У Бережанському музеї книги 26 грудня відбувся вечір пам’яті «Україна починається з тебе», приурочений 80-річчю від дня народження Героя України, політв’язня радянських тюрем, видатного лідера національно-визвольного руху новітнього періоду становлення нашої держави В’ячеслава Чорновола (24 грудня 1937 р. – 25 березня 1999 року).
Вступним словом захід відкрила депутат обласної ради, голова Бережанської РО НРУ, директор Потуторської опорної ЗОШ І – ІІІ ст. Ольга Поляк. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять полеглих борців за Україну, Героїв національно-визвольних змагань, Героїв Небесної Сотні, учасників АТО, війни на сході нашої країни.
Про незабутні зустрічі з рухівським лідером, громадсько-політичним діячем, публіцистом В’ячеславом Чорноволом, про діяльність НРУ розповіли голова РО ВУТ «Меморіал» ім. В. Стуса Іван Головацький, представник районної ради Василь Соломко. Як зазначалося у виступах, ми повинні завжди пам’ятати Провідника, котрий дорогою ціною виборював свободу Україні. Адже В’ячеслав Чорновіл – Герой України, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна, політик світового рівня, публіцист, літературний критик, діяч Руху опору проти національної дискримінації українського народу, політичний в’язень комуністичної системи, один із незламних лідерів українського національно-демократичного визвольного руху. Він не загинув в аварії випадково. Його вбили вороги України, й ця правда колись буде відома всьому світові.
Чимало років поспіль В. Чорновіл досліджував творчість і життєвий шлях багатьох відомих діячів на ниві літератури, культури, історії України, у тому числі учнів і вчителів Бережанської гімназії, зокрема Богдана Лепкого, художниці Олени Кульчицької та ін. На цьому наголосила директор музею книги Лілія Зінчук.
На вечорі звучали патріотичні пісні у виконанні учасників вокального ансамблю Потуторської школи «Дзвіночки Лисоні» (кер. Світлана Чепіль), жіночого вокального тріо «Вишневий цвіт» РБК під керівництвом заслуженого працівника культури України Зиновія Головацького, солістів Галини Дрюченко, Олени Гучко, Ірини Фанги. Зворушливі вірші читали Ольга Паньків (міська бібліотека ім. Б. Лепкого) й Анастасія Головко (Потуторська ЗОШ). Також демонструвалися відеофільм про В. Чорновола, тематична виставка літератури із фондів музею книги.
Завершилося дійство спільною молитвою й покладанням квітів та лампадок до меморіальної дошки В. Чорновола.
Участь у заході взяли перший заступник голови районної держадміністрації Віктор Зінчук, заступник голови районної ради Роман Висоцький, рухівські активісти, представники установ, організацій, громадськість міста і району.
Тетяна Бідзіля, м. Бережани.
Для довідки:
24 грудня 1937 року в селі Єрки Катеринопільського району Черкаської (у минулому Київської), області в сім’ї вчителів народився один із засновників Народного руху України, дисидент часів СРСР, Герой України посмертно, літературний критик, публіцист, справжній українських патріот В’ячеслав Чорновіл.
У радянські часи сім’я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. У 1937 році було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув’язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім’ї доводилося переїжджати з села в село, змінюючи місце роботи. В’ячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку). У 1955 році закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Т. Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, з чим пов’язана майже річна перерва в навчанні 1958 року (узявши річну відпустку, їздив на будівництво домни в Жданові (Маріуполь), де працював спочатку теслярем, потім – у виїзній редакції газети “Київський комсомолець”). У студентські роки вже багато писав до газет. Протягом місяця склав усі пропущені сесії і 1960 року закінчив університет з відзнакою. Захистив дипломну роботу на тему “Публіцистика Бориса Грінченка”, ще донедавна забороненого письменника.
Із липня 1960 до травня 1963 року В’ячеслав Максимович Чорновіл працював на Львівській студії телебачення спочатку редактором, потім – старшим редактором передач для молоді. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т. Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка. У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді. 1964 року склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б. Грінченка. Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та іншими. В’ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960-70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).
4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму Параджанова “Тіні забутих предків” із протестом проти арештів української інтелігенції. Далі – безробіття, обшуки й допити. За участь у правозахисному русі був звільнений із роботи в газеті “Молода гвардія”. Тоді ж улаштовується літпрацівником у газеті “Друг читача”. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт. Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням “Правосуддя чи рецидиви терору?” (травень 1966 року). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року – жорстокіший: 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку “Лихо з розуму” (Портрети двадцяти “злочинців”), де подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув’язнених, і керівники радянської України змушені були на це зважати. Отож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволові життям. За свої книжки Чорновіл став лауреатом премії для кращих журналістів світу, що боронять права людини; а від Радянського Союзу отримав нове тюремне ув’язнення. Після звільнення 1969 року Чорноволу з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові.
1970 року В. Чорновіл, котрий часто любив повторювати: “Україна починається з тебе”, розпочинає випуск підпільного журналу “Український вісник”, у якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він – його організатор, редактор і видавець. Під час відомої загальноукраїнської “зачистки” 1972 року його арештовують знову – попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання. Це знову суд над журналістом, суд над Словом: Мордовія, Якутія, Чаппанда, боротьба за статус політв’язня, підпільна публіцистика й новий, ще потужніший виток спротиву. Відбував термін у мордовських таборах для політв’язнів ЖХ-385/17-А (с. Озерне) і ЖХ 385/3 (с. Барашево).
В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодівок, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Понад половину терміну провів у ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу). “Зеківський генерал” – так назвав нарис про нього письменник Михайло Хейфец. Разом із Борисом Пенсоном В’ячеслав Чорновіл написав книгу “Хроніка таборових буднів” (1975), яку було нелегально передано з табору за кордон і опубліковано 1976 року у журналі “Сучасність”. На початку 1978 року був відправлений етапом на заслання в с. Чаппанду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах (1977-1978) під назвою “Тільки один рік”. Від рукопису, переданого за кордон, відновлено тільки фрагменти. 1978 року прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи.
У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично – за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денну голодовку протесту. В останньому слові на суді В’ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську. У травні 1985 року В’ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у «Міськрембудтресті» та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Восени 1988 року разом з М. Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломієць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за видворення їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. Тоді ж звільнений з роботи з політичних мотивів.
1987 року В. Чорновіл відновив видання “Українського вісника”, редактором та автором якого був протягом двох років. 11 березня 1988 року з М. Горинем і З. Красівським підписав «Звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ». Цього ж року ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію. Був її співголовою, а також співавтором програмних документів, зокрема “Декларації принципів Української гельсінської спілки”, яку оприлюднив 7 липня 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу. В’ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, потім членом виконкому УГС, очолював пресову службу – написав і відредагував понад сто листів прес-служби УГС, які оперативно, у день виходу, передавалися по радіо “Свобода”, а також розповсюджувалися самвидавом. Від часу створення (8-10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) – член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 – співголова, а з грудня 1992 року – голова НРУ.
У вересні 1989 року відбулися установчі збори НРУ. 1993 року НРУ був перереєстрований на політичну партію.”
У березні 1990 року В. Чорновіл обраний депутатом Верховної Ради України І скликання від Шевченківського виборчого округу №264 (Львівська область). 15 травня 1990 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Заступник голови Комісії Верховної Ради України з питань гласності та засобів масової інформації. Був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради – Народної Ради. Склав свої депутатські повноваження 10 травня 1994 року у зв’язку із закінченням повноважень депутатів Верховної Ради України І скликання. З квітня 1990 року до квітня 1992 року – голова Львівської облради та облвиконкому. У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. 1 грудня 1991 року балотувався на посаду Президента України, але програв, набравши 7 420 727 голосів, або 23,27% (2-й результат з 6 претендентів).
У 1994 році обраний депутатом Верховної Ради України ІІ скликання від Подільського виборчого округу № 357 (Тернопільська область). 11 травня 1994 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Склав свої депутатські повноваження 12 травня 1998 року у зв’язку із закінченням повноважень депутатів Верховної Ради України ІІ скликання.
З 1995 року – член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети “Час/Time” (01.1995 – 05.1998) і “Час” (10.1998 – 03.1999). 29 березня 1998 року обраний депутатом Верховної Ради України ІІІ скликання від Народного Руху України (№ 1 у виборчому списку). 12 травня 1998 року на першому урочистому засіданні новообраної Верховної Ради України прийняв присягу та приступив до виконання повноважень Народного депутата України. Керівник депутатської фракції Народного Руху України.
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Страшна трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль – Золотоноша. Автомобіль В. Чорновола врізався в “КамАЗ” із причепом, який чомусь розвертався посеред шосе. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Пономарчук був госпіталізований з важкими травмами. Соратники В’ячеслава Чорновола вважають його загибель політичним убивством. Похований на Центральній алеї Байкового кладовища столиці України.
