Майже повсюдне зло плодить у фальшивих поклонах «клонований світ». Свідомо зробила стилістичну помилку, бо в часі, розбурханому війною, не знаєш, що первинне, – зло чи клоноване людство. Питання залишається відкритим, попри те, що до нашого повсякденного побуту через певну провладну фільтрацію інформаційного простору ввійшло саркастичне пісенне: «Питання є?» – «Питань нема!».
Світлої пам’яті Богдан Чепурко зболено виснував, що «Б’є поклони клонований світ…». Але в того самого талановитого львівського поета є й такі рядки, якими він дорожив: «Моя Вкраїно, поміж всіх зорінь – // Зори мені і будь із Богом вічна!».
Публіцистичні роздуми про воєнне сьогодення, силу культури в ньому та її виверти, замасковані під патріотизм…
–
«Будьте гідні ранкового сонця!»
Понад два роки – від серпня 2023-го – триває авторський медіапроєкт «Війна хрестами чорніє», відзначений міжнародною літературно-мистецькою премією імені Франца Кафки. Сотні публікацій про героїзм українців на полі бою з російським ворогом і про біль матерів, дружин та дітей за загиблими синами, чоловіками й татами в низці електронних і друкованих медіа – «Галичині», «Буковинському журналі», «Золотій Пекторалі», «Українській літературній газеті», «Літературній Україні», «Волинській газеті», «Молодому буковинцю», «Галицькій Просвіті», «Листах до приятелів»…
Започаткувала традицію: як авторка проєкту й лавреатка премії НСЖУ «Золоте перо» від себе особисто дарую матерям, дружинам і дітям українських захисників, які полягли в російсько-українській війні – героям моїх розповідей, а також лавреатам обласної іменної премії в номінації «журналістське розслідування» під егідою Івано-Франківської обласної спілки журналістів НСЖУ пам’ятну монету Національного банку України «Ой у лузі червона калина» із серії «Безсмертна моя Україно», яка символізує незламність українського народу.
Бережуть подаровану пам’ятну монету «Ой у лузі червона калина»: Любов Лаврів – мама загиблого сина Тараса (Долина); Марія Кондрат – дружина загиблого чоловіка Володимира (село Бубнище Болехівської міської ради); Наталія Тарабалка – мама загиблого сина Степана (Коломия); Оксана Маркевич – мама загиблого сина Богдана (Львів)…
Медіапроєкт «Війна хрестами чорніє» перетнув океан. Пам’ятною українською монетою дорожить Леслі Гертвек – мама загиблого сина за Україну Ітана (США). Цінний подарунок від мене монета «Ой у лузі червона калина» є історичним експонатом в Українському національному музеї у Чикаго (США) в рамках названого медіапроєкту з газетою «Галичина», де надрукована моя розлога стаття про американську родину.
Цьогоріч у професійне свято працівників радіо, телебачення й зв’язку під час урочистостей в Івано-Франківській обласній спілці журналістів цю монету вручено дружині Олександрі Кодак (Ганущак) загиблого телеоператора Руслана Ганущака…
«Будьте гідні ранкового сонця!» – такий заповіт залишив молодий колега, випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, а згодом – ще й Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного посмертно Герой України Тарас Матвіїв («Сармат»).
Філософське побажання для всіх нас від єдиного сина Тараса львівського подружжя Валентини й Тараса Матвіївих «Будьте гідні ранкового сонця!» викарбовано на великому козацькому хресті на його могилі. Тут часто тихо линуть мамині молитви, а ще звучать вірші – її і Тарасові.
Тарас був набожним. Одного разу попросив маму написати йому молитву – «Псалом 90». Він не розлучався з нею ні на патріотичних Майданах у Києві, ні під час захисту України від російських окупантів. В одному з інтерв’ю Валентина Матвіїв розповіла, що коли привезли тіло вбитої дитини (для неї, як і для кожної мами, він був дитиною і в свій останній 31-ий рік), то в синовому окривавленому однострої у кишені вона знайшла аркуш, на якому її рукою був написаний «Псалом 90». Бог оберігав його і… забрав до Себе в кращий світ.
Сьогодні ці священні рядки є в сімейному музеї. Майже кожна родина старається облаштувати його для сповіді перед убитими, для молитов і сліз, щоб ніхто не бачив і не чув, як плаче-ридає материнське серце за рідною дитиною. І для Валентини Матвіїв – це зболена розмова із сином. Вона рік не могла торкатися чи перекладати на полиці книги – все залишалося так, як зробив Тарас. Сподіваюся, що монета НБУ «Ой у лузі червона калина» для вшанування пам’яті колеги знайде місце серед дорогих синових речей і буде нагадувати про Тарасову мрію жити вільним і думати про високе й добре.
Не знаю, чи ми сповна усвідомлюємо, кого вбиває війна. Давно це вже не статистика, а імена – таких, як Тарас Матвіїв, і мільйони інших українських захисників. У Львові, інших містах уже немає місць для поховань – могила за могилою з синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами. Але навіть це не спонукає владу на Банковій та її європейських підтактувачів завершувати війну. Не капітулювати перед ворогом, як брешуть українські недожурналісти з «Єдиних новин», а шукати справедливий мир для України разом з новою адміністрацією президента США Дональдом Трампом. Цю повзучу заразу з підтримкою війни, бо вона – це гроші, поповнюють криваві ряди «яструбів крові українців» регіональні видання і цим вписують себе до ганебної історії з ексклюзивними відбілювачами корупції у владі. Уже й до Івано-Франківська докотився мандрівний 170-метровий прапор з портретами полонених та зниклих безвісти українських військових. На 30 листопада 2025 року – це понад вісім з половиною тисяч портретів! Люди вклякають перед ними, моляться. За словами голови Івано-Франківської міської ради Руслана Марцінківа, з громади у рашистському полоні перебувають 24 наших захисників і в списках зниклих безвісти – понад 400 фронтовиків.
