Днями до Обласного організаційно-методичного центру культури навідалася донька Василя Габорця, пані Марина, яка принесла подарунок – нову книжку батька з його автографом. Книжка «Родовідне дерево» поповнила перелік видань цього автора, які є в народному етнографічному музеї Центру культури. Серед них, зокрема, «Скарби духовності», «Жива легенда нашої культури», «Зоряні світанки», «Карпатські візерунки», «Верховинські краєвиди», «Тобі, рідний краю», «Вічність музики» (дві останні видані у співавторстві з Петром Матієм).
Нижче вміщуємо рецензію на нову поетичну книжку Василя Габорця.
Людина, про яку йтиме мова, добре знана в середовищі діячів культури й мистецтва, причім у різних іпостасях. Протягом 1981–2001 рр. Василь Габорець очолював управління культури Закарпатської області. За самовіддану працю удостоєний звання «Заслужений працівник культури України», нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Поряд із тим, його знають читачі за численними літературно-мистецькими, публіцистичними і культурологічними статтями, нарисами про видатних особистостей краю, збірниками поезії й прози.
Минулий 2023 рік ознаменувався для Василя Габорця виходом чергової книжки віршів – «Родовідне дерево». Збірником на 272-х сторінках автор, якому в січні виповнилося 88 років, підсумовує значну частину свого творчого і життєвого шляху. В ньому – ставлення до багатьох явищ суспільного життя, серед яких – і різке засудження агресора у російсько-українській війні та уславлення захисників України. Чимало поезій містять ліричні мотиви, спогади про пережите, вболівання за долю рідного Карпатського краю. Про все це спробуємо розповісти докладніше.
Віршами прагне наблизити Перемогу
Поет розділив свій збірник на три великі цикли – «Життя вирує», «На хвилях почуттів», «Від серця до серця». Зачіпає теми, які найбільше хвилюють як самого автора, так і здатні викликати співпереживання читачів. На передньому плані – доля України, погляд на її минуле й сучасне, що нерозривно пов’язане для поета з Карпатським краєм, мріями жити в соборній, вільній, нескоримій країні. Про це свідчить вірш «Україна незборима», що ним розпочинається і збірник загалом:
Я вірю: настане омріяна днина,
Й при бажаній, добрій, щасливій нагоді
Розквітне кохана моя Україна
У дружній сім’ї європейських народів.
Тема війни, її зажерливого, несправедливого з боку агресорів і священного для українців характеру є провідною у багатьох поезіях. Автор вдається до порівнянь ворогів із «лютими катами», «ворожою зграєю», «злодюгою», в якого «інстинкт звіриний, ненаситний» тощо. На противагу цьому підносить героїзм, патріотичний порив українських воїнів, які самовіддано захищають Вітчизну. Ці почуття чітко виявлені у вірші «До бою»:
Захистім від лютих ворогів
Землю наших прадідів й батьків;
Захистім свободу від смертей
І щасливу долю для дітей.
А вірш «Герої Карпат» безпосередньо присвячений «Доблесним бійцям 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади»:
Ішли на грізні битви з ворогами
Сини Карпат, герої Верховини,
Ішли до бою з лютими катами
І боронили волю України.
А у вірші «На день добровольців» автор вшановує тих, хто без примусу, лише з власної волі, без жодних сумнівів подався захищати Вітчизну:
Від кожної вкраїнської людини
Низький уклін героям-добровольцям,
Що захистили волю України,
Уклін сміливим тим дівчатам й хлопцям».
В іншому ж вірші зі щемом, жалем за понівечені долі співвітчизників пише про тих, хто, рятуючись від жахів війни, вимушено залишив рідну землю та подався за кордон. Про це йдеться у поезіях «Не забувай!», а також «Наші українці».
У першому з цих двох віршів автор зауважує:
Уже мільйони наших українців
Поза кордонами по всьому світу,
Вони свої там, зовсім не чужинці,
Зустрінути по-людськи, із привітом.
Тим самим автор стверджує, що, попри воєнне лихоліття, впадати у відчай, піддаватися песимістичним настроям не можна. І вже у наступному з цих двох віршів автор закликає повертатися з чужини до рідного краю:
…Коли ж нудьга вже налягає,
Ти в смуток, друже, не впадай
До отчого в Карпатах краю
Мій любий друже, повертай!»
Автор віршів віддає належне і тим, хто, без жодних вигод, а лише прагнучи наблизити Перемогу над ворогом, допомагають фронту, перебуваючи в тилу. Безмежна вдячність добродійникам, які «завозять продукти, одяг, овочі та фрукти, А від діток ще й малюнки – Для героїв подарунки», виявлена в віршах «Волонтери» та «Наші волонтери». В останньому з них автор захоплено відзначає:
Пройдуть роки й настане мир усюди,
Для щастя скрізь відкриють любо двері
І добрим та сердечним словом люди
Згадають всіх героїв-волонтерів.
