ВІДМІНИ ПОМЕЖІВ’Я

Читаю вірші Надії Мориквас з якоюсь незвіданою досі полегкістю… Тим паче, якщо це поезія, в тому числі і зовсім нова, як у завершальних розділах її нової книжки «Танець спійманої рибини» (Чернівці, Видавничий дім «Букрек», 2023, 123 с.). Власне – два розділи: «Відміни» і «Помежів’я»; з численними підрозділами. Що дає можливість поетичної структуризації ліричних тем та, мабуть, і темпоритмів. Як промовлянь і замовлянь; як початків і закінчень; як день і ніч… А ще – чАсові умовності, що вимагають певного зосередження на авторському «я», яке все ж намагається вислизнути, аби не бути  аж так прив’язаним до конкретної, на тим часом, віршової території.

…Читаю поезії Надії Мориквас… Що значить для неї давно не видавати поетичних збірок!!!

…Хочеться завше першотвір з початкового  підрозділу (цикл «Пауза рівнодення») процитувати, як своєрідну творчу заявку, цілком. Що і роблю.

Як бачимо і чуємо, навіть усі особливості вільного вірша не затуляють тих кришталиків, своєрідних пазлів, що формують творче кредо поетки. Власне – то «промінчик свободи», що без нього у творчості – аж ніяк, світитиме через усю книжку.

До слова, про саме видання. Видавничий дім «Букрек» у Чернівцях завше славився бездоганно виготовленими книгами. Тут і технологічні особливості (плюсові), і використані матеріали – тверда  палітурка, добротний папір… Бачу, що це гарна база для вдало підібраних кольорів, вишуканих композиційних елементів формалістичного оформлення, власне для графіки, дизайну і верстки Юрка Морикваса. Все разом робить книгу мало не колекційним виданням.

З давніх поетичних речей у книжці маємо й ті, що їх сама Мориквас називає культовими. І, насправді, не раз мені доводилося бачити, як шанувальники поетичного слова в студентських аудиторіях, клубах, у шкільних класах, у молодіжних, і не дуже, бібліотеках просили авторку прочитати саме конкретні твори: «Вірші до місяця, триптих», «Експромт для флейти з дощем», «Кальварія», «Танці на льоду», «Вірш про левандівських метеликів», деякі інші популярні твори. І вона читала так, ніби ці вірші були написані щойно. І оживали, персоналізуючись, львівські дощі, міські закапелки, осінні одкровення, недільні ранки, сАмості серед людей, печалі «прозорої жінки над прозорою водою»… Поетка не прагне викаблучити якусь неймовірну метафору. Вона просто розповідає свою ліричну історію та намагається не схибити ні на мить, аби й вас долучити до тих світів, що з’являються та довірливо розкриваються вам. І цьому сприяє її вишукана лексика, несподіваний синтаксис й назагал уся стилістика, розрахована на читача-друга, однодумця… 

Не залишу поза увагою окремішньо поетичний твір «Аркан»… Такого вірша можна було б написати, бо написалося, хоч і для хлопців-гопаківців (з «Бойового гопака»), і вони його могли б використовувати на урочистому відкритті своїх змагань».

заарканимо гори
 відважна ватаго!
 хай ватаг нам відважить
 міру кожного чину
 порух серця і тіла  –
 у всесвітньому ритмі
 любови
 а як стихне весь світ
 щоб наслухати аркан –
 в зачарованім колі
 заяріє
 ватра червона
 як палка оборона –
 наш тан
 в центрі – діти і жони
 вогонь
 і життя 
 а ми далі ведем 
 рука в руку
 плече об плече
 тільки небо над нами
 тільки  місяць крізь серце тече

У цій поезії авторкою виведені ті світові джерела, що живлять відвагу воїна як охоронця роду, насамперед карпатця; посвячують його в стан невмирущих, тулячи гарячі долоні до гарячих сердець.

…Цей знаковий поетичний текст промовляє про те, що в книжці вибране насправді є вибраним з вибраного. І це добре!

Серед найновіших віршів – непоодиноко таких, що мають метою самозаглиблення авторське та ліричноперсонажне. Оте вміння викресати вогонь зі, здавалося б, простого, буденного, тут, скажу, частить; оберігає поетку від дефіциту тем і мотивів (одна з якостей її стилю).

шукаючи сенсів
 змінюємо міста
 і ось уже ти на краю землі
 де море говорить
 непідробленою правдою
 та не повезеш її з собою
 вона зрозуміла тільки тут

…Майже мимохідь натрапляю на поезію, що є в однаковій мірі і ліричною, і екзистенційною. Ця мініатюра пахтить вічністю.

не вбережусь від смутку
 минущої хвилини
 так значуще
 іде кудись
 годинник

Такі «речі» творяться винятково за конто мистецької особистості, пройшовши крізь фільтри віршової пам’яті та підсилювачі авторського сприйняття. І це – без видимих труднощів та якихось штучних недомовок, буцімто глибокодумних. Сюди можна було б віднести «у світі затишшя», «переволочу крізь ліс свою тривогу…», «зануритись в море як в долю…», «рахую море на хвилини…».

… І знову ж таки – дощі. Як же без них львів’янці.

благословенні ці дощі
 що з наших душ олжу змивають
 благословенні ті що знають
 і не бояться права бути
 щоби збагнути кожну хвилю
 як найяснішу благодать

Тут кожна крапля – не сіра безбарвність, поглинач кольорів, а як субстанція, що розчахує барву на тони і тональності. Аби збагатити світ цей незбАгненим колоритом. Вийти за межі звичної барви – це як пізнати всесвіт. І поетка на цьому знається: відмінах помежів’я. Там, де не зникає зникоме… Як у «Танці спійманої рибини»…

П.С.

… І насамкінець. Дуже вдалим, я б сказав, чуттєвим у книжці є вступне слово Богдана Смоляка («Лельом-полельом»). Інтонаційно, скажу, він мовби долучається до вільного вірша поетки, з його специфічними семантичними структурами, відсутністю розділових знаків тощо.

        Віктор Палинський, м. Львів