для читачів, які люблять творчість та творчих людей, мені вдалося поспілкуватися з українською письменницею і поетесою Ольгою Яворською та взяти у неї творче душевне інтерв’ю.

Ольга Йосипівна Яворська народилася 21 квітня 1954 року в с. Заривинці Бучацького району Тернопільської області. Закінчивши середню школу, вступила у 1971 році на математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка, який успішно закінчила у 1975 році. Вчителює в Тур’ївській загальноосвітній середній школі Старосамбірського району на Львівщині.
Хворіла на туберкульоз мозку. Вранці 15 лютого 1978 року пережила клінічну смерть. Реанімували уколом адреналіну в серце. “Коли отямилася, лікарі просили не забути те, що бачила по той бік. У кінці тунелю в яскравому світлі виднілася висока брама. За нею – пісок і блакитне море. В ту браму йшли багато людей, склавши руки до молитви. При вході стояла дуже вродлива жінка – смугла, з чорним довгим волоссям. Коли настала черга мені заходити, побачила свою маму. В той час вона лежала непритомна в ізоляторі. Закрили там, бо дуже кричала.” – цю розповідь пані Ольги з статті журналу “Країна” я вирішила додати до коротенької біографії про писименницю, бо саме цю подію зазвичай згадують люди, коли чують ім’я Ольги Яворської.
Ольга Яворська – українська письменниця, Член Національної спілки письменників України (1997) та Всеукраїнського об’єднання «Письменники Бойківщини» (2003), лауреат багатьох літературних та педагогічних премій.

Ольго Йосипівно, розкажіть, будь ласка, про свої останні творчі досягнення.
Останніми творчими досягненнями вважаю те, що я видала цього року дві книги – поетичну «Сльоза-живиця» в київському видавництві «Український пріоритет» і прозову – «Неспалима смерека» у львівському видавництві «Місіонер». Крім того упорядкувала дві книги спогадів: про греко-католицького священика Любомира Даціва та книгу пам’яті про поета-політв’язня, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Івана Гнатюка.

Скільки збірок у Вашому доробку на даний час?
На даний час у моєму доробку 20 поетичних та прозових книг.

Як народилися Ваші перші вірші, проза?
Перші вірші написала десь у 6-7 класі. Вони були недосконалими, але дуже щирими. З дитинства я вела щоденник. Не можу відмовитися від нього й досі. Щоденник – це відображення пережитого й передуманого, відтворення журби і радості. Народжуються слова, які хочеться записати. У щоденниках – печаль людської долі і того часу, в якому вона живе. У них я переходжу незримі рубежі літ, старію, рятуюсь від нудьги, ділюся враженнями від почутого і прочитаного. Щоденник – мій споконвічний супутник. Людина, яка творить, перебуває у постійному пошуку гармонії і це допомагає вижити за будь-яких обставин. У творчості орієнтуюсь на власну душу, свідомо вибираючи напрям. Образи беру здебільшого з життя, інколи з душі. Кожен сюжет – це мої спостереження впереміж з глибоким переживанням і душевним болем. Вірші народжуються спонтанно, прозу виношую, обдумую, а вкінці записую.

Хто був найбільшою підтримкою при перших кроках поетичною нивою?
Я взагалі нікому не признавалася, що пишу вірші. Вчителька української літератури захоплювалася моїми шкільними творами, особливо коли вони були на вільну тему. Пізніше найбільшою підтримкою став поет-політв’язень Іван Гнатюк та мій чоловік Микола, з яким ми разом із студентських років.

Що у Ваших творчих планах на майбутнє, над чим працюєте зараз?
Зараз працюю над новою прозовою книгою.
У планах – упорядкувати книгу спогадів про мого вірного друга, письменника Петра Сороку, який відійшов у Вічність в червні цього року, видати все, що написала й створити щось нове.

Що надихає Вас обдаровувати людей красою слова?
На творчість мене надихають самі люди, навколишній світ із своєю красою і внутрішні переживання. Душа вимагає творчості. Вічним орієнтиром є віра в істину і ті відчуття, які народжуються у спілкуванні з природою. Бог посилає мені дуже вдячних читачів, світлих і духовно високих, мабуть з метою удосконалення моєї душі.

