Люди досі брешуть і притворяються. Притворяються і лицемірять.

Брешуть собі.

Лицемірять перед іншими.

Не захищають правду і честь. Зневажають доброту і почуття обов’язку. Зневажають інакшість.

Шанують гонор і гучність. Схиляються перед силою,

але не серця і не духу.

Люди не зазирають в своє єство.

Щасливі, коли інші думають, що вони хороші. Самі себе не знають і не хочуть знати Продовжують робити вигляд.

“…а я що зроблю”

“…а я що не заслужив/ла” Цураються невигідних.

Викидають за борт. Ізолюють і відмовляються.

Знищують. Руйнують.

Не намагаються зрозуміти себе. Тому ніколи не зрозуміють інших. Створюють монстрів.

Створюють навколо бульку з овацій.

Усе, що завгодно, аби не зазирати в себе. Аби не визнавати невигідну правду.

Усе, щоб зруйнувати загрозу своїй “правді”. Здаватися, а не бути.

Лю-би-ти, але (не лю… лише би-ти)

не знати, що робить щасливим ні себе, ні того, кого треба чи хочеш лю…

Війна. Криза і біль.

А люди страшенно дратуються, коли хтось бачить усе як є.

Не зі сторони вигідної чи невигідної А зі всіх, включаючи сіру.

Виходять із себе, коли хтось посмів пам’ятати.

Готові знищити, якщо виведені висновки і більше не підставляють щоку.

Метають вогонь, в надії,

що полум’я знищить докази. Згорають самі ж.

Війна. Криза і біль.

А люди все ще не “sapiens”, лише “homo”. Ідіоти.

09.10

Світлана Кучпилюк,

фото з Вікіпедії. Запит “лицемірство”

Джеймс Тіссо, «Горе вам, книжники, фарисеї і лицеміри!», 1886—1894 рр.