Війна хрестами чорніє

«УСІ ЯНГОЛИ СВІТУ, РОЗГОРНІТЬ СВОЇ КРИЛА»

Це третя публікація з авторського проєкту «Війна хрестами чорніє» в «Галичині» про 21-річного американського добровольця Ітана Гертвека з новими фактами, який загинув за Україну від російського агресора 4 грудня 2023 року. Нарешті батьки мужнього воїна Леслі та Джон Гертвеки 28 лютого цього року змогли попрощатися із сином у Києві. Згодом Сполучені Штати Америки урочисто поховали свого героїчного співвітчизника в  Меморіальному парку в Каліфорнії – на  Maidan Flag Memorial. Тут спочивають й інші американці-добровольці, котрі віддали своє життя, захищаючи Україну від її споконвічного ворога.

–

«Я молюся до Бога, я до світу кричу!»

Назва статті та її підзаголовки взяті з пісні «Україна-мати». Слова цього величного музичного твору із закликом зупинити кляту війну написала Зоя Журавка (Іванова), а виконує його з багатоголоссям матерів України й світу авторка проникливої музики заслужена артистка України Олена Білоконь.

У політичному хаосі, особливо в його інформаційній складовій,  відчувається небажання завершити безглузде кровопролиття зі справедливим миром для України. У ньому російська, українська, європейська та американська лівацькі пропаганди розпалюють ворожнечу, безвідповідальною брехнею провокують тривалу російсько-українську війну, під час якої, як свідчать журналістські розслідування, крадуть і в росії, і в Україні, й у Європі та в США.

Ось чому так глибоко до серця проникають рядки: «Я молюся до Бога, я до світу кричу!». До сердець тих, хто хоче миру, а не вдає із себе «миротворця», вже три роки роз’їжджаючи по всяких самітах, конференціях, зборах, нарадах, випрошуючи грошей, замість того, щоб усіх українських корупціонерів законно покарати й награбоване ними скерувати на власне виробництво сучасного озброєння. Меморандуми, заяви, комюніке та інші пустопорожні документи, на яких піаряться їхні підписанти, – суєта суєт на вершинній межі цинізму.

У першій статті «Уціліле погруддя Романа Шухевича як знамення» (5 січня 2024 року) в її підзаголовку «Материнський біль за синами однаковий» коротко розповіла про воїна-добровольця США Ітана Гертвека, який служив у Інтернаціональному легіоні оборони України, створеному з ініціативи президента України Володимира Зеленського 27 лютого 2022 року. Тодішній президент США Джозеф Байден 2 березня 2022 року публічно радив, як і годиться у таких випадках, не їхати до України, яка вже сьомий день перебуває під ворожими обстрілами. Не зважаючи на його заклик, через день, 3 березня, за офіційними даними, зголосилися майже три тисячі американських добровольців воювати за Україну!

Сьогодні є чотири Інтернаціональні легіони оборони України, підпорядковані Сухопутним військам  ЗСУ. Як свідчить інформація з відкритих джерел, нашу країну захищають від збройної агресії росії понад 20 тисяч добровольців з 30 держав. Їх розрізняють за нарукавним знаком, на якому зображено золотистий український герб, а під ним – синя земна куля.

Так, материнський біль за загиблими синами-воїнами – однаковий. Неправда, яку поширюють провладні «Єдині новини» через телемарафон – потужну пропагандистську машину української влади, що матері прагнуть продовження війни. Мовляв, за що загинув мій син? Зустрічаюся й пишу про десятки матерів у форматі проєкту «Війна хрестами чорніє» і від жодної (жодної!) згорьованої мами я не чула нелюдського бажання. Навпаки, вони кажуть: «Так, мій син загинув, але я не хочу, щоб гинули чиїсь інші сини».

Низько схиляю голову як перед українськими матерями, так і перед мамою загиблого 21-річного Ітана – Леслі Гертвек. Матері швидше порозуміються, ніж політики, більшість з яких затягнула  трясовина збанкрутілих обіцяльників.

Американець загинув під Авдієвкою на початку грудня 2023 року. Для мами Леслі Гертвек, як і нас усіх, її син – герой. За її словами, він мріяв повернутися додому перед останньою місією. «Але ми знаємо, що Ітан не хотів залишати бойових друзів… Сьогодні він був би вдома, тут, у Спрінгфілді штату Міссурі». Цією зболілою думкою вона ділилася в інтерв’ю виданню Task & Purpose.

Мене вразила життєва мудрість молодого американця. Він дотримувався філософського сенсу видатного мислителя й публіциста Едмунда Берка: «Усе, що потрібно для перемоги зла, це щоб добрі люди нічого не робили». Тому він старався і робив усе, що міг, аби не давати множитися злу.

Під час написання статті я мала мрію: традиційно подарувати мамі загиблого воїна Леслі Гертвек пам’ятну монету НБУ «Ой у лузі червона калина» як символ єднання матерів України та світу за свободу й демократію. І мені це вдалося, хоч був довгим і непростим шлях до цього.

