Ніхто з мислячих не буде заперечувати факту, що людині мислення й мову дав Господь.

Однак, коли вона стає непокірною своєму Творцеві, бунтує і противиться, Всевишній її приструнчує. «Розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі,— і вони перестали будувати те місто. І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі» (Буття 11:8, 9). Згідно з біблійною розповіддю про Вавилон, Бог «змішав… мови, щоб не розуміли люди мови один одного» (Буття 11:7). Унаслідок цього будівельники вежі «перестали будувати те місто» і розпорошились «по поверхні всієї землі» (Буття 11:8, 9).
Відомо, що оповідь про Вавилонську вежу записав єврейський письменник книги Буття, Мойсей, який жив через багато років після цієї події. Якби записана ним історія була вигадкою, то чи ввійшла б вона в легенди народів, які належать до різних мовних сімей? Це малоймовірно. Отже, існування таких різноманітних легенд і казок підтверджує достовірність біблійної оповіді про Вавилонську вежу.
Отже, людська мова – це святеє святих. Сюди, безперечно, належить і наша українська мова. Замість того, щоб виконувати комунікативну, експресивну, естетичну функції, її нині брудними руками і з лихими намірами втягнено в геополітичну парадигму.
У нас не мовознавці, не письменники, а політики найбільше шукають у ній зиску. Ніби мова – це скарб для них із золотом. Питання мови в Україні використовують політичні сили і політикани, що насамперед завжди призводить до розколу в суспільстві. В українських сучасних політиків є брак об’єктивного досвіду в мовознавстві та в тому, що вони говорять.
Подібно до того, як декларація суверенітету стала лише частиною шляху до Незалежності, так само і правильне вирішення питань мовної політики (тут мусить бути тісна співпраця і законотворців, і мовознавців) лише відкриває дорогу до забезпечення української мови тими правами, котрі їй мають належати як державній.

Зиновій Бичко, НСЖУ