Ці та інші страшні цифри печуть серця болем у чеканні завершення війни. Особливо на тлі суцільної корупції влади. І не лише в Києві. Свої міндічі, єрмаки, чернишові, галущенки є чи не в кожній раді. А тепер ще додалися маркарові – корисливі президентські радниці з відбудови України, які й будуть разом розкрадати пачками долари та євро міжнародної допомоги не без зацікавлених у своїй частці окремих лівацьких європейських лідерів. Свіжий приклад – Чехія, яка, за офіційною інформацією, заробила на перепостачанні зброї з Китаю для України в 20 разів більше від реальних цін!
Тарас Матвіїв був справедливою людиною. Стільки теплих спогадів зберігають про нього на факультеті журналістики та колеги Львівшини, на стіні якого є пам’ятна таблиця. Він боровся з незаконними вирубуваннями деревини, з гральним бізнесом… Сьогодні суспільству не вистачає таких молодих людей, як Тарас Матвіїв!
Валентина Матвіїв – львівська поетеса. Тональність її творчості позначена втратою сина. Вона запитує у читачів: «Куди сховати біль?». Каже, що «шукає сили жити», для неї «весь світ завмер».
Ціною свого життя командир взводу Тарас Матвіїв урятував двох побратимів. Народився на Волині й гордо казав, що є «волиняком», як колись називали себе українські повстанці цього героїчного краю. Пам’ятав і наслідував їхню настанову: «Бийся за двох!». Про нього є документальний фільм «Живий. Тарас Матвіїв» авторства Аліни Штемпель.
«Народжений з Богом у серці», – так кажуть про Тараса Матвіїва. Писав вірші з любов’ю про Творця. Упорядковані Валентиною Матвіїв синові книги «Мої думки. Ритмопроза» (2022) і «Мої думки. Проза» (2023) – безкраїсть світоглядних пошуків у думках креативної та харазматичної людини, якій жити й жити! Його іменем названі вулиці, сквери, є Всеукраїнська премія «Сила Впливу».
Світлої пам’яті Тарас Матвіїв був одним з тих, про яких справедливо розмірковує письменник, науковець і доктор філософії Богдан Дячишин: «Кажуть, що Україна переможе, бо з нами Бог. Хибна думка. Україна переможе, якщо ми будемо з Богом». Син Валентини й Тараса Матвіївих був з Богом!
За словами Валентини Матвіїв, Тарас любив японську літературу, навіть намагався вивчати мову «країни сонця, що сходить», або ще, як називають, «країною вранішнього сонця» через її географічне розташування. Чи не звідси Тарасова зрідненість у думці про сонце як початок нового дня з його світлими мріями?!
Коли писала статтю, то на фронті за Україну загинув громадянин Японії доброволець Кенджі Морі з Інтернаціонального легіону. Свого часу я розповідала про цей легіон в авторському проєкті «Війна хрестами чорніє» у контексті статті про 21-річного американця Ітана Гертвека – «Усі Янголи світу, розгорніть свої крила» («Галичина» і «Золота Пектораль» за 2 квітня 2025 року). Кенджі Морі залишив кав’ярню в Осаці, сказав батькам, що мусить у цей складний час бути з українцями, вивчав нашу мову. Як і Тарас Матвіїв, він своїм життям урятував бойових друзів…
У полеглого під Покровськом відданого нам японця була мрія – після перемоги України над російським окупантом привезти до нашої країни своїх батьків. Не судилося… Подумала, було б добре організувати зустріч родини загиблого Кенджі Морі, наприклад, з подружжям Валентиною й Тарасом Матвіївими у Львові. Приберегла монету «Ой у лузі червона калина» й для неї. Чому й ні? Дива з Божої ласки стаються! У цьому пересвідчилася, коли за сприяння Небес відбулася щемлива зустріч дружини Олександри з колегами загиблого Руслана Ганущака в Івано-Франківську.
У Львові також є нагода подарувати монетизований символ незламності України мамі загиблого Артемія Димида – іконописиці Іванні Крип’якевич-Димид, про яких розповідала в статті «Чи бачив ти, як плаче камінь…» («Золота Пектораль», 28 жовтня 2025 року; «Галичина» за 13 і 20 листопада 2025 року).