–

«Я благаю, благаю: «Зупиніть цю війну!»

Чи чують насправді це прохання росія, яка розпочала війну, Україна, яка стікає кров’ю, США, які намагаються  припинити безглузде вбивство, Європа, що заколисана «стурбованістю» і «готовністю» без дат?!

Таке враження, що керівники держав України, США, Франції та Великої Британії,  від яких переважно залежить справедливий мир для українського народу, – Володимир Зеленський, Дональд Трамп, Емманюель Макрон, а тепер ще й Кір Стармер – насамперед змагаються, схоже, за майбутнє лавреатство Нобелівської премії миру, настільки більшість з них відчужена від реалій. Свіже підтвердження – повернення з російського полону майже 200 українців 19 березня цього року після двогодинної  телефонної розмови президента США Дональда Трампа з диктатором країни-агресорки володимиром путіним 18 березня в рамках мирних перемовин, ініційованих господарем Білого дому. Хай там як і хто на кого чи на себе не перетягував би заслуги, а полонені українці вдома, їх дочекалися матері, дружини, діти, батьки…

Звернула увагу, що зранку 19 березня майже всі українські медіа повторювали й цитували слова президента Володимира Зеленського. Мовляв, дякую нашій команді, яка займається пошуком українських полонених та обмінами. «Ми вдячні всім нашим партнерам, особливо Об’єднаним Арабським Еміратам, за те, що сьогоднішній обмін став можливим». Цю «вдячність» поширили й окремі зарубіжні видання. І ні слова,  що про обмін полоненими з конкретною їх кількістю йшлося в телефонній розмові 18 березня, за якою стежив світ, президента США Дональда Трампа з диктатором країни, що напала на Україну, володимиром путіним!  До професійної честі, це лише зробили журналісти української ТСН. Напередодні  масштабного обміну полоненими, 18 березня, за результатами телефонних перемовин між США та росією, телевізійна служба новин розповіла про ініціатора повернення українців з російського полону та важкохворих з їх лікарень – американського президента Дональда Трампа.

Специфічна «вдячність» українського глави держави донеслася за океан. Пресконференції господаря Білого дому та його прессекретарки Керолайн Левітт полярно різнилися за змістом про обмін полоненими. Тоді президент США зателефонував своєму українському колезі й майже в годинній розмові проінформував  про його перемовини з путіним 18 березня, де йшлося окремо про обмін полоненими. Аж після цього на офіційному сайті президента України 19 березня о 19 годині 57 хвилині з’явився допис. Подаю повний текст, щоб читачі могли самі зробити висновок. Він також потрібен для американських родин, тіла більшість синів яких досі лежать на окупованій рашистами українських землях і вони чекають хоча б публічної вдячності за віддані життя. Слава Богу, тіло Ітана Гертвека вже прийняла рідна земля… Як бути з іншими?!

Повідомлення на офіційному інтернет-представництві президента України Володимира Зеленського вміщено під назвою «Президенти України та США провели телефонну розмову»:

«Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з президентом Сполучених Штатів Америки Дональдом Трампом.

Глава держави подякував президенту США за продуктивний початок поботи української та американської команд у Джидді 11 березня. Ця зустріч допомогла суттєво просунутися на шляху до закінчення війни. Лідери погодилися, що Україна та Сполучені Штати мають продовжувати працювати разом для досягнення сталого миру. Завдяки США і президенту Дональду Трампу та за американського лідерства цього можна досягти вже цьогоріч.

Дональд Трамп поділився подробицями своєї вчорашньої розмови з Володимиром Путіним і головними питаннями обговорення. Припинення ударів  по об’єктах енергетичної та іншої цивільної інфраструктури може стати першим кроком до повного закінчення війни та встановлення безпеки. Володимир Зеленський підтримав цей крок, і Україна підтвердила свою готовність його реалізувати.

Крім того, у Джидді американська сторона запропонувала безумовне припинення вогню на лінії фронту, і наша держава також прийняла цю пропозицію. Україна продовжить працювати заради того, щоб це відбулося. Такі кроки необхідні, щоб створити можливість для підготовки всеосяжної мирної угоди під час припинення вогню.

Глава Української держави проінформував про ситуацію на полі бою та перебіг операції в Курській області, а також про наслідки російських ударів.

Окремо під час розмови йшлося про звільнення військовополонених і повернення українських дітей.

Президенти також обговорили стан протиповітряної оборони України та можливість її посилення для захисту життя. Володимир Зеленський  і Дональд Трамп доручили своїм командам вирішити технічні питання, пов’язані з реалізацією розширення часткового припинення вогню. Команди України та США готові зустрітися в Саудівській Аравії найближчими днями, щоб продовжити координацію кроків до миру. Президенти доручили своїм радникам і представникам розпочати це якнайшвидше. Вони також відзначили роботу державного секретаря США Марка Рубіо, радника президента США з питань національної безпеки Майкла  Волца, спецпредставника президента США  з питань України Кіта Келлога, керівника Офісу президента України Єрмака, міністра закордонних справ України  Андрія Сибіги, міністра оборони України Рустема Умєрова та заступника очільника Офісу глави держави Павла Паліси.

