Кухарчук Петро, Коризма Галина. Подарунок & Маленький вузлик щирих почуттів. Проза / Косів: вид. «Писаний камінь», 2021. – 112 с.
Уявіть на хвилинку: у ваших руках не книга, а квітчаста хустина, зав’язана у маленький вузлик. Прагнете заглянути, що знаходиться всередині? Авжеж! Саме цей подарунок чекає на вас. Тоді гайда, розв’язуємо…
Так презентують свою нову прозову книгу «Подарунок & Маленький вузлик щирих почуттів» Петро Кухарчук із Житомира та уродженка Коломийщини Галина Коризма із Іспанії. На сторінках цього видання обох авторів поєднала закоханість у природу, у життя і художнє слово.
На початку своєї творчої діяльності Петро Кухарчук починався як поет, навіть видав збірку поезій «Несказане», яка, по правді, була не найбільш вдалою пробою пера. До поезії в прозі, цієї призабутої і рідкісної літературної техніки, він прийшов природньо, наче зчитуючи свої одкровення із висоти світобачення. Внутрішнє естетичне чуття, спроба висловитися саме таким унікальним способом, дали читачеві прекрасну можливість насолодитися його витонченими мініатюрами, емоційними сплесками словотворення, представленими у книгах «Роздуми», «Мова душі», «Коло», «Проліски» (у співавторстві із Галиною Химочкою), «Агапе», а тепер і книги есе у співавторстві із Галиною Коризмою. У цьому жанрі автор зміг проявити свій літературний талант вповень.
Галина Коризма (літературний псевдонім — Журавонька) вже має у своєму доробку збірки поезій «На крилах надії», «Далекий берег журавлиний», «Жінка з далекої дороги», а книгою «Подарунок & Маленький вузлик щирих почуттів» показала себе ще і як прекрасний прозаїк. У задусі мадридських мегаполісів відрадою стає для неї творчість, поезія і малювання, її надихають незабутні спомини про рідний край, карпатські смереки, швидкоплинний Прут і краєвиди Прикарпаття. Між іншим, усі графічні малюнки до цього видання зроблені талановитою рукою самої авторки.
Перше, що кидається в очі при прочитанні книги, – це невеличкі за обсягом твори, які жанрово швидше за все є есеями, попарно поєднані однією темою та спільним заголовком, пройняті надчуттєвою метафізикою болю. Їх тут понад два десятки. Це навіть трохи нагадує відому літературну гру «буриме», що полягає у створенні віршів на задані рими і теми, де закінчення якихось рядків твору одного автора стає продовженням чи навіть рефреном твору іншого. Позаяк Петро Кухарчук як поет у прозі добре обізнаний із художніми особливостями цієї салонної гри, то він разом зі своєю співавторкою Галиною Коризмою почувається на сторінках видання, як риба у воді.
Характерний з цього погляду твір «Добра фея», де літературний герой Петра Кухарчука «бореться із собою, із тишею», намагаючись «у цьому ілюзорному світі… замурувати себе в кайдани прагматизму». Трохи інша тональність тексту Галини Коризми (у книзі всуціль вона використовує літературний псевдонім – Журавонька): «Можливо, прагматизм людини породжує мудру, збагачену науку, яка зберігає паритет добра і зла у всіх проявах життя. У цьому істина і цінність людської справи».
Такі художньо-стилістичні прийоми «буриме» видно неозброєним оком і в інших творах, зокрема «Душа, що заблукала», «Оптимізм», «Літати», «Мова душі», «Туман», «Незабудки», «Поцілунки», «Вуаль зі слів»… Приміром, у Кухарчука читаємо: «Жінка цілує весняне небо», а Журавонька вторить йому: «Вона цілувала небо, а небо цілувало її» («Поцілунок»). Або таке: «Ось уже й не плаче за мною калина» – це рефрен есе Кухарчука, а Журавонька в одвіт: «Калина завжди згадувала людей, котрі торкалися її віт», дорікаючи при цьому: «Ви призабули, а річка пам’ятає про вас» («Калина»). Власне, це характерна риса усієї книги, усвідомлений авторами вибір форми і стилю.