Під час написання цієї статті надійшла ще одна приємна новина. Мама Героя України Степана Тарабалки Наталія Володимирівна удостоєна міжнародної відзнаки імені Блаженнішого священномученика отця Омеляна Ковча за видатний гуманітарний внесок. Я розповідала читачам газети «Галичина» за 15 листопада 2024 року в рамках проєкту «Війна хрестами чорніє” у статті «Цей удар я беру на себе» про подвиг пілота «Привида Києва» Степана Тарабалку та організацію мами з пам’яттю про сина оздоровчого центру «Тепло крилатої душі» для військових, їхніх родин, дітей-сиріт…
–
Під знаками Небес
За всю давню історію України чи не вперше разом з москалями цинічно нищать її вдавані українські патріоти з президентської раті зі злодійськими кличками та паспортами росії, Ізраїлю, Великої Британії, США… Уже публічно викрита в Україні та світі «єрмакщина» в усьому і культурі також. Хитрий трюк влади, що, мовляв, керівник Офісу президента Андрій Єрмак подав у відставку, і вона старається цим відбілити себе. Насправді юридично – він звільнений з посади, до того ж не передбаченої Конституцією України. Йдуть у відставку ті, кого обирають. Замість того, щоб призначити професійного діловода-канцеляриста, президент Володимир Зеленський знову не може без єрмаків-клонів…
У статтях «Облуда, що руйнує Україну» («Золота Пектораль», 22 жовтня 2025 року) та «Облуда, що руйнує Україну зсередини» («Галичина» за 11 вересня 2025 року) я розповідала про свідоме знищення української ідентичності. Під нібито благородними намірами прислужники ворога, що після так званого «міндічгейта» стало очевидним, знеславлюють українську мову, про що також писала, – «Я розцілую всі ікони…» («Золота Пектораль», 10 листопада 2025 року; «Галичина» за 14 листопада 2025 року).
Хіба не знаком Небес є відродження нашої культури через муніципальний хор «Гомін» зі Львова?! Молоді українці своїм унікальним співом з рідкісною автентичністю зачаровують світ! Це не гурт «Жадан і Собаки» та всякі полякові, монатіки, бужинські, каролі, дантеси і навіть оксанибілозіри, які під виглядом допомоги для ЗСУ здебільшого заробляють кошти для нових пластичних операцій, вприскувань ботоксу та самопіарних шоу…
Художній керівник хору «Гомін», його диригент 31-річний доктор мистецтва Вадим Яценко отримав почесне звання «Заслужений артист України», про що свідчить указ президента України №818 від 6 листопада 2025 року. Студія «Квартал 95», співвласниками якої є колишній комік – теперішній президент Володимир Зеленський – і підозрюваний у корупції Тімур Міндіч, запросила цей співочий колектив на звичну примітивну новорічну вечірку в передріздвяний піст. Але Вадим Яценко, не зважаючи на недавно присвоєне президентом України почесного звання, відмовив крутіям псевдокультури, керованим з москви. Це гідний вчинок українського культурного діяча!
Однією із солісток хору є дружина Вадима Яценка – красуня Анастасія. На сцену разом із «Гомоном» виходить їхній семирічний син Максим. Головний хормейстер Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Вадим Яценко дякує долі за те, що 2018 року під час його участі в талант-шоу «Голос країни» з піснею «Гуцулка Ксеня» композитора Ярослав Барнича ніхто з членів журі не повернувся до нього. А там були Тіна Кароль, Потап, Джамала і Сергій Бабкін. Хто знає, якою була б його творчість під орудою когось з них за правилами цього шоу? Навряд чи сьогодні ми насолоджувалися б співом хору «Гомін»! Через болісні випробування Господь зберіг для нас талановитого українця! Недавно хор дав 150-ий концерт у Празі. Під час короткого європейського туру він зібрав для потреб Збройних сил України понад 100 мільйонів гривень з чітким фінансовим звітом! Парламент Австрії, де виступали українські хористи, слухали наш «Щедрик» стоячи! Тепер «Гомін» знову виступатиме в Україні, зокрема й на Личаківському цвинтарі у Львові перед загиблими воїнами, як це було на Різдвяні свята минулого року, зі скорботними колядками, з-поміж яких «Сумний Святий вечір». А в квітні 2026-го львівські хористи з українськими піснями помандрують до Америки за новим колом численних запрошень.
«Кварталівці» Зеленського-Міндіча зі своїм москальським серіалом «Слуга народу» в черговий раз збрехали – мовляв, на початку грудня 2025 року ми створили незалежне ТОВ «Квартал ЮА» без колишніх співзасновників та співвласників і що вони не мають жодного стосунку до новоствореної інституції. Але варто зайти до Державного реєстру юридичних осіб і стає зрозумілий їхній обман, що з країни Оман, – вихідні дані ті самі: і адреса, і номери контактних телефонів. Отакої!
«Клонований світ» – це бездуховне тиражування, що проростає на ґрунті російської та провладної української пропаганди з «Єдиних новин» і студії «Квартал 95», як не перейменовували б її. Так само запущена темна конячка і до Державного бюджету на 2026 рік, який підписав президент Володимир Зеленський. Видатки на культуру назагал значно збільшено і становлять понад 16 мільярдів гривень. Цифра в два мільярди гривень, як передбачалося під час формування головного фінансового документа держави для телемарафонівських «Єдиних нових», «зникла». Схоже, її «заховали» від українців, вона не щезла назавжди. Підручний уряд з наразі його керівницею Юлією Свириденко (чомусь рука тягне писати «Свірідєнко») звично розподілить ті два мільярди на цинічну етерівську брехню. «Єдині новини» та їх місцеві клони є посміховиськом на весь світ, бо навіть лівацько-глобалістський Європейський союз офіційно вимагає переформатування цього (дез)інформаційного контенту з можливим наступним його закриттям. Показова з цього приводу моя критична стаття дворічної давнини в рамках авторського проєкту – «Фарисеї приходять у білих шатах» («Галичина» за 13 грудня 2023 року).