Президенти України та США наголосили, що під час наступних зустрічей команди можуть узгодити всі аспекти, необхідні для просування на шляху до тривалого миру й гарантій безпеки.

Глава держави подякував президентові США та всьому американському народові за підтримку. Володимир Зеленський наголосив, що українці прагнуть миру,  саме тому наша держава прийняла пропозицію про безумовне припинення вогню. Окремо президент України відзначив важливість концепції президента США Дональда Трампа щодо миру завдяки силі.

Лідери домовилися підтримувати постійний контакт, зокрема на найвищому рівні та на рівні своїх команд».

Ось такий текст. Виникає слушне запитання, чому окремі медійники та блогери спотворюють  офіційну інформацію?! Наразі воно риторичне… Вони забрехалися, що скоро самі не знатимуть, де правда, а де їхні вигадки на догоду авторам комунікаційних «темників». На жаль, перекручування інформації триває.  Під час чергових перемовин 23 березня, за словами радника президента США Дональда Трампа з питань національної безпеки Майкла Волца, сказані ним в інтерв’ю CBS News, що США вимагатиме від росії повернення українських дітей «як захід зміцнення довіри». Безвідповідальні журналісти, експерти та ті, що заробляють на брехливих блогерських колонках, вихопили з контексту другу його частину.  Сьогодні гуляє в українському інформаційному полі лише вирваний вислів – «захід зміцнення довіри». Через нього й кипить критика на адресу американців, що ті, мовляв, є заодно з росією. У черговий раз представник адміністрації президента США Д. Трампа наголосив: «Президент Дональд Трамп говорив з двома лідерами – України та Росії – про обмін полоненими.  І росіяни, і українці обмінялися полоненими, близько 200 осіб, одразу після їхніх дзвінків. І він також говорив про повернення українських дітей. Тож  це, звичайно,  перш за все  – заходи зміцнення довіри», – сказав Майкл Волц.

Депортація українських дітей – один з численних злочинів росії. Три роки  Європа «стурбовано» вирішує повернення дітей.  Україна також обмежується лише документуванням злочинного факту.  А наших дітей досі рашисти утримують в себе. Треба сподіватися, що, можливо, вдасться повернути маленьких українців додому. І нехай навіть звично приписуватимуть собі заслуги та ж Європа чи президент В. Зеленський. Головне – визволити з російської неволі. А їх там майже 20 тисяч! Вдалося повернути тільки 1240 українських дітей.

Я бачила очі матерів, котрі обіймали визволених синів з російського полону 19 березня 2025 року, в день, за народним повір’ям, коли повертаються бузьки до своїх гнізд в Україну. Сльози радості – бачити їх живими! Раніше вдивлялася в очі Леслі Гертвек… Крім суму, була в них маленька радість: вона змогла тіло свого сина віддати рідній землі…

19 березня повернулися з російського полону троє бранців з Долинщини: Олександр Медвідь, Володимир Федорич і Роман Хомин. Найдовше перебував у ворожих катівнях О. Медвідь – зник безвісти влітку 2022 року.

 Майже всі українські полонені – схудлі, з блідими обличчями, дехто на милицях… Це одна картина. Друга – в тих же телемарафонівських новинах, які щедро фінансує влада з державного бюджету, представник уповноваженого ВРУ з прав людини в автобусі спілкується з полоненими москалями  і запитує, як вони почуваються. Можна й не цікавитися, бо й так видно: не голодували, не покалічені, з тими ж озвірилими поглядами. Насамкінець той представник уповноваженого з прав людини побажав ворогам «удачі». Отакої! Щоб поверталися і знову вбивали нас?!  На жаль, такі подвійні стандарти з її брехливою владною риторикою!

Дивує уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець не тільки такими своїми представниками. Офіс уповноваженого збайдужів не лише до пам’яті загиблих американських добровольців,  останки яких лежать невпізнаними на останньому полі бою. Така ж доля багатьох українських захисників. Чи він захищає права поранених, чи цікавиться їхніми долями?! Офіс уповноваженого ВРУ з прав людини свою діяльність хіба що зводить до констатації злочинів російської федерації, зокрема про страту українських військовополонених. Але не старається запобігати їм. Івано-Франківщині, треба сподіватися, пощастило з новим представником уповноваженого з прав людини. Віталій Вербовий започаткував  виїзні особисті прийоми, про які схвально відгукуються родичі загиблих і зниклих безвісти.

Як тут не згадати головний принцип дипломатії для групи українських перемовників, очолюваній керівником ОП Андрієм Єрмаком, яку визначив президент Володимир Зеленський,  – «Ні про що не домовлено, поки не домовлено про все». Оцей весь інформаційний галас в українських медіа навколо перемовин свідчить про небажання як росії, так України зупиняти війну, роздмухуючи  її смертельне полум’я спланованим оббріхуванням.

…Перед очима офіційний список загиблих американців-добровольців. Що робить посольство США в Україні, призначене адміністрацією президента Джозефа Байдена?! Жодної інформації про зацікавлення долею своїх співвітчизників. Була засмучена, коли від  амбасадорки Бріджит Брінк майже сім місяців не надходило відповіді на журналістське звернення-прохання, окрім відписки «Ваш запит ще на розгляді”,  передати відповідною комунікацією для Леслі Гертвек пам’ятну монету «Ой у лузі червона калина» як символ єднання матерів за загиблими синами в російсько-українській війні. На допомогу прийшла колега й громадська діячка Галина Угрина, яка живе у США. Вона передала подарунок (монету «Ой у лузі червона калина», мою книгу «Дзвін у храми серця» та газету Прикарпаття  «Галичина») не лише для Леслі та  Джона Гертвеків, але й для Українського національного музею у Чикаго. Фонд поповнили документи героїчного літопису України та США, за що вдячна його президентці Лідії Ткачук та архіваріусці Галині Парасюк.

Друга стаття в «Галичині» з розповіддю про загиблого Ітана Гертвека та його родину називалася в проєкті «Війна хрестами чорніє» – «Материнський біль за синами об’єднує світ» ( 29 вересня 2024 року). Промовисті й підзаголовки – «Ми з тією Америкою, що з нами»,  «Адміністрація президента США – це не вся Америка»…

 З приходом нової президентської команди в США різко змінилася політика гуманітарної допомоги, зокрема й для України. Адміністрація Дональда Трампа намагається скоротити величезні бюджетні витрати, запроваджені його попередником. Вона розпочала з Агентства США із міжнародного розвитку (USAID). За словами державного секретаря США Марка Рубіо, після шеститижневого фінансового перегляду скасовано 83 відсотки програм, наскрізь корумпованих. Інші гранти будуть збережені під управлінням Держдепартаменту. Звичайно, є незадоволені, тривають судові процеси. Однак  адміністрація президента США Дональда Трампа  не згортає боротьбу з марнотратством, іде до мети, проголошеної в програмних документах під час інавгурації 20 січня 2025 року.

Схоже, позбавлені американського фінансування укранські медіа ( їх до двохсот) з усіх сил оббріхують адміністрацію президента США Дональда Трампа  і його самого, щоб сподобатися можливим новим господарям в Україні й особливо – в росії. І роблять це доволі примітивно й бездарно. Як не маскувалися б, усе одно стирчать вуха брехні. Натомість звинувачують  Америку в її медійному зв’язку з москалями.

–

«Щоб завжди панувала правда, воля і віра!»

Якби в світі була  правда, то не було б війни. Ось чому потрібні правдиві медіа. Брехню плодить їх більшість. Не випадково росія послуговується нею для своєї потужної пропагандистської машини. На жаль, Україна помітно переймає це зло. І також Європа, послідовно заражена ним, нерідко не може виокремити брехню від правди.

На цьому хисткому інформаційному тлі з кожною політичною подією в світі стає зрозумілішим виступ на Мюнхенській безпековій конференції 14–16 лютого цього року віцепрезидента США Джей Ді Венса, як і хто не ставився б до цього з тієї чи іншої своєї позиції. Як відзначають американські аналітики адміністрації президента США Дональда Трампа, віцепрезидент має одну помилку  – говорити правду. У цих моїх суб’єктивних роздумах показовою є промова президента Володимира Зеленського на такій же 58-й конференції в Мюнхені 19 лютого 2022 року з доволі гострішою критикою європейських інституцій. До речі, Мюнхенська безпекова конференція не має стутусу офіційної, а є приватним заходом. Зокрема він сказав:«ООН, яка має захищати мир і світову безпеку, не може захистити себе». Прикро, що тодішні колективні овації не стали колективними діями, інакше війна в Україні давно завершилася б її перемогою.

 Так збіглося, що 28 лютого цього року, коли керівник нашої держави зустрічався у США з їх президентом Дональдом Трампом в Овальному кабінеті, то в Києві того самого дня Леслі й Джон Гертвеки прощалися із загиблим сином Ітаном. Чому ця сумна подія не стала нагодою подякувати американському колезі, всьому народові за віддані життя в боротьбі за свободу та демократію?!

Церемонія прощання з  ветераном Корпусу  морської піхоти США 21-річним добровольцем Ітаном Гертвеком відбувалася на Майдані Незалежності в столиці. Домовину накрили двома державними прапорами – українським та американським. Подієвий репортаж вів фотокореспондент «Радіо Свободи» Сергій Нужненко.

