Ігор Павлюк. Мезозой: Роман. – Золота Пектораль, 2018. – 288 с.
Щойно прочитав новий роман Ігоря Павлюка «Мезозой».
На мою думку, попри детективно-пригодницький сюжет, сатирично-гротескні ситуації, романтично-еротичні пригоди, це дуже серйозний твір про становлення (загартування) особистості головного героя – Андрія Наюка в умовах становлення (загартування) його рідної Пшенинії – легко вгадуваної, незалежної України.
Юний поет, журналіст і правдоборець Андрій постає перед нами цілеспрямованим життєлюбом, який мужньо витримує страшні та гіркі випробування, вперто йде до мети, філософськи і поетично реагуючи на карколомну дійсність. Простий хлопець, наче Фауст, має все пізнати на гострому лезі життя, тому поряд з ним невипадково у критичний момент з’являється своєрідний Мефістофель – Феофан Куць.
Палеозой, Мезозой, Кайнозой, Гондвана, Скандія та інші екзотичні назви перегукуються, насамперед, з класикою: «Мандрами Гуллівера» Джонатана Свіфта, легендарним Макондо в романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності», побутово – з романом Володимира Яворівського «Криза», геополітично – з футурологічною трилогією Юрія Щербака про час смертохристів, Великої Гри і тирана.
Що б там не було, а будь-яке порівняння є відносним, адже пишуться твори індивідуально, через особисті переживання, з різною метою і за різних обставин.
«Мезозой» читається легко, цікаво, правдиво, хоча його остання (третя) частина мене, чесно кажучи, дуже збентежила, примусила тривожно задуматися не стільки про подальшу долю головного героя, такого собі козака Енея, скільки про перспективи його (і моєї з автором) Батьківщини!
Інтрига пульсує до фінальних рядків роману.
Браво!
(05-07.05.2019)
Юрій Хмелевський
м. Тульчин