… У Києві на центральному вокзалі встановили новорічну ялинку, що годі зрозуміти, чи вона в Україні або десь інде. На ній висять великі червоні й жовті кулі з рекламою мультимаркету «Аврора», а між ними – янголи з колоссям на подолах. Розважають мандрівників, імовірно, й тих, хто спокусився урядовою акцією «3000 кілометрів», звиклі до заробітчанства на корпоративах багатіїв під час російсько-української війни Юрій Горбунов, Михайло Хома (Dzidzio) та Євген Хмара… До них ще долучилися б співаки Melovin та Дандес, то вже знайшлася б робота для сценаристки Наталки Ворожбит на тлі спровокованого нею скандалу з Українським католицьким університетом…
А в цей час у Франції в центрі Парижа звучить легендарний «Щедрик» нашого Миколи Леонтовича у виконанні 100 музикантів! Нагадаю, що цю українську композицію переклав англійською мовою американець, батьки якого з України, Петро Вільговський, – «Carol of the Bells» («Колядка дзвонів»). 288 мільйонів переглядів!
У тому ж Києві на центральному вокзалі хотілося б чути «Намалюй мені ніч» поета Миколи Петренка в рік його 100-ліття на музику композитора світової слави Героя України Мирослава Скорика або «Незрівнянний світ краси» Назарія Яремчука з фільму режисера Павла Острікова «Ти – космос». Натомість у цьому залі звучить французький культовий хіт «Voyage, voyage» («Мандри, мандри»). Він чомусь став візиткою стрічки, замість прекрасної в ній української ретро-музики, зокрема й пісні «Намалюй мені ніч».
Кожна людина має право в культурному просторі вибирати те, що їй подобається. Але ключове завдання культури, як відомо, – це формувати духовні смаки із загальнолюдських цінностей, побудованих на національній ідентичності та релігійній моралі.
Мене, наприклад, наснажує творчість Андрія Содомори – морального авторитета й філософа. На сайті «Збруч» прочитала його чергову гарну публікацію про Миколу Петренка – «Листопадовий спогад» зі світлиною поета роботи незабутнього світлої пам’яті Василя Пилип’юка. Я розповідала про автора пісні «Намалюй мені ніч» у вже згаданій статті – «Я розцілую всі ікони…».
Вшанування у Львові пам’яті Миколи Петренка з його легендарною піснею, яка для нас, як і для нього, «була нескореною фортецею духу», у його 100-ліття віяло «сковородинським супокоєм». «У день падолисту Микола Петренко, поет від народження, прийшов на світ, у такий падолист відійшов у Вічність. Відійшов, щоби повертатися до нас у своєму високому й глибокому пісенному Слові…», – пише письменник, науковець і перекладач Андрій Содомора.
Підкорює світ і Львів духовними мелодіями композиторка й музикантка з Долини, що на Прикарпатті, Марія Яремак. Вона, як і хор «Гомін», одухотворює людей літургіями, пронизаними однією думкою – про припинення війни. Хіба це не знак Небес через музику з плачу матерів?! У гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла у Львові – тисячі свічок і… концерт. Разом з оркестром «INSO-Lviv» Марія Яремак представила унікальний проєкт – «Українське фентезі» з її обробкою старовинних українських мелодій. А «Гімн України» линув ледь чутно. Хтось майже пошепки сказав: «Сила може звучати тихо». Думка пронизала мене. Запам’ятала… Композиторка й віртуозна піаністка заслужено отримує стипендію президента України для молодих митців. Музична Долина вписала до своєї творчої біографії унікальне двомовне (українською та англійською) ілюстроване нотне видання – «Музичні історії України», до якого ввійшла збірка авторських творів у стилі фентезі на основі українського фольклору.
Майже в той час у Львові відбувалася культурна акція, організована поетесою і видавчинею Мар’яною Савкою за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», який спонсорує родина Соросів, – «Земля поетів». Коли США, інші країни звинувачують Джорджа Сороса та його сина Александра (правильне таке написання) у корупції та лівацьких тліннях, то чомусь для окремих львівських літераторів та митців – це «нібито нічого», аби гроші… Ігор Римарук, Олег Лишега, Юрій Покальчук, Ірина Калинець та інші справді варті того, щоб їх пам’ятати. Помпезна програма, десятки локацій – усе кипіло фестивальним настроєм з окремими зарубіжними учасниками навколо чи не єдиного Сергія Жадана. Власне грошовий збір – 500 тисяч гривень – організатори відкрили як гуманітарний проєкт для 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія», у лавах якої є із «Землі поетів» Сергій Жадан та Юлія Паєвська («Тайстра»).
Важко сказати, кому лідер групи «Жадан і Собаки» повірив, що він уміє ще й співати! Майже демонічне ричання на сцені, як це було й у «Палаці спорту» в Києві, а в першій пісні «Перекличка» ще й щодругий рядок авторської поезії звучить «ні #уя», то нібито залу з якоїсь сатанинської закутини вирвало: всі трясуть головами з виряченими очима і стадно повторюють за своїм кумиром: «ні #уя, ні #уя, ні #уя».
За інформацією організаторів «Землі поетів», вдалося зібрати понад 400 тисяч гривень. Це означає, що тепер військовий Сергій Жадан матиме ширшу можливість для ЗСУ. Якби ж то! Уже після феєричного дійства у Львові, організованого тієї ж Мар’яною Савкою, він провів інтерв’ю зі співачкою Тіною Кароль (Тетяною Ліберман), яке додає сумніву в ощадливому витрачанні зібраних грошей для бригади НГУ «Хартія». Ця розмова в етері, на мою думку, є прихованою рекламою для народної артистки України Тіни Кароль як номінантки Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026 року. Але навряд чи вона, пересипана русизмами претендентки на найвищу нагороду, що свідчить про її мислення чужинською мовою, а також купою неправди зі своєї зросійщеної творчості в минулому, допоможе їй отримати Шевченківську відзнаку.