…Молодий американець приїхав до України 2022 року, коли вона палала у ворожому вогні. Спочатку волонтерив у гарячих локаціях. Після відповідної підготовки як бойовий медик долучився до Збройних сил України. Воював у 131-му  окремому розвідувальному батальйоні «Відьмак», форсував  річку Дніпро. Пізніше  перейшов  до підрозділу  –  The  Chosen Company  59-ї  бригади, де також служив бойовим медиком. 4 грудня 2023 року під Авдієвкою прийняв останній бій, знищивши, за свідченнями побратимів, дванадцять ворогів.

Як згадує Леслі Гертвек, Ітан мріяв про морську піхоту з дванадцятьох років. Через хворобу звільнився з армії США і вирішив поділитися своїм бойовим досвідом з українськими захисниками. Ітан казав: «Якщо я не можу боротися за свободу для тих, хто тут, то чому я не можу боротися за свободу для тих, хто в іншій країні зазнає тиранії?».

Родина Гертвеків застигла в сумному чеканні. Вона не знала, де синове тіло. Як згодом з’ясувалося, воно залишалося на окупованій території, яку  тимчасово загарбали рашисти. На повернення останків сина вона чекала 14 місяців! Статус «пропав безвісти» (MIA) змінився на «загинув у бою» (KIA). Це відкрило можливість поховати воїна-добровольця  із військовими почестями та отримати належну грошову компенсацію.

Уперше довідалася, що Ітан, за словами Леслі Гертвек, розділив долю в обранні  військової  професії дідуся (її тата – О.Р.) і прадідуся. Перший був морським піхотинцем, воював у В’єтнамі, другий – також морський піхотинець і брав участь у війні проти німецьких фашистів.

У Києві прощалися з Ітаном його побратими. За традицією вони проводжали домовину на колінах. Портрет американського добровольця – серед тисячі інших загиблих українських захисників, а також іноземців з Інтернаціонального легіону Сухопутних військ  ЗСУ.

Штат Каліфорнія став останнім прихистком для полеглого Ітана Гертвека. Він там народився і жив деякий час. Родина в останні роки замешкала в місті Стрінгфілді штату Міссурі.

Обурює, що Леслі і Джон Гертвеки були змушені від друзів через соцмережі акумулювати гроші для поїздки до Києва. Невже не знайшлося коштів у столиці для цього?! Невже всі отримувачі грантів від напівкорумпованого USAID  в Україні та Америці не могли оплатити дорогу та готелі, щоб згорьовані батьки прибули попрощатися із сином до країни, за яку віддав життя?! Згодом Леслі Гертвек уточнила (мабуть, з поваги до українців, щоб не осоромлювати їх.), що гроші були потрібні  для їхньої поїздки до Києва та повернення до США, а не для  перевезення тіла до Каліфорнії.

Дорога була складною не лише морально, але й фізично. З Америки добиралися до Варшави літаком, потім поїздом – до Києва. Таким був шлях і до Каліфорнії. «Ми довіряємо Богові, – каже Ітанова мама. – 14 місяців ми чекали на повернення нашого сина додому, який боровся за свободу на чужій землі і рятував своїх побратимів до останнього стуку свого серця…».

Свої дописи Леслі Гертвек зазвичай закінчує:«Благослови, Боже Америку!»  («God Bless America!») і нашим патріотичним гаслом: «Слава Україні!» – «Героям слава!».

…Каліфорнія. Почесне місце для поховань – Maidan Flag Memorial. Переглядаю любительське відео чину поховання. У цьому пам’ятному парку останній спочинок знаходять військові герої США. Такої честі удостоївся  й Ітан Гертвек, який обороняв Україну від рашистської навали.

Дивує, що на цій почесній церемонії не було журналістів ні «Голосу Америки», ні «Радіо Свободи» – урядових медіа США, які раніше коротко розповідали про американського добровольця Ітана Гертвека. На той час ще не було розпорядження президента Дональда Трампа про призупинення державного фінансування цих та інших видань, не зважаючи на минулі історичні заслуги, через порушення, на думку адміністрації Білого дому, журналістських стандартів та постійну безвідповідальність. І хоч суд першої інстанції 25 березня цього року тимчасово заблокував рішення закрити «Радіо Свободу», все одно проблема матиме продовження в судовому порядку з метою неминучої реорганізації державних медіа у забезпеченні їх незалежності, вважає нова адміністрація Білого дому.

На урочистій церемонії в Каліфорнії не було одіозної амбасадорки України в США Оксани Маркарової, діяльністю якої не задоволена нова владна команда. До речі, на прощанні в Києві зі своїм співвітчизником не було й уже згадуваної Бріджит Брінк з посольства США в Україні.

Але найбільше вразило до пекучого болю, що на церемонії поховання Ітана Гертвека не було жодного українського прапора, навіть маленького прапорця… Я наразі не знаю причини, чого так трапилося. Душу теплили хіба що соняхи, їх було багато-багато…  Пахло й сяяло Україною! Люди тримали «сонечка»  в руках, квіти жовтіли  біля могили, на домовині… Вони й гріли серце за Ітана Гертвека, що віддав своє життя  за Україну, в світі яку асоціюють з квітами соняхів.