Василь Габорець із величезною повагою ставиться і до тих, хто свою працею збагачує рідну землю. Возвеличує їх як героїв «трудового фронту»:
…Сонце заходить і день вже минає –
Той день трудовий від зорі до зорі,
Та назавжди його запам’ятають
Оті верховинські прості трударі». («Трудовий день»).
Нарівні з громадянськими, пронизаними патріотизмом і любов’ю до Вітчизни, для поета такими ж цінними й самодостатніми є родинні почуття. У низці творів – вшанування батьків, які дарують життя дітям, ростять їх, навчають життєвої мудрості:
Коли в тяжкі хвилини
Тобі допомогти ніхто не зможе,
Звернися, друже мій, ти до родини:
Вона тобі одна лиш допоможе.
Поетичним підсумком життя, яке слід прожити не безслідно, а з користю для себе та інших, став вірш Василя Габорця «Твоє життя»:
Життя летить стрілою невгамовно
І хоче, щоб таким його любити
Й прожити в радості, але невтомно,
Аби років прожитих не жаліти.
Ось сонечко уранці сходить знову
І на початку ранішньої днини
Душа твоя почне знову розмову:
«Яке добро ти зробиш для країни?»
Поезії, народжені «На хвилях почуттів»
Цикл віршів під назвою «На хвилях почуттів» охоплює і різні пори року та стани природи, і любов до рідного Карпатського краю, і християнські свята – Святого Миколая, Різдва, Водохреща й Великодня, і повагу до рідної мови та народного мистецтва… Про різнотем’я, в якому немовби купається автор, свідчать уже самі назви поезій: «Карпатське літо», «Незвична зима», «Весна-красуня», «Осінні кроки», «Листова повінь», «Дива Карпат», «Гроза над пралісом», «Вечірній супокій», «Рівнодення», «Липова алея», «Зелена діброва», «У природній благодаті», «Буревій», «Тумани», «Білі лебеді», «Край талантів», «Вічність святості», «Недільні дзвони», «Батьківська любов», «Рідна мова», «Уклін музиці» та інші.
Заслуговують окремої розмови вірші Василя Габорця, які стали словами пісень. В одному з них – «Наші герої» – автор прославляє тих, котрі «ідуть на бій з лихими ворогами». Приспів до вірша, що став піснею, заряджає оптимізмом, адже:
Герої борються завзято
За славне переможне свято,
Настане та славетна днина –
У щасті житиме родина
І буде вільна Україна.
Погляд із «квіткового раю»
Програмним віршем циклу під назвою «Від серця до серця» є вірш «Твій квітковий рай». Автор зізнається дружині Маргариті у вічному коханні. Про глибокі почуття, які не згаснуть ніколи, свідчать рядки:
Як тільки сонце починало гріти,
Ти поспішала в сад садити квіти,
Ішла туди квітучою весною
І надихалась божою красою.
Тепер ти тільки із небес високих
На рай квітковий глянеш пильним оком,
А він і нині буйно розквітає
Й тебе тут кожна квітка пам’ятає.
У цьому ж циклі низка віршів присвячені дорогим людям – рідним і близьким. Щира, трепетна любов і відданість – це найменше, що можна сказати про вияв почуттів до доньки, онуків й правнучки поета, а також до друзів, поряд із якими минають роки…
Високу оцінку творчості, як і внескові нашого героя в культурно-мистецьке життя Закарпаття дав відомий вітчизняний фольклорист і науковець, заслужений діяч мистецтв УкраїниІван Хланта.В статті, опублікованій до 75-річчя Василя Габорця, зокрема, читаємо: «Наділений талантом і працьовитістю, він вражає фантастичною відданістю своїм естетичним ідеалам і їх послідовним наполегливим втіленням. Усе життя його позначене невтомною працею, прагненням якомога повніше реалізувати свої наміри, спрямовані на піднесення культури й самосвідомості народу».
З часу цих слів минуло аж 13 років, і всі ці роки Василь Габорець залишався потрібним читаючій аудиторії. Він продовжував творити і діяти, заряджаючи своєю пульсуючою енергією всіх, із ким зустрічався й спілкувався, до кого долинали віршовані й публіцистичні рядки, мудрі житейські настанови. З упевненістю, що не зраджуватиме цій місії й надалі, чекаємо появи нових творів цього закарпатського автора.
Василь БЕДЗІР,
провідний методист інформаційно-редакційного сектору КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради
