На автостанції у Верховині Ви можете придбати квиток на автобусний рейс “Верховина – Пробійна” до зупинки “Гук”, що мовою гуцулів означає “водоспад”. Така зупинка справді ще є, вона передостання по дорозі до села Пробійнівка, що у Гринявських горах, найвіддаленішому південно-східному закутку Івано-Франківщини. Відтак можете протрястися дві години точно не найкращою на Гуцульщині дорогою у товаристві гамірного люду і попросити водія зупинити “біля Гуку”. Тут зійдете, але самого “Гуку”, на жаль, вже не побачите…
Побачите оце. Так виглядає збудована 10 років тому Пробійнівська ГЕС-1 дериваційного типу, потужністю 1,27 МВт, що належить підприємцю В. Миронюку. Мальовничий ландшафт жорстоко спотворено – цінну пам’ятку Природи, власне отой Гук, до якого Ви прямували, знищено. І потік і водоспад загнано у дві труби півтораметрового діаметру. Жодних натяків на рибохід і на попуск води немає. Течія по природному руслу практично відсутня. У період літньо-осінньої межені її нема зовсім. Річкова екосистема розірвана. Усе живе, що колись рухалося у малій річці Пробійна, потрапляло на турбіну ГЕС, а тепер вже, схоже, нічому й потрапляти туди. Неможливо позбутися думки: чому у людей, котрі створюють і погоджують створення подібних монстрів, відсутнє поняття про природну спадщину? Cпадщину, яка не вимірюється у жодних грошах, яку мусимо просто берегти і передавати наступним поколінням, тому що самі за будь-якого розвитку техніки чогось подібного не спроможні створити! Врешті-решт, як же треба не любити цей благословенний край, аби коїти у ньому таке!…
Якщо пройдете кілька кілометрів вниз по течії річки Пробійна, побачите друге дітище того ж підприємця, Пробійнівську ГЕС №2, того ж дериваційного типу, потужністю 182 КВт. Спочатку зрадієте: на невеличкому відрізку русла, від генератора першого ГЕСу – до ставка і греблі другого, річка жива! Вона тут вирвалася на деякий час з труби, вона радіє, шумить і сяє!
Але нижче другої дамби річка знову зникає в трубі. Байдуже, що власник спорудив тут якусь химерну імітацію рибоходу і навіть додав фантастичні малюночки та лінк на відео з YouTube, що ілюструють, як начебто успішно риба проходить той “рибохід”.
Побачена реальна картина не залишить ні в кого сумнівів – насправді ГЕС знищує можливість міграції риб на нерест у верхів’я річок. Власне у такі стрімкі потоки, як Пробійна та Грамітний, мала б заходити по осені струмкова форель. Зараз, як свідчать місцеві рибалки, її практично нема. Ніхто з тих, з ким довелося спілкуватись, не бачив останнім часом у Білому Черемоші “червонокнижного” дунайського лосося, який опинився на межі повного зникнення. Що не дивно – будівництво ГЕС такого типу неминуче супроводжуватиметься порушенням цілісності річкових екосистем, виникненням перешкод для нерестової міграції. А крім того – грубим спотворенням ландшафтів річкових долин, втратою туристично-рекреаційної привабливості краю. За останні роки, на тлі тотального маловоддя, функціонування ГЕС істотно змінює гідрологічний режим річок, призводить до замулення, обміління або й повного пересихання їхніх русел. У тому числі в Карпатах, хоча тут випадає значно більше дощу та снігу, аніж на рівнинах.
Так виглядає русло Пробійної нижче греблі ГЕС 2. Окремо прошу подивитися на це авторів “Науково-експертного висновку Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу”, котрі у 2012 році дали позитивну оцінку цьому проекту.
Туристичний рай у верхів’ях Черемошу – лише у спогадах. Гірські пасма Скупова, Людова, Пнів’є, перевали Ватонарка та Лукавиця, високі полонини Гриняви та верхи Чивчина завжди надавали неповторності гірському краєві у межиріччі двох Черемошів, Чорного й Білого. Колись він приваблював масу туристів і відпочивальників своїми мальовничими ландшафтами, автентичною етнокультурою, органічними продуктами, цілющими водами і чистим гірським повітрям.
Не випадково тут, у верхів’ях Чорного Черемошу, ще у ХІХ столітті виник один з перших у Східних Карпатах бальнеологічних курортів – Буркут, на якому оздоровлювалися щороку сотні людей з цілої Європи. Сюди у 1901 році приїздила на лікування Леся Українка. Про ці терени пише Мечислав Орлович, патріарх краєзнавства і активного туризму у Галичині, у своєму “Путівнику по Галіції”, виданому акурат 100 років тому. Орлович описує і той Буркут, згадує він також про два туристичних пансіонати пана Фреуера, які приймали літників у долині Білого Черемошу, і про клявзи (штучні озерця) Пробійна і Перкалаб, з яких розпочинався сплав на плотах Білою Річкою. Туристичними принадами Гринявських гір були скелястий яр потоку Пробійний та гук “Громітний” (саме так у Орловича). “Громітним” він був названий мабуть через те, що гримів у повноводдя подібно грому, збігаючи з верхів. У радянські часи “Громітний” переназвався на “Грамотний”. “Грамітним” потік із водоспадом залишався й донедавна, аж поки не зник у “Миронюкових трубах”… Як до того зник курорт Буркут, а за ним і саме село з такою назвою. Мінеральна вода у Буркуті не зникла, лише чомусь у ХХІ столітті стала нікому не потрібно. Зникли пансіонати для літників і Перкалаба на Білій річці.