За принципом компонування видання нагадує міцно зав’язаний вузлик, скріплений ниткою Аріадни, здатної вивести із найзаплутанішого лабіринту зневіри, розгубленості, відчаю і печалі. Це те, чого завжди прагне душа, чого споконвіку шукає і чим живе наше серце, це те, що наповнює сенсом кожну мить нашого буття. Мова – про найчистіше і найсвятіше почуття – Любов. У книзі Петра Кухарчука та Галини Коризми вона скрізь, у всіх порах року, на всіх перехрестях долі, у всіх барвах життя. Виплекана життєвим досвідом, любов настояна на мінливості почуттів, на одкровеннях глибоких і подекуди незручних для поверхневого читання.
У книзі – розмаїтий чуттєвий арсенал виражальних засобів, що балансує на межі поезії і прози, при цьому поетичність є втіленням власного бачення світу, наповненого любов’ю. Іноді ловиш себе на думці: так ще ніхто не сказав, так ще ніхто не осмислив.
За діалогами ліричних героїв дуже добре проглядається авторське «я», їхнє бачення світу та розуміння понять добра і зла, любові і ненависті, вірності і зради. Це не просто дует літературних героїв, утаємничених у росяних квітах і ранкових туманах… Це різні за характером і ментальністю люди, проте щиро закохані, готові вознести один одного до небес чи розрадити у хвилини розпачу. Між ними на всіх сторінках книги ведеться якась дивовижна, зворушлива розмова «на відстані», поза простором і часом. У Кухарчука, приміром, читаємо:
«Пломенію жаром жаги, яка чарує мене своїм дотиком… Він навертає мене до всього живого, до того, що є найтепліше і найголовніше в кожній людині! Ви не говорите з квітами? Повірте, навіть у час великої зливи квіти усміхаються, не плачуть, а усміхаються першонародженими краплиночками чистоти, які з дитинною довірою просяться в обійми! Ви знаєте, вони дуже близько до нас, я завжди відчуваю їхній погляд, і коли заплющую очі, синій цвіт однаково сіяє!». А Журавонька у відповідь: «Не знаю, де я зараз і в якому вимірі почуттів, але стовідсотково впевнена – ви той, кого прагнула зустріти».
Автори есеїв часто вдаються до персоніфікації всього, що їх оточує, – квітів, сонця, дощу, пори року тощо: «Щастя у коханні Осені таке досконале, що не пізнає смерті, як це буває у людей…». Цю фразу підхоплює Журавонька в есе, де «співає дощ», де золота осінь дарує «загорнуті у маленький вузлик щирі почуття» («Така, як ти!»).
У книзі немало символізму, асоціативних образів, які, ніби шифри, що потребують декодування чи тлумачення самим читачем, а тексти несуть різнопланове семантичне навантаження. Скажімо, у Петра Кухарчука літературні герої здебільшого тяжіють «вниз», їх роздирають усі несправедливості цього світу («розхристує душу збайдужіла осінь», «вечір у пориві душі нічого не помічає», «відчуття марності сподівань ніколи не минає» тощо). Зовсім інша інтонація творів Журавоньки, які тяжіють «до світла». Так, у творі «Зустріч» її літературний герой з усією одвертістю зауважує: «Не торкайте мене своєю печаллю… Я знаю ціну любові і як ніхто інший розумію осінь… Люблю справжність, коли вона оголена перед небом… Дерева засинають до весни, а люди – ні. Для почуття любові в їхніх серцях немає пори року».
Така полярність сприйняття світу ліричними героями, їх розуміння людських взаємин робить читання емоційно експресивним, цікавим і захоплюючим. І це не просто два різних самобутніх почерки, не жонглювання словами, а гарно сплетена вуаль зі слів і образів, тонка кольорова гра на чорно-білих клавішах усталених канонів малої прози.
Михайло ЖАЙВОРОН
28.12.2021