Легко приховувати ненависть, важче – любов і найважче – байдужість. Із тими словами К. Берні важко не погодитися.

Байдужість має дотичність і до неживих артефактів, і до живої природи. Та все ж таки найбільш полісемантичною проявляється вона в людському космосі.
Байдужість – стан людини, коли вона не виявляє ані найменшого зацікавлення будь-чим. Синонімами до цього ницого явища є апатія, черствість, безсердечність, індиферентність, пасивність, бездушшя.
Часто люди називають байдужість нейтральністю, щоби звучало пристойніше. Проте від цього сенс байдужості не змінюється. Байдужість залишається байдужістю.
Прикладом байдужості з Біблії є притча Ісуса Христа про милосердного самарянина: “Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі” (Лк. 10:30-35).
Також про байдужість ми можемо прочитати у зверненні до церкви в Лаодикії: “І ангелові Лаодикійської Церкви напиши: так говорить Амінь, свідок вірний і істинний, початок створіння Божого: знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх. Бо ти говориш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний і жалюгідний, і вбогий, і сліпий, і голий. Раджу тобі купити в Мене золото, вогнем очищене, щоб тобі збагатитися, і білий одяг, щоб одягтися, і щоб не видно було сорому наготи твоєї, і маззю для очей помаж очі твої, щоб бачити” (Одкр.3:14-18).
Дуже часто можемо почути від людей старшого віку, що раніше всі були більш довірливі та уважні, частіше допомагали одне одному, а тепер багатьох виховують так: покладайся тільки на себе, нічого для инших задарма не роби, допоможеш иншому – відбереш у себе. Людям чомусь дуже бракує вміння співчувати, радіти чи переживати за ближніх, а не лише за себе… Сучасне покоління виростає під впливом усіх досягнень технічного прогресу (телевізор, комп’ютер, Інтернет тощо), воно огорнуте повною байдужістю до всього справжнього, щирого і справді вартого уваги: ми часто навіть не помічаємо краси неба, нової квітки на клумбі, приємного подиху теплого вітру… Все реальне ми підмінюємо віртуальним, чимось неіснуючим, а це часто дуже болісно відбивається на наших стосунках навіть з найріднішими для нас людьми.
До категорії сучасних соціяльних проблем нечасто відносимо таку рису суспільства, як байдужість. Рідко можемо почути чи прочитати щось про неї взагалі як про проблему. Люди стали байдужими вже і до самої байдужости…
То чи справді це проблема лише нашого часу, та й чи взагалі це проблема?..
У будь-якому разі байдужість присутня, а щоб її подолати, найперше треба почати про неї говорити…

Зиновій Бичко, НСЖУ