Сатира з’явилася, можливо, навіть раніше, ніж виникла література. І вже багато століть допомагає людині вистояти у лихоліття. Варто згадати хоча б “Декамерон” Боккаччо, коли події відбувалися під час епідемій чуми. Творчість Андрія Рассказова коннектує з читачем приблизно у таких же умовах. Перебули два роки локдауну, походили у масках, а тепер у нас – війна і блекаути, коли світла нема по кілька годин. Ну, за таких умов важко сприймати якісь багатотомні книги, хочеться знайти щось легке, приємне. Щось, що могло б зрівнятися з філіжанкою кави.

Такою і є книга Андрія Рассказова “Бентежна непозбувність”, яка побачила світ минулого року у видавництві “Люта Справа”.

Вітаю, пане Андрію.

– Мої вітання, Антоне!

– Нещодавно прочитав Вашу збірку “Бентежна непозбувність”. Власне, так сталося, що останнім часом до моїх рук потрапляли випадково невипадкові книжки. Ваша одна з них. Адже кілька років тому був популярний мем про “Непозбувну бентегу”.

– Ну так, звичайно, саме звідси й виросли ніжки у цієї назви. Вона прийшла майже одразу із самою думкою про те, що віршів назбиралося на нову збірку, і таки треба заморочуватися з її виданням.

– На стиль письма автора нерідко впливає професійна діяльність або хоббі. Цікаво, Ваша професія впливає на творчість чи це дві паралельні площини?

– Ви знаєте, аж ніяк не впливає на це ані моя технічна освіта, ані професія інженера-програміста. Так вийшло, що для мене це дві цілком окремі сфери мого життя. І з кожним роком мені все сильніше хочеться приділяти більше уваги саме літературній частині. Не у сенсі власної творчості — на неї якраз я завжди знайду та виділю час — а у сенсі загальному. Бо я люблю поезію, мене щиро цікавлять її генератори та носії — поети-сучасники. І дуже жалко буває пропустити якусь цікаву літературну подію.

– А як щодо хоббі? Воно у Вас з дитинства постійне чи змінювалося?

– Ну, у дитинстві я збирав марки та значки. Може, це мало якийсь вплив? Не знаю. А рано набуту звичку багато читати я б до хоббі не відніс.

– Тепер повернімося до самої збірки. Хоч вона вийшла і минулого року, а деякі твори були написані ще значно раніше, чомусь їхня актуалізація, можливо навіть візуалізація набула нових відтінків цього року.  Наприклад “Скажи, немытая” або “На смерть поэтов”. Зараз, коли перечитуєте ці вірші не згадуєте, якісь інсайти чи знаки, які могли бути пророчими?

– З віком помічаєш, що інколи дещо начебто вигадане і записане раптово проявляється у реальному житті. Але я не думаю, що це щось «пророче». Скоріш, тут мають місце два досить зрозумілі ефекти — по-перше, чим більше всього різного написав, тим більше шансів на співпадіння з реальністю, а по-друге, життя наповнене ритмами, римами, патернами тощо, тож це цілком може бути просто якась вірно підмічена тенденція. З іншого боку, я все ж таки не хочу повністю відкидати думку, що поетам, як людям із загостреною чутливістю, інколи дійсно вдається якимось містичним чином відчути щось важливе, що тільки збирається втілитися у життя.

– Вірш “Буряти спалюють верблюдів” дуже сьогоднішній. Аж не віриться, що це більше пророцтво, аніж сатира.

– Тут все досить просто. Бо я не з тих, хто вважає, що війна із Росією почалася 24 лютого цього року. Ні, вона йде вже багато років як. Тож і буряти-танкісти з’явилися на території України задовго до початку повномасштабного вторгнення. От нехай вони, як і всі інші, хто вдерся до нас із зброєю, якнайшвидше тепер йдуть до автора мема «Ви бурят? Как я рад!». 800 на день добре (становлять по 800 квитків до Кобзона – Авт.), але мало.

– Знаю, що Ви є учасником не однієї “Поетичної кави”. І це згадується в окремих віршах епізодично, або навіть оформлено як присвяти. Воно виникало експромтом чи все ж присвята вимагала ретельної підготовки, щоб наче і підколоти, і не образити адресата водночас?

