Безсоння – дуже болісна кульмінація роздумувань про будь-які дії у цьому часопросторі. Воно подібне до читання цікавущої книженції, яку перед твоїми натомленими очицями розгорнула розчепіреними пальцями імлавість, нахабно влізши у кімнату і клацнувши вимикачем.
А, може, ота тьмища і не така вже й погана? Хіба ти не знаєш, що вона, блукаючи цілісінький день у виднющості наткнулася на твоє джерело і, наковтавшись холоднющості, намірилася стати тобою? Дивуєшся, що вона підсунулася до тебе і уважно слухає твоє шепотіння або збирає потрібну інформацію у стиснутих губах. Та не варто ошелешуватися! Вона не стане тобою. Бо боїться бути ніким і знає, що таке з трапиться, коли займе чуже місце. Запам’ятай: тьмища – рідна сестра безсоння, без якого ти себе не уявляєш.
А водиця? Вона не могла не причарувати своєю принадністю, коли серед зими уперше угледів її. Але звабність усе ж утратила, коли весело бігала між каменюками, котрі гостряками впивалися у її поголубіле тіло, завдаючи їй болю. Вони (і досі доноситься відлуння) таким чином мстилися дзюркотливоці за палке бажання поріднитися з рікою.
І навіщо їй оте голубоводдя межи двома берегами? Бо ж плесо далеко-далеко й ліпше залишатися в джерелі, мешкання у якому не приносить прикрощів. І чи не дурнувата вона, обравши утечу поміж уламищами скель, коли ще від прабабуні відає, що їм подобаються криваві візерунки на її тілі? Хіба цнотливиця аж мліє від тих грубуватих доторкувань?
Ці питання в’їдаються у мою свідомість. І ще більше не годен втямити: чому оте прозороводдя (синонім голубизни) пожвавлює моє безсоння? Адже воно – не дитинча маленьке. Навіть давно переконане, що після кіносеансу фантазії з його найбезпосереднішою участю вже ніколи не захоче допомагати потічку добігти до його мрії. А щоб не передумав, то видумає щось постійне, аби і під час безсоння не з’явилися думки вчинити щось небажане.
Хоч що там не кажіть, а безсоння після цього – запросини в алогічну сінему, яка не має поняття про кольори. Адже воно є саме таким, хоч спочатку може здатися, що така химерія сприймання не відповідає дійсності. Немов каже, що ти, мовляв, сам спочатку захоплювався світлянистістю, яка перетворилася на синьобарв’я, проковтнуте відсутністю кольорів у демонструванні кінострічки звихнутого часу. Чую, що чорно-біла незрозумілість нашіптує: “Не треба заморочуватися, бо безсоння – не тільки незбагненний кінематограф, а й безкоштовна сповідь душі, котрій байдуже до надуманої кимсь барвистості.” Бо вона хоче прогнати усіх від джерела, натякаючи, що існують і хмільніші напої, хоч з присмаками непам’яті.
Знаєте: тут не існує нічого надзвичайного. Щодення. Безсоння диктує суб’єктивність і об’єктивність відчуттів, чого не помічаємо. Та диваком буде той, хто журитиметься через це. Адже це є реальністю. Закон збереження почуттєвої енергії, який ніяка сила не подолає.
Не віриш? А що тобі не так, чоловіче? Ти мусиш зрозуміти, що безсоння – екстрасенс, який не помиляється, хоч і водить тебе через незрозумілості, суть яких у всій красі бачать тільки пришельці з НЛО.
Тобі так не здається? А хіба не твого безсоння прибрів робочич,якого князь послав на бойовисько, бо ординці запрагли загарбати уділ. Пам’ятаєш, як дивувався, коли подумав, що він перед тим втамовував спрагу тією джерелицею, а потім хитромудра машинерія твого думкування повеліла тобі вдивитися у його лице. Ти, як ошпарений, зіскочив зі свого пристановиська у пітьмищі, коли зовидів, що твар є схожим на твій, тільки чомусь панує суворість у лагідному взоруванні.
Згадай, як пробував виловити хоча б крихтиночку отої ночеотрути у своїй пам’яті, але нічого з того не виходило. Не повертався суворий робочич. Ти засмуткував, а хтось у той мент почав термосити тебе. Ти в пітьмищі не міг його розгледіти. А потім у тобі запульсувала гадка про гайдамаку з твоїм обличчям, який кличе за собою.
Ще ти бачив себе на дорозі до села: йшов до нього, а застиглість віддалялася з неймовірною швидкістю. Розсерджений, ти кидався наздоганяти, але згодом усвідомлював марницю своїх спроб. І вже не дивувала похмурість.
Безсоння – нещадний катисько з посмішкою на устах, яку не витерти й найреальнішою великою гумкою, неначе пляму з каламаря у зошиті часу.
Безсоння завершує щоденний психоаналіз твоїх вчинків, більше фокусуючись на реакції навколосвіття. Те, що сам їх виловлюєш із давнезності власного незабування, лише підтверджує це.
І не пробуй утекти від безсоння. Коли наважишся на таке безглуздя, то тебе з головою накриє вода з отого джерела, а гострющі уламки скель бігтимуть до нього, аби посміятися з твого намагання вирватися з узвичаєного кола.
Адже безсоння – бумеранг, який повертається.
Ігор Фарина
м. Шумськ
на Тернопіллі.