Прокинувшись отець Антон поспішив у церкву, дорогою до храму йому усміхалося своїми першими промінчиками сонце, роса починала виблискувати різнобарв’ям трав, пташки наповнювали всю ранкову атмосферу щебетанням. Але на душі о. Антона панував неспокій. Вчора ввечері йому розповіли люди, що вже другий день в Чортківській тюрмі чути постріли, лемент, плач і стогін ні в чому невинних в’язнів. Що ж робити? Як взнати, що там діється? І чи можна врятувати людей?
Ці думки не давали спокою 38-літньому священикові. Пригадав як на початку року до нього приходили працівники НКВС та погрожували розправою. «Ты поп смотри, если что, сам понимаеш, расстреляем, ну а пока найди себе подходящую работу, хватит крестянам забивать головы всякой ерундой!». Отець Антон тоді змовчав, ні, він не боявся за власне життя, він переживав за свою паству, він твердо знав, хай катують, але від своєї Церкви він не відмовиться.
Отець Антон перед Чудотворним іконою Пречистої Діви тричі промовив молитву «Богородице Діво…», адже якщо щоденно тричі промовляти «Богородице Діво» на честь чеснот, які триєдиний Бог надав найсвятішій Діві, то отримаєш милосердя за витривалість у доброму та ласку блаженної смерті. Священик ще помолився за спасіння в’язнів Чортківської тюрми та пішов додому. Він ще не знав, що значна частина в’язнів вже були замордованими, не знав про закатованих священників та монахів у Чорткові, не знав також й того, що це була його остання молитва у церкві.
Вже коли прийшов додому, почув крики: «Где этот поп! Собирайся, пойдешь с нами!» Отця Антона вивели та повели догори. Дорогою били та знущалися. Руки у більшовицьких бандитів були по лікті у крові замордованих в’язнів. Його вели на гору як Христа на Голгофу. «Все поп пришли!» Від важкого удару о. Антон знепритомнів.
У голові швидко промайнуло усе життя. Ось він розмовляє з сільською малечою, а це разом з парафіянами звертається до Чудотворної ікони Пречистої Діви, а ось він сповідає та причащає парафіян, а це просять поради сільські парубки, а це юний Микола Маньовський розповідає йому, що присвятив своє життя боротьбі за Україну, а це він благословляє…, але Господи чому все закривавлене? Різкий біль лише на кілька секунд привів до тями священика. «Богородице Діво!» – встиг вимовити о. Антон…, а дальше було синє небо та два ангелики, котрі кликали до себе священика.
Лише через три дні парафіяни знайшли у полі в житті закривавлене тіло отця Антона, в його очах застигли у леті жайворонки… Кажуть, що жайворонки – це чисті «Божі птахи», які символізують єдність Землі й Неба; коли жайворонок співає високо в Небі, то він молиться Богу, а як замовкає, то летить до Господа на сповідь…
Біографічна довідка:
РИЧАКІВСЬКИЙ Антон (1903 р., с. Заболотівка, нині Чортківського району – 03. 07. 1941 р., с. Угринь, нині Чортківського району) – священик. Висвячений у 1932 році. Заввідатель у с. Хмелева, нині Заліщицького району; душпастирював у с. Угринь. Закатували більшовики (працівники НКВС; шкіра була знята, нігті повіддирані, на плечах вирізали хрест). Кожного року на свято Різдва Івана Хрестителя жителі с. Угринь вшановують пам’ять священика-мученика Антонія Ричаківського. На місці смерті о. Ричаківського встановлено пам’ятний хрест (2011 р.). Нині триває процес беатифікації.
Тіло Отця знайшли у ЖИТІ