Вдова

Вдова

У сни пірнули слова,

Пирнула ножем ніч.

Стояла одна вдова –

З розпоротим чревом

Протиріч.

–

Сльози крапали за нею,

Пальнула куля навздогін.

Укрилась в лати, з бронею –

З маткового нутра рождався

Її син.

–

Із протиріч зродилась плоть,

Із суму, туги, із незгойних ран.

Звивалась, мов вужиця хоть –

Проріс із утроби вселенський

Майдан.

–

Зродився крик у Всесвіт німий,

Рикає, мовби левисько безсило.

Вдовині руки несуть повз стрій –

Його тіло та разом із ним лягає

В могилу

–

Бро

Холод пробирає джинси,

Залазить у спіднє нутро,

Виють за парканом пси,

Як зимою зігрітися, бро?

–

Бро, я не сплю вже давно.

Пропливає буття на чатах,

А тим диванним все одно,

Все життя стало в матах.

–

Чи зігрієш хоч словом, бро?

Матюком, лайкою, перцем.

Я втрачаю себе і йду на дно –

Ненавиджу тебе всім серцем.

–

А що, бро, залишиться там?

Сіра мряка, земля-пустельна.

Що ж, бро, зостанеться вікам?

Гола церква, руїна пекельна.

–

А що, бро, залишиться тут?

Зграйка демонів, безрогих,

Які натягнули з живих батут,

Змушують стрибати одноногих.

–

Сантехнік у Бога – гуманітарій

Вона лічить рани:

Побратимів роти,

Ротних посестер.

Згори відкрилися

Крани:

Потекли кров’ю із

небесних люстер.

–

Сантехнік у Бога – гуманітарій,

Не доладить крани ті дотепер.

Відкрився на Олімпі серпентарій,

Кожен із божків від воєн завмер.

–

Не надіється вже геть на Бога,

Не плекає сподівань на доброту.

Міни розриваються – знов тривога!

Врятувати би вроду дівочу струнку.

–

Люстра потріскалися, витекла вся

Кровиця людська з нервів і поту.

Земля зранена волає достоту,

Медикиня ходить не на роботу,

Медикиня спасає власну роту:

Всю свою роту

Фото з сайту Freepic

–

Віталіна

Щось у ній вітаїстичне…

Витає духом понад головами.

У сиві закапелки віків забрело –

Витягло звідти її нестримне тло.

Засяяло вишневим намистом,

Запахла шкіра духмяна любистком,

Зацвіла в її серці маленька кульбабка:

Квітень дмухнув і поставив крапку!

Комами вітер обласкав її тіло,

Торкнувся самотнього знаку оклику

Несміло.

Поворожив, пошептав, попестив

Полестив її вроді, розказав на вушко, що у моді.

Кудись пішов, повіявся, побрів, почимчикував і наостанок сказав, що стане в нагоді…

Отак і стоїть Віталіна – самотня кульбабка.

Весняний вітер увійшов у її тіло, а після коми

Поставив

Крапку

Фото з сайту Pexels

Ярослав Карпець