АРМІЙСЬКІ ВІРШІ

Це тимчасово мобілізовані верліброві і силабічні віршування
що шикуються рядами в душах поетів
котрі словесне втілили та озброїли
задля захисту української поетичної країни, її літературної природи, зоряного художнього слова,
що є цвітом духовним землі нашої,
філософськими плодами вирощеними народом,
із камуфляжів пікселі і листя осіннє та стрічки барвисті з сіток маскувальних прикрашають ці вірші,
війна грається в них аж до смерті солдатськими долями,
і душі космічно-безмежні тут скуті в бронежилетах,
їхній час мине коли війну перетворим на мир,
і підем у свою винайдену в поезії досконалість,
лиш вони залишаться на сторожі…

–

Солдатське життя обмежене в часі і просторі,
і за дім слугує казарма,
війна замінила наші мирні справи на бойові чергування,
і за матеріально-відповідальне майно солдатам стали автомати з патронами,
та актуальними законами – військові статути.
А паралельно з нашим живуть свободою розмаїті міста,
у мирних селах вечорами тихо падають з неба зорі,
й поезія вільно вимальовує та виспівує світами,
що було б унеможливлено та загарбано війною,
якби не захист від нашого солдатського стійкого та обмеженого буття,
яке з часом знайде свій шлях до всесвітньої свободи…

–

Може забере мене миле літечко,
та перенесе на легкому крилі метелика,
з обладунків важких,
від заліза що з характером вогневибуховим,
подалі людей, в яких вірив як у богів,
та ще більше я прагнув істини,
і як, колись, повертався до першооснови
то по дорозі до неї зникав крок за кроком,
так що мною залишалося тільки словесне
як матерія з якої можна створити все,
певно воно те саме запозичене в Бога
в яке повірив та ствердив,
і збагнув що за плечима і під ногами
безліч пластів та нашарувань мовних
котрі потребують добропримножень, всегармоній та безмежноваріантних ідеалів,
і перетворив себе на майстерню Слова Овіршованого
бо означення вищих сенсів потребує поетичності,
а згодом і виходу її тексту за межі людського світу і життя,
і мої читачі майбутнього що заселять ці вірші
самі стануть новотворами змісту Всесвіту,
а вірші носіями ідей всесвітів інших,
але зараз коли цей світ уже постарів,
а новий ще не народився
лише виношується,
і я в обладунки важкі закутий,
із залізом, що з характером вогневибуховим, в руках,
поки ще потрібен тут на варті землі Слова,
але, відколи літо ласкає теплом війну,
гадаю: чи не забере мене миле літечко,
та перенесе на легкому крилі метелика,
як душевно-словесне майже невагоме
в інші: виміри, змісти, всесвіти…

Микола Істин.