Хто є найціннішими читачами Вашої творчості?
Звичайні люди, які люблять читати. Є такі вдячні читачі, радість писати для яких постійно спонукає до праці. Творчість – це можливість висловити свої думки, відпочити від суєти та буденності, піднятися до чогось вищого за побут і відчути насолоду душевного злету.

Чим займаєтесь крім творчості?
Я вчителька і дуже багато часу приділяю учням та школі. Дуже люблю свою професію. А без літератури взагалі життя не уявляю. Література – це світ думок, страждань, почуттів, відчуттів і навіть розчарувань. Занурюючись у нього, щоразу знаходиш щось нове, неймовірно цікаве і звабливе. Настає мить, коли переконливо розумієш – без цього світу життя втрачає сенс. Література зараз дуже різна. Багато письменників демонструють грубість, навіть вульгарність. Це не моє. Водночас є багато авторів, які пропонують справді інтелектуальне чтиво, що зачіпає серце і душу.

Чи збулися Ваші мрії? Про що мріється?
Мрію про мир, про те, щоб мої діти були здорові, щоб Україна нарешті стала справді вільною незалежною державою. Творю свій літературний світ, бо так мені добре. Вічним орієнтиром у ньому є віра в істину і ті відчуття, які народжуються у спілкуванні з природою. Налаштовуюсь на оптимізм, хоча це нелегко. Наштовхуючись на фальш або агресивність, дуже страждаю. Гірко і печально усвідомлювати ті втрати, яких зазнаємо останні чотири роки. Але я живу у постійному очікуванні перемін.

Що найважливіше зрозуміти в цьому житті?
Найважливішим у цьому житті зрозуміти, що безцінним і нетлінним для кожної людини є духовність. Вона – в молитві, у пісні, в поезії, в милосерді, співпереживанні, в любові і у прощенні. Духовність – ось що є живицею для душі.

Чи можна навчити бажаючих таланту віршувати?
Таланту віршування навчити не можна, але якщо в бажаючих є задатки, то існує теорія віршування, що вдосконалює письменника. Талант дається людині Богом. Зараз у літературу проникає дуже багато графоманів і це засмучує.

Щиро дякую Вам за розмову. І наостанок, пані Ольго, побажайте щось гарне для наших читачів.
Щиро бажаю читачам миру, любові, Божої благодаті, здоров’я та гарного настрою, а редакції – творчого піднесення, витримки, пошуку, чогось незвичайного і вдячних читачів.

Вірші пані Ольги – це ще кращий подарунок. Тому найновіші вірші Ольги Яворської – для кожного з вас.

* * *
Останню пісню проспівало літо…
Закінчивши, припало до тополі,
Погладило берези білочолі
І рушило за обрій відпочити.

Ступало тихо по німій стерні,
Сховавши в серці стоголосі трави.
Пригнічені, вмираючі отави
За ним простерли погляди сумні.

* * *
Незакінчений вірш у душі заболів передчасно,
А вистигла кава безсонням щоночі лякає.
Піднятися в гори й сьогодні забракло часу,
То вітер лютує, то побут нудний заважає.

Так важко «Новини» криваві до серця впускати,
Де смерть і каліцтво й незмінна печать домовини,
Де час безсердечний скорботу поставив на чати,
Забувши про свято, розваги і мрію дитини.

Невистиглий біль ненастанно підсилює втому,
Хоч гори карпатські заманюють спокоєм райським,
Бо сотні синів із війни не вернулись додому,
Здійнялися в небо птахами над Іловайськом.

* * *
Під небом гордим і високим
Відлунюють Франкові кроки.
Через роки, журбу і горе
Несуть чуття непереборне.

Чуття високої ідеї…
З відкритим серцем йду до неї.
Іду в молитві, пісні, слові,
Цілуючи сліди Франкові.

Марія Карук-Федина

Leave a Reply

Your email address will not be published.