Так збіглися обставини, що змушена була подивитися інтерв’ю пропагандиста Дмитра Гордона з також народною артисткою України Оксаною Білозір, яка дуже хоче повернутися до влади, про що сама каже. Якщо Тіні Кароль вартує далі зніматися в рекламі, того ж українського золота, наприклад, то Оксані Білозір – краще співати, але бажано не за старими фонозаписами. Неохоче слухала від неї і про «отруєння» «новачком», і про «постріли» снайпера, і про суцільне кумівство з президентами, і про розлучення… Не розповіла лише про «секту», в якій перебувала, а також про те, що вона зробила для української культури як її семимісячний міністр. Треба себе не поважати, щоб приходити до бульварної студії Дмитра Гордона з його прислужницькими замашками та ще й звертатися до нього «Діма». Після перегляду інтерв’ю Сергія Жадана з Тіною Кароль та Дмитра Гордона із Оксаною Білозір склалося враження, що в Гордона з’явився конкурент – Жадан. А може, вони «брати по крові» в інформаційному просторі… Вразила й така деталь – переглядів чимало й коментарів не бракує, але вони майже однакові, якісь клоновані…
До лав «Хартії» НГУ фронтмен гурту «Жадан і Собаки» вступив у червні 2024 року. Я через екран з матюкливим ричанням не придивилася до манікюру цьогорічного лавреата польської премії імені Єжи Ґедройця та автора романів «Ворошиловград», «Інтернат», збірки оповідань і віршів «Месопотамія» й інших прозових творів, а також низки поетичних книг військового Сергія Жадана. Не можу стверджувати. Але й не побачила в нього рук фронтовика, таких, якими вони є в українських захисників, котрі боронять Україну від російських окупантів. На відміну від мене, засновниця «Території А» Анжеліка Рудницька звернула увагу на манікюр співака військового Віталія Козловського, не раз поміченого під час війни з концертами в москві. Дослівно: «Манікюр цього військового кращий, ніж у нас з вами. Я багато разів була на фронті, та не бачила у військових цих манікюрів, – сказала вона в етері з Юлією Гаюк («РБК – Україна», 13 листопада 2025 року).
У лексиці Сергія Жадана на його фейсбучній сторінці рідко можна знайти слово «мир». Натомість у недавній лавреатській промові він зосередив увагу на можливій війні росії проти Європи. Тому, мовляв, треба підтримувати Україну. Звісно, фінансово. Суголосність письменницьких думок з наративами президента Володимира Зеленського під час його звернень у «Єдиних новинах» – очевидна. «Коаліція охочих» (як уже не називають це згромадження європейців – і «євротрійкою», і «любителями білих пакетів з дозованою ложечкою у спільному вагоні»!), до якої двоє публічно апелюють, часто проводить зустрічі, але вони майже безрезультатні. Європейці так «воюють» із кремлем, що й досі купують у нього газ і поповнюють воєнний бюджет окупанта для проливання рік крові в Україні.
Не знайшла офіційних публічних підтверджень про витрату одного мільйона гривень, який нібито заробив уродженець Луганщини Сергій Жадан рекламою для компанії «McDonald’s – віршем і відеороликом. Заявив, що ці гроші «передає на благодійність», але не вказав конкретних отримувачів. Десятки інформацій з цього приводу! Але всі з одного джерела – сторінки «Facebook» Сергія Жадана. Дивує, як світовий бренд мережі закладів швидкого харчування міг повестися, на мою думку, на трафаретні віршовані рядки із примітивними римами: «одна» – «вікна»; «за ріг» – «пиріг»; «протиріччя» – «обличчя» тощо.
Усі мої пошукові намагання знайти адресатів благодійності завершилися нульовим результатом. Спробувала з цим запитанням звернутися до штучного інтелекту (ШІ) – ChatGPT. Попросила його конкретизувати отримувачів анонсованої допомоги від мільйонного гонорару, доволі гучно розрекламованої. Навіть потужніше, ніж антихристиянське відео пісні Сергія Жадана й Христини Соловій «Серце» в одній із церков Львова з відзнятим у кліпі поцілунком двох жінок… ШІ відповів (цитую): «Коротко і чесно – після перевірки публічних джерел не вдалося знайти офіційного детальнішого звіту із переліком конкретних проєктів/чеків, на які саме було витрачено ті 1000000 грн гонорару від McDonald’s». ChatGPT ще й похвалив мене за фактчекінг, ствердив, що я уважно перевіряю джерела… Заскринила відповідь ШІ для особистого архіву.
Право кожної людини розпоряджатися своїм гонораром. У цьому випадку, ймовірно, йде мова про піар-акцію. Тепер важливо довідатися, якщо був насправді цей саморозрекламований мільйон гривень, то чи сплачений податок з авторської винагороди, як передбачає закон.
–
Коли більшає законів, фільмів і шоу
Римський історик Публій Корнелій Тацит свого часу висловив думку про те, що «Чим корумпованіша й занепала держава, тим численніші її закони» («Corruptissima re publica, plurimae leges» – лат.). Споріднений афоризм належить і римському державному та політичному діячеві філософові Ціцерону – «Надмір законів – надмірна несправедливість» («Summum ius, summa iniuria» – лат.).