 …Домовина в Каліфорнії  оповита державним прапором США. У Києві, нагадую, на щастя, був  і український. Військовий майдан пам’яті. Під наметом поблизу труни сидять Леслі й Джон Гертвеки, родина, друзі. Четверо американських військових салютують на честь полеглого героя Ітана Гертвека. Звучить гімн США. Всі встають, прикладаючи праву руку до скроні. Вітер розвиває американські прапори. Їх багато, як і соняхів. Двоє військових знімають прапор з домовини, традиційно акуратно складають його. Один з них урочисто віддає честь мамі й татові воїна, вклякає на коліно перед ними і дарує цей прапор. Люди також підходять до Леслі й Джона Гертвеків, висловлюють співчуття, журливо схиляють голови. Дехто стає на коліна перед мамою… Усі обіймають її на знак солідарності за героїзм сина. Військові один за одним,  приклякаючи на коліно, також віддають  шану батькам Ітана. За пагорбів виглядає сонце. Його промені востаннє огортають червону труну…

Виступає дідусь Ітана Стен Тейлор – ветеран  морської піхоти США, пастор. Зачитує щоденник, а потім промовляє до тих, хто прийшов провести в останню путь його дорогого онука. На його очах проступають сльози… Дякує побратимам за віддану честь онукові, за почесний військовий салют, дякує всім за вшанування мужнього воїна. Зачитує із щоденника, про що попросила  мама Ітана – його дочка Леслі. Нагадує вірш, у якому уславлено полеглого героя. У ньому звучать рядки: «Твій шлях був шляхом сили», «Земля буде освітлена іншим сонцем, // Щоб твоя хоробрість була видимою для всіх», «Ми завжди знали, що ти боровся за правду // Там, де лунав стогін під гнітом тиранії», «Ти був там, борючись за свої переконання», «Тепер ти стоїш у Божій славі, // Небеса нагородили тебе за твій вибір».

Стен Тейлор каже, що Ітан завжди  буде його героєм. «Я ніколи  не зустрічав нікого з таким покликанням, пристрастю та відданістю захищати інших, як Ітан Гертвек. 21-річний юнак прожив життя довше та насиченіше, ніж дехто в свої вісімдесят».

Потім дідусь Ітана пастор  Стен Тейлор поділився декількома уривками зі Святого Письма: «Господь готує оселю для кожного з нас. Ітан уже там, він радіє. Він уже 15-й місяць на Небесах». «Я знаю, що Ітан, – каже дідусь, – у свої останні хвилини робив усе, щоб бути праведним перед Господом. Бо це був він… Знаю, що він загинув, виконуючи Твоє покликання – бути воїном, бути захисником. Ти покликав його додому».

Пастор Стен Тейлор, як і його дочка Леслі – мама Ітана, запросив на поминальну вечерю з українськими стравами.

 …Ще один військовий підходить до Леслі Гертвек і також схиляє голову. Потім усі встають і йдуть до труни, яка ось-ось має опуститися до ями. Прощаються з Ітаном його ровесники. З-поміж них молодий морський піхотинець. Також із соняхом. Кладе руку на труну. Усі теж підходять до домовини, встеляють її соняхами. Рукою подають знак, торкаючись її верхньої частини, що означає: «Прощай». Домовина поволі опускається. Леслі й Джон обіймаються у горі… А мені крізь сльози вчувається Ітанове: «Я знаю, куди я йду…».

«Я не хочу звідси виїжджати. Хочу бути тут, із сином…»,  – ридаючи ридма, каже Леслі Гертвек, одягнена в українську вишиванку…

    Принагідно дякую молодій талановитій колезі Ліліані Хомишин, активній учасниці Івано-Франківського Центру журналістської солідарності (ЦЖС), координованого заслуженою журналісткою України Вікторією Плахтою, за сприяння в перекладі з англійської українською мовою про поховання  Ітана Гертвека в Каліфорнії, зокрема виступу ветерана армії США  й дідуся молодого воїна Стена Тейлора.

–

 «Україна всесвіт від війни закрила…»

У російсько-українській війні американці здебільшого  проходять шлях волонтерства до бойових дій, як й Ітан Гертвек. На жаль, за Україну загинули 78 воїнів-добровольців із США (офіційні дані на 17 березня 2025 року). Ще майже 20 громадян Сполучених Штатів вважаються зниклими безвісти (офіційні дані на 30 січня 2025 року). Це третя сумна сходинка смертей після загиблих колумбійців та грузинів.