– Вибачте, тут я вас трохи виправлю. Ви ж маєте на увазі регулярні поетичні зібрання у «Купідоні», що там відбуваються кожної суботи вже 8 років поспіль? То вони називаються «Перша кава». Колись називалися «Ранкова кава», але потім богема збунтувалася, і початок перенесли з 12-ї на 13-у, тож і назву довелося змінити. Ну і там я бував, і досі іноді буваю не тільки учасником, а й модератором. Це, повірте, суттєво одне від одного відрізняється. І кілька перших незабутніх років головним модератором там був неперевершений Олександр Ірванець, якого я вважаю одним із своїх вчителів. Саме йому і є переважна більшість присвят у збірці, бо виникали ці тексти як свого роду відповідь на його думки та тексти.

Я можу писати експромти та імпровізації і поважаю це уміння у інших. Навіть колись влаштовував у рамках наших першокавових засідань «Поетичні імпровізації» із окремим призом, це було весело. Але направду неважливо, як саме виникла ідея вірша. Якщо вже взявся його писати, то маєш подбати, щоб він виглядав принаймні не як щось халтурне. Якщо ж це зовсім щось «легке», то до збірки не повинно потрапляти. Щодо підколок та можливиих образ, то тут, звичайно, є шанс помилитися й переоцінити відчуття гумору адресата (бо наміру образити у мене нема ніколи). Але якщо раптом так сталося, то потім просто вже ніколи цій особі нічого не присвячуєш від гріха подалі. Колись мені подобалося писати літературні пародії, тож я маю деякий досвід у цій сфері. Взагалі, хороший автор ніколи не ображається на експромти на свою честь та, тим більше, на пародії, навпаки, він зазвичай вельми цінує такий знак уваги у свій бік.

Якщо ж казати про мої особисті поетичні уподобання, то це іронічна поезія. Її яскравими уособленнями є, окрім Олександра Ірванця, Юрко Позаяк, Артем Полежака, Юрко Космина.

– Розкажіть про проєкт “Літературні забави”. Як виникла ідея цього проєкту? Як Ви його реалізовуєте?

– Це ідея не моя, а Ingi Gerda (Iryna Rudyka), це чудова поетка, яка має ще й професійні організаторські здібності. Її теж можна віднести до спільноти купідонців, але в якийсь момент їй захотілося спробувати зробити подію у якомусь іншому, оригінальному форматі. І от на етапі вибору локації для цього проекту вона залучила мене. Врешті нас прихистив такий цікавий заклад, як «Моді» (MODI Art&Wine Gallery) у самому центрі Києва, де, до речі, відбуваються і інші цікаві мистецькі події, дяка власнику закладу Дмитру Вітику. Треба зазначити, що нам таки довелося добряче попрацювати над тим, щоби, по-перше, виробити гідний та цікавий формат, а по-друге, щоб хоча б мінімально розкрутити подію у плані впізнаваності. Але от зараз мені здається, що ми впіймали свою хвилю, бо наші вечори із хедлайнером на чолі та вільним мікрофоном після перерви набувають все більшої популярності. Автори не тільки читають свої вірші, але й спілкуються із публікою у теплому вільному форматі. Одночасно Іра робить пряму трансляцію, а потім завжди на сторінці події залишається запис, який можна передивитися, це дуже зручно.

Дійсно, якщо знайти нашу сторінку «Літературні Забави» на Фейсбуці і подивитися у розділ “Події”, то можна побачити, які автори у нас вже були, а зустріч з якими вже заплановано. Відверто кажучи, я тішуся і навіть трохи пишаюся з того, які цікаві автори у нас виступали! Зазначу, що це переважно поети, але бувають і музиканти, і прозаїки. На жаль, необхідність пам’ятати про комендантську годину заважає — як і усім іншим — але ми починаємо о шостій вечора, тож зазвичай все встигаємо. І я запрошую і вас, і всіх, хто прочитає це інтерв’ю, приходити по суботах до нас. Якщо ви любите поезію, то ви точно не пожалкуєте!

Антон Комар,

член ГО “ЛітЛокомотив”