Щось схожа ситуація під час російсько-української війни із фільмами та шоу – їх стає все більше й більше. Лише зрідка, на мою думку, вони є належного художньо-мистецького рівня і, що найважливіше, – такі, що варті уваги з огляду на воєнне лихоліття.
Гордимося, що документальний фільм «20 днів у Маріуполі» про ворожу облогу міста режисера Мстислава Чернова, над яким працювали також військовий фотокореспондент Євген Малолєтка і журналістка Василиса Степаненко, 2024 року отримав найвищу світову премію «Оскар» Американської академії кіномистецтва та наук. Запам’яталася коротка змістовна промова під час церемонії вручення престижної нагороди Мстислава Чернова із золотою статуеткою в руці: «Мені хотілося б, щоб я ніколи не знімав цього фільму. Я хотів би обміняти цей «Оскар» на те, щоб росія ніколи не вторгалася в Україну і більше ніколи не нападала на наші міста. Але разом ми можемо зробити так, щоб правда перемогла!».
Історичний фільм «Довбуш» режисера Олеся Саніна, який цього року удостоївся Національної премії України імені Тараса Шевченка, дивилася в єдиному кінозалі (усього 50 місць) міста Долини Івано-Франківської області. У колишньому просторому кінотеатрі знайшов прихисток волонтерський центр для потреб ЗСУ. Запам’яталися опришківські ватажки в Карпатах Олекси Довбуша, образи яких чудово відтворили актори. Ця стрічка – одна з найдорожчих із бюджетом 120 мільйонів гривень, державна частка в якому становить 65 мільйонів гривень. Український фільм придбали понад 20 країн. Він увійшов до найкасовіших ігрових стрічок.
«Поводир» того ж Олеся Саніна, який дивилася у Львові, – також з тих фільмів, що є гордістю України.
Світову славу здобув художній фільм режисера Тараса Томенка «Будинок «Слово». Нескінчений роман» з драматичною історією українських письменників, котрі зазнали комуністичних переслідувань. І цей фільм держава підтримала половиною фінансової вартості. Його творці заслужили високу суспільну оцінку. «Будинок «Слово». Нескінчений роман» номіновано на Національну премію України імені Тараса Шевченка 2026 року. Подала кандидатуру Тараса Томенка Національна спілка кінематографістів України. З ним буде змагатися за найвищу творчу відзнаку, зокрема, й згаданий Павло Остріков (фільм «Ти – космос»).
Наводнення фільмів-одноденок, особливо комедійних, коли Україна стікає кров’ю у війні з російськими окупантами, чи не найсуттєвіше пояснює «вчення леніна» з тієї ворожої імперії. Вождь пролетаріату, якого свідомо чи підсвідомо на генетичному рівні наслідують можливі нащадки гнобителів України, вважав, що «з усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно…». Чому він так казав і вимагав від кінематографістів створювати якнайбільше фільмів для пролетаріату? Лише з однією метою – щоб той ставав слухняним для втілення комуністичної ідеї будувати ілюзорне суспільство без тих, хто вміє думати. Чи тепер, бува, здебільшого лівацька влада, засвоївши комуністичне минуле, не втілює ленінську політику масового впливу на людей, водночас зомбуючи їх пропагандистськими «Єдиними новинами»?! Змінилася хіба що мета: тоді приховували ікли людиноненависницької системи, сьогодні – щоб відвернути увагу від суцільної корупції у владі; тоді за вказівками вірних ленінців кінами розважали безграмотних, сьогодні, коли в Україні плач на кожному кроці, веселять примітивними стрічками зразка «Потяг у 31 грудня», «Потяг до Різдва» та іншими ідеологічними викрутасами, спекулюючи на християнських святах.
У статті «Москальські покручі в обгортці «файної патріотичної комедії» («Галичина» за 27 липня 2023 року) я вже писала про серіальне лайно «Останній москаль», «Скажене весілля», про спробу створення галасливого «СМТ Інгулець» за державні гроші… Означила цю прокремлівську гидоту «москальким гнусавим нашестям», а не українським гумором. Різка критика звучала й від інших колег, крім платних піарників з додатків до кіноафіш. Всюдисущий продюсер і телеведучий Юрій Горбунов на якийсь час притих, але тепер знову взявся за «фільмування».
Зайве запитувати, хто дивиться «Потяг у 31 грудня» або «Потяг до Різдва», що з’явилися минулого року та цьогоріч, наперед знаючи глядацьку авдиторію. У двох «Потягах» за туговато-тупими жартами одних і тих самих сценаристів, з-поміж яких Ярослав Стень і Богдан Гациляк, з тими самими продюсерами, серед яких фігурує той самий Юрій Горбунов. Правда, режисери інші, але майже нічого не змінилося в розумінні, що таке справжнє кіно. Олега Борщевського немає у титрах «Потяга до Різдва». Естафету примітивізму перейняв Валентин Шпаков. Майже одні й ті самі актори із шоу-бізнесу навколо провідника потяга Миколи Івановича, незмінну роль якого виконує народний артист України Станіслав Боклан. У зарубіжних медіа я не знайшла відгуків на українські сімейні комедії в міжнародному прокаті.
А ще є фентезійна комедія «Вартові Різдва», який нібито повертає віру в диво, а насправді спотворює українські традиції. Можна шукати якусь магію, втішатися нею вигуками «вав», але від того фільм з хворобливою ейфорією навряд чи є національним надбанням. Він – звичайний масовий психоз для новітнього клонованого світу.
