місце паломництва тисяч туристів, що з’їжджаються причаститися вишивками, мережкою, виробами з дерева та кераміки, і недарма, адже здавна відомо, що Косів — старовинне місто майстрів. Тож чимало наших працівників залюбки збагатили свої колекції вишиванками та сувенірами на згадку про цю подорож.

Підйом на найвищу вершину Українських Карпат і найвищу точку України – Говерлу, висота якої складає 2061 м над рівнем моря і з мадярської у перекладі означає «сніжна гора», котра розміщена в гірському масиві Чорногора на межі Яремчанської міськради Івано-Франківської області та Рахівського району Закарпатської області за 17 кілометрів від кордону з Румунією в межах охоронної зони Карпатського заповідника, був, однозначно, непростим, виснажливим і, водночас, захоплюючим та значущим. Як відомо, сходження з північного боку, зі сторони бази «Заросляк», є найпопулярнішим маршрутом, довжина якого складає 10,5 км, по вертикальній підйом – 1 150 метрів. Керівник цієї групи В’ячеслав Білецький заздалегідь підготував прапор України та плакат із символікою ПрАТ «Укргідроенерго», аби залишити у такому історичному місці часточку душі гідроенергетиків. Упродовж практично трьох годин молоді чоловіки і жінки філії долали більш як кілометрову стрімку стежину зі сторони «Заросляка» до омріяної вершини, а потім – стільки ж часу повертались, разом із тим, як і усі на цьому шляху, перемагаючи власні сумніви і страхи. Радісними вигуками, незважаючи на неймовірний вітер і холоднечу та велику хмарність, новодністровські енергетики засвідчили свою перемогу і з захопленням відчули обійми карпатського принадного повітря і неповторну атмосферу цього дивовижного місця. Помилувались наші туристи і дивовижним видовищем водоспаду Женецький Гук, що розташований на висоті 900 м над рівнем моря, який утворився у післявоєнні роки в результаті повені, а вода вільно падає з висоти 15 м. Місцеві жителі назвали водоспад Гук через шум, гул, що доноситься від нього. Неабияк потішили цю групу відвідини знаної тамтешньої пивоварні.

У цей час інший гурт на чолі з Людмилою Маниляк у смт Верховина Верховинського району Івано-Франківської області із захопленням насолоджувалась хатою-музеєм кінофільму «Тіні забутих предків», що відкрився 2000 року в будинку Петра і Євдокії Сорюків, у котрому в 1963–64 роках упродовж семи місяців проживав під час зйомок знаменитий кінорежисер Сергій Параджанов. Із цікавістю наша група дізнавалася про те, що режисер сам захотів жити тут і зізнався, що так йому вдалося краще відчути колорит Гуцульщини, дізнатися традиції і насититися силою природи. І згодом направду енергетична й емоційна група новодністровців чи не найбільше збагатилася відтворенням гуцульського весілля за участю самих же екскурсантів. «Файні наші ґаздині та ґаздики, просимо вас до нашої гуцульської хатини», – такими словами верховинка Галина Мокан запросила шукачів народного колориту до свого власного музею «Хата-стая», де традиційно розповідає про звичаї і традиції краю та про домашнє сироваріння. Стая – це кустарна гуцульська сироварня із казанком над відкритим вогнищем. Саме у таких колибах-стаях вівчарі на полонинах ціле літо варять полонинські сири – будз, вурду та бринзу. Наречений, наречена, батьки, дружби, гості – за кілька хвилин, радо перевтілившись у тамтешніх жителів за допомогою народного вбрання, за підтримки справжніх музик наша компанія уже з легкістю пританцьовувала місцеві ритми. За допомогою пані Галини, яка майстерно і з притаманним колоритним говором допомагала непомітно вживатися у ролі, весілля вдалося на славу, про що свідчили двогодинні веселощі, а згодом – і смачний обід у неймовірній атмосфері гуцульської хати та місцевих бувальщин під звуки дримби, сопілки, скрипки та барабана.

Втомлені, але надзвичайно задоволені, повертались працівники філії додому, сповнені дивовижних вражень, захоплення, бажання якомога швидше вирушити у цікаві мандри знову та, звичайно ж, вдячності профспілковому комітету та його лідеру Людмилі Маниляк за здійснення мрій і можливість насолодитися карпатським присмаком краси.

Інна ГОНЧАР, фахівець зі зв’язків з громадськістю філії

20170923_125324

20170923_125554

20170923_163748

IMG_2712

IMG_9322

IMG_9370

Leave a Reply

Your email address will not be published.