9 квітня 1935, у місті Корсунь (нині Корсунь-Шевченківський Черкаської області) народилася українська поетеса, перекладач, член Національної спілки письменників України з 1956 року Тамара Панасівна Коломієць. Твори Тамари Коломієць перекладено англійською, польською, угорською, білоруською, російською, словацькою, чеською, казахською, азербайджанською, вірменською та іншими мовами народів світу.
У Тамари Коломієць, за книжками якої виросло не одне покоління, — уже своя абеткова бібліотечка: вона має 6 абеток для 6 онуків.
У 2009 році дві збірки поетеси: «Найперша стежечка» та «Де ховає сонце роси» відзначено премією Кабінету Міністрів України ім. Л. Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва. Нагадаємо, що творчість письменниці наші діти вивчають у школі. Одну з методичних розробок уроку за творчістю Тамари Панасівни можна знайти тут – https://vseosvita.ua/library/literaturne-citana-tamara-kolomiec-podarunok-105025.html
От вкотре вже переконуюсь: скільки не читай, а все мало. Із творчістю скількох авторів не ознайомишся – недостатньо. Саме це можу сказати і про творчість Тамари Коломієць. І не вибачає мене те, що я прозаїк і краще знаю саме твори не поетів, а прозаїків. Але є письменники, творчий доробок яких треба знати добре. Це стосується і поезій шановної Тамари Панасівни.
Зрозуміло, що поетів в Україні багато. Творчість їх різноманітна й часто-густо приваблива. Ні, я не маю на увазі класиків, які вже пішли з життя. Розмова про наших сучасників, той хто працює поруч із нами. Кожен намагається вигадати щось своє. У декого це не виходить – в результаті отримуємо переспіви, іноді невисокого ґатунку. Комусь вдається знайти нове цікаве, комусь – корисне.
Поезіям же шановної Тамари Панасівни притаманні не тільки перелічені якості, але свій стиль – легкий, насичений гумором, іноді – легкою іронією (як от, коли йдеться про «сміливість» героя казки «Про мандрівку Жабунця-хвастунця»).
Її вірші насичені фарбами. І справа не в тому, що вона так «смачно» їх описує. Читаєш віршики, а враження, ніби ти під теплим сонечком ніжишся. І бачиш того Сніговика, в якого «Кочерга замість ціпка, // Замість носа – бурячок, // Замість шапки – банячок…»; «…відерце, // Посріблене денце…» – напуває бажаючих, ллє водичку, що тихо дзюркотить і виблискує в ній сонячне проміння… тихо співає матуся колискову… зірочки-«дірочки» на темному небі виблискують… сіренькі їжачки жартують: вдяглися в золотаве листячко…
А скільки корисного дитина може дізнатися від поетеси? Вона просто, легко, зрозуміло пояснює, спостерігає, навчає. Кожен вірш – це цілий світ. Світ розумний, добрий, веселий. І – дидактичний не нав’язливо, – привабливо.
Радію, що є в Україні такі автори: скільки б років їм не виповнювалося, а вони зберегли чисту душу, бажання й можливість дивитися на світ дитячими очима і, по дитячому відверто порушувати такі важливі для маленької людини питання дружби, взаємодопомоги, вірності та порядності.
Добре, що видавництва видають такі гарні книги і що кількість видань практично дорівнює вікові письменниці. Втім, хочеться ще більше…
Щаслива від того, що маю можливість «пити» з того «відерця зі срібним денцем» – навчатися новому, отримати позитивні емоції і просто отримувати насолоду від читання сонячної поезії шановної Тамари Панасівни.
Нехай ще стільки ж років письменниця дивує нас своїми чудовими творами, нехай шириться авдиторія, вихована її життєлюбними та життєстверджуючими поезіями і стверджуються гуманістичні засади, так сонячно виписані рядками її віршів!
З днем народження, шановна Тамаро Панасівно! З води та роси, сонця та вітру, безмежного блакитного неба нашої любої України!
Еліна Заржицька,
м. Дніпро