На такі сумні суб’єктивні думки спонукав мене ще й «Звіт про результати аудиту відповідності на тему «Державна підтримка кінематографії: за що платить держава?», затверджений рішенням Рахункової палати України від 28 серпня 2025 року за №21-1.
Тривожить ще одна тенденція, яка не долає самодостатності на українському кіноринку. Мовлю про серіал «Кава з кардамоном» за циклом романів-бестселерів письменниці Наталії Гурницької. Він тріумфував у десятьох країнах, а на платформі YouTube переглянули його понад десять мільйонів разів. За оцінкою театральних критиків, ця історична драма в десятьох серіях є однією з найуспішніших. На написання книг Наталію Зенонівну надихнула історія бабусі митрополита Андрея Шептицького. Загальний тираж подорожі історичною епохою перевищив сто тисяч примірників, що є рекордним. Але львівська письменниця обурилася, коли знімання другого сезону (вісім серій) відбулося з порушенням авторських прав. Наталії Гурницькій відмовили в них через те, що, мовляв, другий сезон серіалу знімають за власним сценарієм. Ох ті крадії-сценаристи! Конфлікт розгорівся з авторкою роману та подружжям Оленою і Сергієм Лавренюками.
«Є певний алгоритм юридично-правових дій для підготовки до судового розгляду про порушення авторських прав», – пояснює письменниця. Цим і користуються новоявлені автори продовження «Кави з кардамоном» на тому ж телеканалі «СТБ» з доданням підназви, зміненням сюжету. Наталія Гурницька каже, що «спотворені образи героїв, допущені історичні ляпи, багато вульгарного і такого, що викликає в мене обурення як авторки і просто як людини». Через переінакшення сюжету вона не погодилася підписувати нову угоду. Критика відзначає, що другий сезон серіалів переповнений русизмами, мова багатьох акторів кострубата, ніби свідомо паплюжать її. Є й така окрема думка про скандальне подружжя продюсерів, що воно «добре вміє красти чужі ідеї та державні гроші».
У серіалі, спотвореному новим «сценарієм», бере участь актор Тарас Цимбалюк – головний герой шоу «Холостяк» – 2025. Є ще десятки таких шоу, які зомбують українців і відволікають їх від війни, її кровопролиття. Вжахнулася, що адаптований із зарубіжжя «Холостяк» – 2025, як звітує український «Google», займає другу сходинку за пошуковим запитом. На першому місці – графіки погодинних відключень світла. Це результат «Єдиних новин», які відучують критично мислити або просто мислити.
Навіщо акторові театру й кіно той «Холостяк»? Чи не буде шкодувати, що бере участь у ньому, як це почасти тепер робить минулорічний «холостяк» – ветеран російсько-української війни, який втратив на ній дві ноги, письменник Олександр Будько («Терен»)?!
Не всі однозначі ролі, які виконує чоловік-красень Тарас Цимбалюк. Варто б згадати телесеріал «Спіймати Кайдаша» сценарного авторства Наталки Ворожбит за повістю Івана Нечуя-Левицького. Український класик, мабуть, перевертається в могилі через кавальцований нею твір. Хоча Наталка Ворожбит і отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка за виставу «Погані дороги» (2022), а також схвальні відгуки за сценарій фільму «Кіборги» (2017), який відзняв талановитий режисер, заслужений діяч мистецтв України Ахтем Сеїтаблаєв. Про цього обдарованого митця я писала в статті «Кіборги вмирали з піснею «Гуцулка Ксеня» (журнал «Листи до приятелів», 30 вересня 2021 року). І все ж дається взнаки її праця на російського глядача, для якого старалася більше, ніж для українського. Чи не тому в серіалі «Спіймати Кайдаша», в якому Наталка Ворожбит є ще і його виконавчим продюсером, звучить російська попса від затятого путінця Філіпа Кіркорова та багатьох інших росіян? Правда, записані й українські мелодії, але вони в серіалі – як придаток до «рускаво міра». В одному з інтерв’ю Наталка Ворожбит сказала, що «не шкодує про використання російськомовної попси, оскільки це правда життя». Ось так! Це був 2020 рік. Суржик лився рікою. Тоді й Тарас Цимбалюк похвалив сценаристку, мовляв, це «смачний суржик». Наче клонування прозвучала похвала Сергія Жадана, який назвав «Спійманого Кайдаша» «феноменом».
Мені імпонує думка режисера, сценариста і продюсера фільму «Атлантида» Валентина Васяновича. Ця його стрічка займає одинадцяту позицію у списку «100 найкращих фільмів в історії українського кіно». Критикуючи «Спіймати Кайдаша», який, за його словами, він не зміг дивитися більше 15 хвилин, дорікав творцям серіалу «за пафос, вульгарщину, поганий монтаж і гру акторів та шароварщину».
Ще критичніше і влучніше означив творіння Наталки Ворожбит член Національної спілки кінематографістів України Юрій Шевчук: «Спіймати Кайдаша» – це вершина примітиву, несмаку і фальшу, що святкує суржик, це жалюгідне тавро московського рабства». Свою статтю він назвав – «Дно ще не пробите. В українців з’явився новий 95-ий квартал – серіял «Впіймати Кайдаша» («РадіоТрек», 6 квітня 2020 року).
