До 90-річчя сталінського політв’язня, політика, дипломата, публіциста, громадського діяча (12. 08. 1931–1. 10. 1999).
Богдан Залізняк ще в листопаді 2000 року писав: «Сам Теодозій Старак як особистість, як дипломат і як українець був людиною Жертовної Праці. Тому заслужив на добру і довгу пам’ять»…
«Ще Гомер у своїй “Одіссеї” ділить людей на “диких, що правди не знають” – і на “зичливих серцем, гостинних і богобоязних”. Ті другі, що для еллінів має особливу вагу, – “ясномовні”. Усі ті чесноти, що виводять людину з первісної дикості, загалом роблять її людиною… Пліній “не душею ступав вслід за очима, а очима – вслід за душею”» (Андрій Содомора, «Пліній Молодший: обов’язки і студії». – У кн. Пліній Молодший, «Вибрані листи»).
Чи спроможеться людство, врешті-решт, засудити комуністичну систему речей, щоб генетична пам’ять про її злодіяння не передавалася з покоління в покоління, не травмувала душі наших нащадків, щоб вивільнити пам’ять від кошмарів, не підвладних осмисленню молодого покоління українців? Наука філософія – це хоч-не-хоч продукт соціального замовлення: «Спільний істотний недолік усіх філософій – відсутність науково обґрунтованого методу в сенсі теорії великих систем. Вони сформувалися раніше згаданої теорії» (Володимир Перхач, «Роздуми»). Сучасні так звані філософи не послуговуються теоремою Курта Геделя, яка відома з 1934 року. Тут і всі проблеми усвідомлення непізнаваності світу речей, якщо не вийти за межі Всесвіту: за кінцем – початок.
Наші українські «розумники» без роду та племені суттєво долучилися до побудови імперії зла світового масштабу: «Отож, радянська імперія (російська також. – Б. Д.) – не тільки тоталітарна. Вона – імперія анексії та поглинання колоній. Найзловісніша з імперій» (Володимир Перхач, «Роздуми). Знань Божої мудрості не було в них і на крихтинку: «Понад триста років пошуків та обґрунтування опори буття людини поза нею – у фізичному світі вона повертається до його відчуття у своїй духовній метафізичній сутності, яка і є тим прилученням до Абсолюту» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»). Людство віддаляється від Абсолюту, не намагаючись пізнати хоча б ази Його сутності.
Запрошую до розмови про українця з Лемківського Надсяння, який зумів вижити в цих нелюдських умовах і долучився до розбудови Незалежної України.
Яка то мить – найперша чи остання?
І що в ній – ми? І що – без міту мить?
Полон перетривали, а тривання –
і далі полоняє.
І болить.
Богдан Смоляк, «Словник мовчання»
Прозирання за межі реального світу допомагає людині зорити думками вічності: «Коли лебедина зграя курличе наді мною, я думаю про тих, кого немає серед нас, і не шукаю в небесах їхніх бентежних душ, як це схильні робити деякі поети, – тим віддають небо, а самі втішаються радощами земними, – я далекий від того» (Василь Земляк, «Зелені Млини»).
Пам’ятаймо про тих, кого втратили, тим більше, що вона, пам’ять, – як весняна роса…
Моє серце дослухається до лету лебединої зграї, чує, як стривожено вона ячить. Летить у незнані краї, долаючи невідомість простору, шукаючи береги землі бажаної. І людина, подібно до лебединої зграї, поривається вперед – до непізнаного, шукаючи свого берега, щастя, життєвого сенсу, що в Бога: «…усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце…» (Екклезіяста 3:11). Віра в безсмертя людської душі (духу) допомагає нам жити й долати труднощі буття:
Душі померлих – то не ніщо, і смерть – не всесильна:
Тіні, хоч то лише тінь, жар похоронний не йме.
Секст Проперцій
Мій Тато… Коли моя внучка говорить до сина «ТЯТЮ» – моє серце буквально мліє від ніжності. А ось про іншого Тата: «Мій Тато – світ, який переповнює мене. Він океан думок і почуттів. Мій Тато – це моя совість і моя душа. Тобто те, про що не скажеш словами. Про це можна хіба ридати наодинці з собою… “Таточку мій рідненький, я люблю Тебе!”» (Оксана Пов’якель [Старак]).
Не забуваймо тих, чиї імена записані на скрижалях Незалежності України, які побудували міцний фундамент нашої слави, гідності й засвідчили світові, що Україна була, Є, а в недалекому майбутньому буде земним раєм для прийдешніх поколінь. Пам’ятаймо й про невеличку цеглинку в цьому фундаменті нашого краянина Теодозія (Ярослава) Старака… Слава Україні!
- S. Мої публікації про життєвий шлях Теодозія Старака:
- В обіймах пам’яті живої.
https://zolotapektoral.te.ua/в-біймах-памяті-живої/
- Пам’ять серця не може і не має права старіти.
http://bukvoid.com.ua/events/culture/2021/03/22/221440.html
- «Та слави людської зовсім ми не бажали…»
«СЛОВО ПРОСВІТИ», ч. 9–15, 8–21 квітня 2021 р.
- Українці Перемищини і лемки Надсяння на перехресних дорогах мого життя.
https://zolotapektoral.te.ua/українці-перемищини-і-лемки-з-надсянн/
Богдан ДЯЧИШИН, лауреат премії ім. Івана Огієнка, доктор філософії, доцент
1