Визвольна війна українців з новопосталою комуністичною Росією від 1917 по 1920-і роки охопила майже всю територію України, нашу Чортківщину в тому числі. Окрім добре відомої Чортківської офензиви червня 1919 р., було і визволення Чорткова від російських більшовицьких окупантів у вересні 1920 р. під командуванням полковника Олександра Удовиченка, пізніше – Генерального штабу генерал-хорунжого, уродженця Харківщини. Він залишив свої спогади, видані у книзі “Третя залізна дивізія. Матеріали до історії війська Української Народної Республіки. Рік 1920”.
У 1920 р. український фронт 26 липня відступав через Чортків. Та внаслідок вдалого контрнаступу з-за Дністра, та успішних боїв української та польської армій на північній частині фронту, армія УНР, зокрема 3-тя Залізна дивізія успішно просувалася вперед. Олександр Удовиченко був командиром групи, що складалась з 3-ї Залізної, Запорізької, Київської та окремої Кінної дивізій. На ранок 16 вересня піхоті дивізії – під командуванням полковника Шандрука, уродженця Волинської губернії Росії, сучасного Кременецького району Тернопільщини. Він отримав наказ вирушити на Товсте по дорозі на Чортків, 3-му кінному полку, під командуванням полковника Фролова (колишнього донського козака, що з Білої армії перейшов воювати за Україну) – йти на Ягільницю. Після короткого бою, село було звільнено. До вечора 16 вересня піхота 4-ї Київської дивізії виконала своє завдання, а піхота 3-ї Залізної дивізії розташувалася в районі сіл Мухавка – Антонів – Свидова.
17 вересня командуючий українською групою генерал Омелянович-Павленко дав наказ зайняти Чортків, таким чином відрізати головний шлях відступу ворога перед фронтом армії УНР. Київській дивізії о 4-й ранку 17 вересня було наказано розпочати наступ через Ягільницю, 3-й Залізній дивізії – піхоті перейти через село Улашківці до Залісся. Російські частини дуже поспішно відступали. Події на фронті правої групи складались так, що полковник Юрій Тютюнник, уродженець Київщини, нащадок Шевченківського роду по маминій лінії, після бою з червоними рушив на Чортків. В 10-й годині вечора 4 дивізія полковника Тютюнника, переслідуючи ворога, зайняла південно-західну частину Чорткова.
На фронті 3-ї Залізної дивізії бої вела виключно піхота. Кінний відділ генерала Удовиченка з Сосулівки рушив на Залісся, дальше – через Шманьківці, в напрямок до Чорткова, щоб атакувати зі сходу. Перетнувши дорогу, Чортків – Скала-Подільська, кінний відділ близько 10-ї ранку зупинився в лісах. З даних розвідки стало відомо, що шляхом з Чорткова на Гусятин йде ворожа піхота. Коли кінний відділ вийшов на висоту 1 км на південь від Пробіжної, він побачив колону піхоти, до 1500 багнетів. Командир 3-го кінного полку полковник Фролов пішов в атаку. Резервна гармата сотника Недзельницького, уродженець Гайсина, що на Вінничині, взяла ворожу колону під вогонь. “Несподівано ворог розгортається в лаву, і йде назустріч. Чути рясний рушничний і кулеметний вогонь. Рушничний вогонь раптом припиняється. Видно, кіннотники махали шаблями і рубали піхоту, а дехто з козаків – колов списами. Якісь кінні москалі, певно командири та комісари повною ходою втікали до Пробіжної. Несподівано вискочила ворожа кіннота силою в 100 шабель. Були сумніви чи витримає наша резервна кінна сотня, що була погано обладнана, натиск добре озброєної червоної кінноти. Але відразу залунала команда героя Вапнярських боїв полковника Магеровського, уродженця Полтави: “На коней сідай!». Нашу кінноту підтримує влучна гармата.
О 15-й годині командир кінної сотні штабу дивізії надіслав донесення, що його стежі увійшли до Чорткова. 3-й кінний полк завершував розгром червоної піхоти. Вершники наздоганяли поодиноких “красноармейцэв”, винищуючи їх. Полк увійшов до Пробіжної, але частина кінноти наздоганяла ворожі тачанки. До 6-ї години вечора Київська дивізія, захопивши біля Вигнанки гармату, зосередилась в Пробіжні, вислала розвідку на Гусятин. Як згадує О. Удовиченко: “Зарубано червоних до 200 чоловік, взято в полон до 300. Там частину з них, української національності, на їх власне бажання відправили до піхоти. Національности московської тримали при обозах, де вони були зайвим баластом. Захопили обоз – більше 100 возів, разом з комісаром і службовцями, що обслуговували червоний адміністративний апарат району Чорткова. Більшість службовців були галичани, яких відпущено по хатах після відповідної нотації”. За вироком польового суду було розстріляно лише одного – серед червоних службовців виявлено одного, який в 1919 році був інспектором при цій же дивізії.
Історія показує, що визволителі приходять і відходять, окупанти – лишаються. Найгірше, коли вони залишаються у свідомості народу визволителями. Через це – проросійські настрої на Донбасі і маємо війну. Воїни з усіх частин України, зокрема і з Чортківщини, визволяють східну Україну.
Ярослав Дзісяк, історик