Відповідно, поменшало й туристів. Поменшало ще й через те, що впродовж останніх десятиліть економіка цього гірського кутка орієнтувалася переважно на отримання ділової деревини.
Хоча не перший рік чуємо оптимістичні заяви про першочерговий розвиток на Гуцульщині туристично-рекреаційної діяльності, про відродження гірського вівчарства та конярства, про екосистемний підхід у лісівництві та важливість екосистемних послуг річок. Та у реальності – “віз і нині там”. Як наслідок не так багато є серед туристів охочих їхати в далекі гори по розбитих лісовозами дорогах – аби подивитися на пеньки, купи відходів від лісозаготівлі та перегороджені водні артерії.
Після встановлення державою високих ставок “зеленого тарифу” для малої гідроенергетики майже до кожного гірського села почали вчащати спритні підприємці, спокушені перспективою швидких надприбутків від продажу електроенергії малих ГЕС. Практично усі нинішні проекти гідроелектростанцій розроблялися за принципом “взяти від Природи усе без останку”. Вони передбачають повне перегороджування річкового русла греблями або перехоплення усієї течії трубами (дериваційний тип ГЕС). Деякі ГЕСи вже споруджено, деякі продовжують будуватися, кілька проектів зупинено через протести місцевих мешканців та судові спори, але горе-інвестори залишили по собі труби і бетонні одоробла просто в руслах та на берегах річок, які можна спостерігати, наприклад, у Дземброні та Яблуниці.
Енергія шкоди. З усіх охочих заробити на енергії води і “зеленому тарифі” підприємців найактивнішим видався ФОП Миронюк. Він “засіяв” своїми проектами громади Пробійнівки, Бистреця, Дземброні, Голошиного, Явірника… Одним з проектів, який він протискає із наполегливістю, вартою кращого застосування, є проект Голошинської ГЕС №1 потужністю 480 кВт на річці Білий Черемош у Верховинському районі.
Вже впродовж п’яти років тягнеться судовий процес про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Голошинською сільрадою, ТзОВ “Гідропауер” та ФОП Миронюком ще у 2010 році. Позивачами у цій справі були прокурор Верховинського району та Міжнародна благодійна організація “Екологія-Право-Людина”. Як з’ясувалося в ході численних слухань судової справи, котра вже проторувала шлях від першої інстанції до Верховного суду і повернутися знову у перші інстанції, Голова Голошинської сільради Федорчак О.М. вирішив удвох із згаданим ФОПом питання про передачу йому в оренду земельної ділянки під будівництво МГЕС на Білому Черемоші. Він “приймав рішення” сесії сільради, навіть не обтяжуючи себе винесенням їх на голосування депутатів. Волюнтаризм цієї пари не обмежився розпоряджанням землями Голошинської громади, як своїми власними. Як виявилося згодом, частина “переданої в оренду” земельної ділянки знаходилася взагалі в іншій області – в межах сусіднього Путильського району, що на Чернівеччині.
Наразі оприлюднене у судовому реєстрі останнє рішення у цій справі, прийняте у Львові 2 травня 2019 року Західним апеляційним господарським судом. Суд визнав недійсним договір оренди землі та зобов’язав ФОПа Миронюка привести земельну ділянку у попередній стан. Рішення вступило в законну силу, але металеві труби, призначені для того, аби загнати у них течію Білого Черемошу, досі лежать на березі річки. А наступне слухання у справі чекає на колегію Верховного суду.
На що сподівається невгамовний ФОП, котрому вже показали на двері мешканці кількох сіл гуцульського краю? Що вдруге із сільським головою протисне рішення про передачі йому в оренду землі? До слова, пан Федорчак продовжує виконувати обов’язки сільського Голови у Голошині. У 2018 році найгуманніший Косівський райсуд виніс рішення, яким звільнив його від кримінальної відповідальності “у зв’язку із закінченням строків давності”, підтвердивши тим самим його вину, адже від відповідальності звільняється особа, яка винна у вчиненні злочину.
Не будіть Довбуша! Спілкуючись цього разу з людьми в автобусі, на вулиці Голошина, Гриняви, Пробійнівки я не зустрів жодного, хто схвально відгукувався би про те, що скоєно із Гуком та Пробійною. Місцеві мешканці не хочуть повторення цієї наруги – вже над Білим Черемошем. Вони розчаровані у ефективності судової влади, у безкорисливості керівників місцевого самоврядування, у роботі контролюючих і правоохоронних органів, у принциповості державних чиновників та науковців, котрі надають експертні висновки… Але вони у більшості не проти того, щоб у село приходили інвестори, утому числі з енергетичними проектами. Щоб переробляли відходи деревообробки на паливну тріску або брикети, встановлювали сонячні панелі та коректори, малі вітроагрегати, і навіть ГЕС. Але лише такі, що не перекривають течію річки і не заганяють її в трубу, нищачи усе живе!
Були серед них і такі, що вже ностальгують за методами боротьби гуцульських опришків проти пожадливих ділків і мріють про новітнього Олексу Довбуша. Тож може схаменіться допоки грім не гримнув, панове!
Олександр Степаненко, ЕГО “Зелений Світ”
* * *
Цю публікацію підготовлено у рамках інформаційної кампанії з популяризації дружньої до Природи енергетики, яку проводить цього року група громадських природоохоронних організацій, об’єднаних в “Українській кліматичній мережі”. Кампанія підтримується у рамках Міжнародної кліматичної ініціативи (МКІ) Федеральним міністерством Німеччини з питань довкілля, охорони природи і ядерної безпеки (BMU).