Козаків боявся ледь не весь світ. Їх запрошувала Польща, Швеція, Франція аби ті допомогли у їхніх місцевих битвах. Навіть хоробрий шах Ірану відправляв послів в Україну,щоб вони вивчали козацьке бойове мистецтво. Козаки були рятівниками не лише України, а й Європи. Багато монархів брали їх як охоронців. Слава про козацьку силу ширилася світом. Козаки підкрадалися непомітно, нападали блискавично й лише із сонячного боку, щоб світло сліпило ворога.
У козаків була сильна розвідка. Для такої справи брали молодих, сміливих і таких, які вміють швидко бігати. Козаки годинами могли у воді, дихаючи через очерет, підслуховувати ворога, який заклав табір на березі річки. Вони перші, хто придумав підводні човни, – перевертали свої чайки й пірнали з ними, бо якийсь час у човні залишалося повітря. Вони блискавично наступали й так само швидко відступали. На морі до галери підкрадалися завжди непомітно й лише із сонячного боку, аби сонце засліплювало турків. Козаки чудово вміли читати зоряне небо й швидко знайти потрібний шлях. Були витривалими – днями могли жити без води та їжі. Дуже любили здобувати зброю у боях як військовий трофей. Порох купували. Гармати майстрували самі. Кожен козак мав шаблю, оздоблену коштовно.
А одягався козак бідно. За поясом – по два пістолі, кинджали, а також сокира, рушниця. Козаки стріляли так, що куля гасила світло за кількасот метрів. Сто козаків легко долали тисячу татар. Надзвичайно сильною була козацька піхота. Вони зщеплювали вози ланцюгами й робили таку собі фортецю, яка могла рухатися. А коли оборонялися, то з возів робили коло. Навколо копали окопи або ж підступні ями, ставили перешкоди.
Зокрема, відомий французький письменник Проспер Меріме писав: «Найбільш уміло і майстерно козаки б’ються в таборі, під захистом возів (табір – це вози під захист яких стають козаки, пересуваючись чистим полем) вони дуже вправно стріляють із рушниць… Вміють також воювати на морі, але в сідлі тримаються не найкращим чином»1. А турецький літописець Наїм вважав: «Можна впевнено сказати, що годі знайти на цілій землі сміливих людей, які так мало дбали б про своє життя і так мало боялися смерті».
Ватажками козаків ставали лише досвічені люди. Вони, як правило, знали турецьку, татарську, польську, латинь. Вивчали військову справу у поляків, турків, татар. Були чудовими винахідниками.
Козаки були дуже побожними. Перед усіма, у церкві Покрови, кожен клявся боронити українську землю під страхом смерті.
Справді їхній силі заздрив увесь світ. Згадаймо! Наприкінці травня 1648 р. під Жотими Водами козацьке військо Б.Хмельницького здобуло одну з найблискучіших своїх перемог – розгромило армію Стефана Потоцького. Через кілька днів козацьке військо зі союзниками вщент розгромило ще одну ворожу армію під Корсунем.
Навіть польський король Ян Собєський з глибокою повагою ставився до козаків і по-лицарськи говорив про них в колі союзників: «Козак – це надзвичайно гарний воїн, який беззастережно виконує накази, за побратима піде у вогонь, загартований у боях з турками і татарами, виріс на коні, степовим вітром прикритий, витривалий на холод і голод… З козаками можна цілий світ здобути…»
Відрадно нагадати самбірцям і такі слова Яна Собеського: «А Менцінський – це мій Валлентайн. Це син руського (українського) священика з Карпатських гір, людина надзвичайно спритна. Він дуже хоробрий воїн»2.
Наш ворог, – пише поляк С.Окольський у своїй книзі «Польсько-козацька війна», – вміє витримувати татарські атаки, звик зносити спрагу й голод, спеку й мороз, він невтомний у нападах. А на морі що робить? Посеред хвиль легкими чайками нападає на судна…, і перемагає всі їх військові хитрощі.
«Військова сила запорожців та їхня самобутня тактика ведення бою були відомі далеко за межами України. А після Хотинської битви (1621), коли козаки фактично врятували Європу від османської загрози, розвіявся міф про непереможність турецької армії», – переконаний С.Наливайко. Ще в епоху Великої французької революції Жан Бенуа Шерер знав, що козаки завжди воліли не вигоди важких походів, аніж спокійного життя раба, а клич «Смерть або воля!» – був їхнім одиноким заповітом, що переходив від батька до сина.
Французький філософ Вольтер лаконічно, але і переконливо писав: «Козаки – найдивовижніша нація у світі». До речі, Вольтер на противагу московітів був зачарований самою назвою «Україна»: «Україна завжди прагнула волі… завжди натхненна до свободи. Ось де живе таємниця і внутрішня принадність цієї назви для душі Української нації і кожного з її вірних синів. Вона промовляє до совісті. Це Божественна внутрішня сила душі нації, що безсмертно живе і в її національному імені: Україна, Український народ, українці, і це ім’я тому таке рідне, привабливе та дороге Українському народові, і тому таке ненависне поневолювачам, ворогам свободи, життя і розвитку нації»3.
Із симпатією про українських козаків у своєму «Літописі Малоросії» писав і французький дипломат Ж.-Б. Шерер: «Виховані, як спартанці, завжди при зброї як римляни, громадяни цієї республіки не підкорювали чужих земель…, але захищали свої вівтарі та хатні вогнища відважно й постійно…» «Вони високі на зріст, кремезні, вправні, щедрі, не цікавляться збагаченням, ревниві до своєї волі й зовсім не придатні носити ярмо».
«Мова козаків… дуже вишукана, переповнена зменшувальними формами, а способи висловлювання дуже витончені».
Звісно ж, хіба може українська душа забути, що Січ виховала цілу плеяду гігантів духу: Дмитра Вишневецького, Івана Підкову, Северина Наливайка, Петра Сагайдачного, Пилипа Орлика, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу. Вони й великі полководці, і політики, і просто воїни-лицарі.
1 Проспер Меріме. Українські козаки. – Львів, 1990, с. 117
2 Сподіваюся, що не за горами той час, коли її величність історія «засвітить» досі утаємничений шлях від родини сина українського священика полковника Війська Запорозького Менцінського до імені відомого в Європі оперного співака Модеста Менцинського…
3 Петро Брицький. Електронний ресурс. – Режим доступу: http//litopys.org.ua/istrusrusiv1htm.
4 Гійом Левассер де Боплан (1600-1673) – безпосередній свідок воєнних подій на Україні, французький археолог, інженер, картограф, психолог, історик, сумлінний науковець, автор рідкісного видання про українське козацтво. Його «Опис України» – визначне явище у світовій україністиці.
Ігор Сисін
14 жовтня 2018 р.
Картина М.І. Струннікова “Козак у бою”
Використані джерела:
Гійом Левассер де Боплан4. Опис України. – Львів, 1990, с.17-27
Наливайко Сергій. Етнічна історія Древньої України. – Київ, 2007, с. 495