 Історія Інтернаціонального легіону ЗСУ задокументувала американського добровольця-воїна Конора Кеннеді – онука генерального прокурора й сенатора Сполучених Штатів Роберта Кеннеді, внучатого племінника  президента США Джона Кеннеді, який, слава Богу, повернувся живим із запеклої війни в Україні. Він вважає, що «ця війна визначить долю демократії в цьому столітті». Як відомо, теперішній господар Білого дому недавно розсекретив документи про вбивство 35-го президента США  Джона Кеннеді, які заблокував його попередник Джозеф Байден.

Майже десять місяців воював у лавах ЗСУ проти рашистів американський письменник та медіаексперт Малькольм Ненс. Свій 61-й рік він зустрів у боях під Куп’янськом. Бог зберіг йому життя. Сьогодні вдома працює над новими книгами, основною темою яких є боротьба за демократію та свободу. За його словами, «в Європі та США після війни українці будуть тренувати всі армії світу». Це – суголосна думка американця, яку свого часу висловив Герой України генерал Валерій Залужний про можливість створення НАТО в Україні, якщо роками перед нашою державою закривають двері вступу до Північноатлантичного альянсу. Мою душу гріють слова Малькольма Ненса: «Я хочу захищати вашу країну, бо ви гарні люди, у вас є серце. І вас не перемогти!».

    Не вижили, обороняючи нашу країну й світ від російських загарбників, чимало американських добровольців, тілами яких і досі встелена окупована ворогом українська земля. Віддали своє життя американці українського походження Люк Мітчелл Луцишин, Михайло Яворський, усиновлений українською родиною, Алекс Бренд Коберн – водій-далекобійник у США, Володимир Миронюк, Роман Попадинець…

 У списку полеглих – багато молодих американських добровольців. Майже щодругому з них було лише 20–30 років. Навпроти прізвищ – державний прапор США і вік. Більше жодної інформації! Ось так, на жаль, ми віддячуємо Америці за добровільні й героїчні смерті її громадян… Є й такі графи, де, крім прапора й навіть неповного прізвища та імені, не вказано ні віку полеглого, ні дати смерті… Війна розкидала мертві тіла хоробрих, що годі позбирати останки і поховати їх як Бог велить…

Стискається серце за загиблими американцями-добровольцями 19-річним морським піхотинцем Брайаном Патріком Сетом, за 20-річним Бредлі Томасом Джеремом… Як бути їхнім матерям?! Замість подяки за втрату юних синів у російсько-українській війні, замаскована українська пропаганда, керована подоляками з добре засвоєною ними брехнею, цькує всіх американців поспіль з обраним ними президентом. Навіть більше, що помітно останнім часом, ніж москалів, які вбивають українських захисників та руйнують наші міста й села…

Відійшла душа над українським небом американського добровольця Річарда Гаррі Кірліна – 57-річного ветерана армії США з великим досвідом військових боїв. Можна книжку писати про світлої пам’яті 70-річного Майкла Меолі, який зробив значний внесок у розвиток української тактичної медицини. Я виписала до свого журналістського нотатника всіх поіменно. Роботи ще й роботи для пошуковців та документалістів, щоб видати книгу пам’яті й шанування, аби про кожного написати хоча б декілька речень. Вони заслуговують і на розлогішу інформацію, заплативши своїм життям за нашу свободу. Маємо дякувати американським родинам, владі США без розділення її за партійністю так, як у бій ішли їх співвітчизники без означень, що вони демократи чи республіканці.

Соромом і гріхом є сьогоднішнє розпалювання ворожнечі, вишколене російською пропагандою зразка скабєєвої, яку вперто наслідують збірні подоляки, портнікови, безсмертні… Вони майже відновлюють «холодну війну» з Америкою своїми отруйними інформаційними стрілами. Зухваліше й брехливіше борються з нею, ніж з росією, яка борознить неправдою не лише Україну, але й світ. Це якийсь ненависний психоз, спричинений жадібністю до грошей через імовірне служіння ворогові…   Замаскована словесна ворожнеча є переднім краєм збройного протистояння. За нею йдуть танки, летять смертельні безпілотники.

Майже три роки воював у знаному батальйоні ЗСУ «Вовки да Вінчі» нашого безстрашного воїна з Прикарпаття світлої пам’яті Героя України Дмитра Коцюбайла двоюрідний брат віцепрезидента США Джей Ді Венса – морський піхотинець США Нейт Венс. Журналістка  медіа «павликоморозівського» розливу, що себе називає «24 Каналом», упродовж 20-хвилинного інтерв’ю провокувала американського етерного гостя, щоб він усіляко обмовляв високопоставленого родича і заодно з ним президента США Дональда Трампа. Той не піддавався маніпуляціям представниці української псевдожурналістики й поводив себе гідно, що викликає повагу. Укотре пояснював, що це нормально, коли є або виникають якісь розбіжності в поглядах за можливої природної зміни думок. Американський воїн-доброволець Нейт Венс застерігає від мирної угоди України з росією, але це не означає, що треба сіяти розбрат між родичами з якимись обмовляннями, як це робили в радянському союзі, виховуючи павликів морозових з їх доносами на рідних. Деякі українські медійники, вважаю, спекулюють цією темою для того, щоб війна в Україні  тривала. Більше на словах, ніж конкретними ефективними справами, підтримує її Європа, якій війна вигідна, бо не нагряне на неї.