Завважила, що в Юрія Шевчука – «Впіймати Кайдаша». Так, правильно. Русизм навіть у назві серіалу. Мені сподобалися його фрази – «трешова мильна опера, що тішиться шаленим успіхом», «за заразністю ворожбитівський суржик не поступається коронавірусові» та інші. Це означає, що автор статті незалежний в оцінці, як ті критики, що живуть в Україні й працють на проплачені піар-акції. Юрій Шевчук відомий як організатор Українського кіноклубу в Колумбійському університеті, викладач української мови престижних цього та Єльського університетів у США.
Навряд чи після знімання в «Чорному Вороні» за однойменним популярним романом Василя Шкляра, який дещо підняв акторський авторитет Тараса Цимбалюка за негативним шлейфом «Спіймати Кайдаша», потрібно було йти на шоу «Холостяк» двічі розлученому чоловікові. На ньому нівелюються почуття, є гидкими до гикавки. На мій погляд, повна характеристика відображена в короткому співаному гуморі, що б’є рекорди переглядів: «Ти знаєш, Тарасе, мені по цимбалах твоя любов і троянди. // Ти знаєш, Тарасе, що мені по цимбалах твої уста неправди. // Я просто цимбалю, цимбалю, цимбалю // Твою брехню. Я так не люблю!».
До другого сканлального сезону з порушенням авторських прав «Кава з кардамоном. Сила землі» долучився народний артист України Олексій Гнатковський – відомий за вже згаданим художнім фільмом режисера Олеся Саніна «Довбуш». Чи міг відмовити серіальним фанатам талановитий актор Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Олексій Гнатковський? Мабуть, міг. А далі що? Ще гірше – адаптоване закордонне шоу «The Traitors», що в Україні показують під назвою «Зрадники», наче якась прихована підготовка до пошуків зрадників після страшної війни з окупантами серед українців…
Усе б було нічого, якби сам Олексій Гнатковський після чудово зіграної ним ролі Івана Довбуша в кінострічці «Довбуш» не зійшов на ведучого шоу, переполощеного світовими розважальниками. Ба більше! В етері «24 Канал» він сказав: «Я щасливий, що в нас є змога робити такі проєкти». Наголошує, що «в культурі багато вульгарщини», а сам додає до неї своє шоу. Каже про засилля несмаку, а сам, знову ж таки, плодить його з командою, відомою з усіх боків у таких самих придуркуватих розвагах і розкручують майбутніх можливих учасників для «Холостяка». Розвелося чимало спеціальних програм, де «охають» та «окають» від примітивних телешоу, щоби підняти їхній підупалий рейтинг. У «Зрадниках» – той же пафос у діалогах, примітивізм у постановках… Невже мета – гроші? Отих пів мільйона гривень для учасників, переможців, ведучого?
Мене розсмішили роги оленя, прибиті на стіні господаря замку на Закарпатті – таємничого графа, роль якого виконує Олексій Гнатковський у шоу «Зрадники» і який, як вважають окремі професійні критики, переграє самого себе…
На тлі суцільних розваг під час війни була очікуваною інформація, що після чотирьох років повертається шоу «Танці з зірками». Вона впевнила мене, що клонована бездуховністю юрба, керована з Печерських пагорбів, слухняно рухається до… До свого початку кінця. Потрібне негайне культурне перезавантаження України для її спасіння. Знову горбунови, осадчі, остапчуки, каролі, мішини, решетніки, матвєєві, монатіки… І щоразу нагадування-реклама про те, що першими переможцями «Танців з зірками» 2006 року були комік і шоумен Володимир Зеленський і хореографка Олена Шоптенко.
Буде також більше, мабуть, і реклами, що цей телевізійний проєкт започаткувала Велика Британія, з якою Україна, на жаль, підписала не до кінця прозору столітню угоду. Очевидно, запозичене українцями шоу з Великої Британії заохотить приїхати до Києва після зустрічі в Лондоні 8 грудня 2025 року її прем’єр-міністра Кіра Стармера. Для повного складу найактивніших членів «Коаліції охочих» закортить знову відвідати Київ федеральному канцлерові Німеччини Фрідріху Мерцу та президентові Франції Емманюєлю Макрону… Привід-то який! «Танці з зірками». Танці – на смертях українців…
Оксана РОВЕНЧАК.
Лавреатка премії НСЖУ «Золоте перо» та міжнародних літературно-мистецьких відзнак імені Пантелеймона Куліша, Олександра Довженка і Франца Кафки.
На світлинах:
• Поле почесних військових поховань на Личаківському цвинтарі у Львові, де вже немає місць.
Автор: Львівська міська рада.
.
• Герой України Тарас Матвіїв.
Автор: сімейний архів Валентини Матвіїв.
.
• Художній керівник хору «Гомін» Вадим Яценко з дружиною Анастасією і сином Максимом.
Автор: сімейний архів хористів Яценків.
.
• Музикантка, авторка обробки старовинних українських мелодій Марія Яремак.
Автор: сімейний архів піаністки.
.
• Режисер документального фільму «20 днів у Маріуполі» Мстислав Чернов зі статуеткою «Оскар».
Автор: відкриті джерела.
.
• Режисер Олесь Санін – режисер фільму «Довбуш», відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка.
Автор: відкриті джерела.
.
• Кадр з фільму «Кіборги» заслуженого діяча мистецтв України Ахтема Сеїтаблаєва. «Вони вмирали з піснею «Гуцулка Ксеня».
Автор: скрин з фільму «Кіборги».
.
• Одна з книг-бестселерів циклу «Кава з кардамоном» Наталії Гурницької.
Автор: відкриті джерела.
Leave a Reply