Віцепрезидент США Джей Ді Венс спокійно відреагував на чергові вибрики окремих українських недожурналістів та недоблогерів – підспівувачів державної монополії на медіа, що схожі на ляльководів з Банкової. Пожартував, що скоро треба буде організовувати спеціальну групу в департаменті стратегічних комунікацій Сполучених Штатіа, щоб  розвінчувати брехню в українських виданнях. Тому, на його переконання, він не помилився у виборі акцентів на свободі слова  під час цьогорічної Мюнхенської безпекової конференції. Зрештою, чесні американські та українські медійники здатні очистити професію від маніпулянтів. Підтверджує сподівання на це висловлена солідарність американського Комітету захисту журналістів українським колегам з OBOZ.UA після російських ударів по Києву в ніч на 23 березня цього року, від яких пошкоджено офіс новинного видання.

Росія все-таки хоче продовжувати загарбницьку війну в Україні. Потрібні надзусилля США та тих країн, які розуміють, що треба зупиняти криваву бійню з її тисячами смертей. Треба все робити, щоб побороти російського агресора, змусити його забратися з України за її територіальні межі. Україна також, схоже, неохоча до завершення війни, судячи із сумбурних заяв про початок мирних перемовин, ініційованих президентом США Дональдом Трампом. Його намагання припинити безглузду війну наразі не мають очікуваних результатів, бо надто складне завдання. І це треба розуміти, а не допомагати ворогові провокаціями, зокрема й інформаційними проти США. Очевидна напруженість між Сполученими Штатами й Україною вигідна тільки росії. Це добре усвідомлюють «5–6 ефективних менеджерів», тому й стараються перевіреною зброєю – пропагандистською брехнею.

Українці, не зомбовані телемарафоном, який є майже оригіналом російської пропаганди, аналізують події з опцією на закінчення війни. Додає оптимізму інформація російського Центробанку, який забив тривогу, що політика президента США Дональда Трампа щодо зниження ціни на нафту є небезпечною для російської федерації. Як й обіцяв новий керівник Сполучених Штатів, вони значно збільшили видобуток нафти й газу, що обвалює ціни на російські вуглеводні. Це реальний сильний удар по росії! Така сама цінова ситуація була перед розвалом радянського союзу…

Натомість Європа, як відомо, за три роки нашої страшної війни заплатила росії більше за газ та нафту, ніж надала фінансової допомоги Україні. Не мають нічого спільного із прагненням завершити раз і назавжди війну між росією та Україною й танець, зафіксований у відеоролику, а також часті телефонні дзвінки президентів України та Франції Володимира Зеленського й Емманюеля Макрона…

Впливові американські сенатори від  двох партій звернулися письмово до державного секретаря США Марка Рубіо з проханням порушити проблему під час перемовин про завершення російсько-української війни щодо понад 300 мільярдів доларів активів  російського Центробанку, заморожених у західних фінансових інституціях як тиску на країну-агресорку. Але Європа досі не передала ці кошти Україні. Вона розпоряджається відсотками  збережень для власних потреб і лише якусь дещицю з цих відсотків переказує Україні.

Утретє пишу про журналістську ініціативу нагородити державною відзнакою загиблого американського бойового медика Ітана Гертвека. Влада на Банковій не чує. Не цікавиться долею своїх співвітчизників, які воюють за демократію й свободу не лише в Україні, але й у світі, – ні живими, ні мертвими – посольство США в Україні на чолі з Бріджит Брінк, яку призначив президент Джозеф Байден. Воно майже не працює над тим, щоб повернути тіла американців додому. Ітана Гертвека, можливо, лише завдяки інформаційному розголосу та наполегливості батьків вдалося поховати в Каліфорнії за настановами Творця та із заслуженими почестями. Тіла інших розкидані, що не по Божому,  без душ, бо душі  вже на Небесах. Відео про поховання Ітана Гертвека показує набожність американців…

Для Інтернаціонального легіону Сухопутних військ ЗСУ,  в підрозділах якого служив доброволець Ітан Гертвек, є особлива нагорода – «За вашу і нашу свободу». Сподіваюся, що нею або іншою державною чи військовою відзнакою американського воїна посмертно нагородить президент України, Верховний головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський.  Якщо ні, то це зробить його наступник з дотриманням справедливості, що є основою демократії, і свободи слова без диктату влади.

                                          Оксана  РОВЕНЧАК.

                   Лавреатка премії НСЖУ «Золоте перо»

      та міжнародних літературно-мистецьких відзнак ім. П. Куліша, О. Довженка й Ф. Кафки.

На основній світлині: американський воїн-доброволець бойовий медик Ітан Гертвек. (Світлина з родинного архіву Леслі та Джона Гертвеків).

—-