Гаврилюк Н. Віршів золотий політ: поезія Світлани Короненко: монографія-К; Ярославів Вал. 2021.- 416 с.
Насамперед мусимо ствердити таке: літературознавчі видання нині з’являються нерідко, але вони не стали популярним чтивом, хоч саме до цього прагнуть автори. І ніхто, на жаль, не може сказати, коли ознакою часу стане протилежність, й нам здається, що на заваді стоять дві причини. По-перше, перед читальниками нерідко з’являються тексти, які так «цікаво» написані, що їх не спроможні осилити й люди, котрі непогано знають тему. По-друге, чимало з тих, хто пірнає у монографічний світ, спершу сам хоче перечитати поезію чи прозу, про яку хтось пише. Але це неможливо зробити через «славне книгорозповсюдження». От і виходить, що на задвірки уваги штучно відсовуються навіть втямливо написанні дослідження.
Тут ще варто провести мову й про такий нюанс. Як нам здається, істотне значення має те, хто береться за перо дослідника. Здебільшого найліпше це вдається тим, хто працює не лише у літературознавстві, що підтверджує чимало імен. Згадаємо хоча б про окремих з них: Микола Жулинський, Леся Мовчун, Михайло Наєнко, Віктор Неборак, Віра Сулима, Людмила Тарнашинська… Та такий підхід характеризує не тільки науковців. Нерідко з’являються літературознавчі дослідження Віктора Палинського, Тетяни Дігай, Альони Радецької, Надії Гармазій, Юлії Сільчук…
Перший із цих переліків, безперечно, варто доповнити іменем киянки Надії Гаврилюк. Адже старша наукова співробітниця Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України знана не тільки як авторка монографій «Український поліметричний вірш» та «Під плахтою неба: поезія Віри Вовк» та кількох розділів у колективних дослідженнях з проблем віршознавства й теорій літератури. Вона також написала кілька поетичних книг.
Цікавою сторінкою у її творчості стала монографія «Віршів золотий політ: поезія Світлани Короненко». Вона (в цьому впевнені!) сподобається, бо дослідниця взялася за дещо несподівану тему, адже чи не вперше до читальників прийшла розвідка про творчість самобутньої віршарки. Бо досі чогось подібного не існувало, хоч час від часу на шпальтах періодики з’являлися відгуки Ніни Головченко, Дмитра Дроздовського, Олени О’Лір, Тараса Салиги, Миколи Сіробаби… Усі вони по-своєму зачепили тему широти тематики, вишуканості стилів, багатющість літературно-митецьких підтекстів. І знову доводиться говорити, що серед дослідників є й ті, що тяжіють до поезії. (Приміром Олену О’Лір, Миколу Сіробабу знають як авторів проникливих віршів.)
Що ж маємо у монографії, якщо врахувати особливості поетики Світлани Коронко? Думаємо, що тут має значення чимало нюансів. Це, зокрема, розмисли про тематику творчості, долі особистості, в поезії та у житті, образ жінки в поезії. Віршознавиця як поетка роздумує про акварельність версифікації. Маємо також думки про жанрове розмаїття, бо в поле зору потрапляють поеми, романси.
Є певна логіка в тому, що у вступному слові Надія Гаврилюк чимало уваги приділяє доторканню мислення поетики до національного та культурно-естетичного. Наголос на цьому не вважаємо випадковістю. Хоча б тому, що авторка аргументовано заперечує «глибокодумність» про непідпадання віршотворчості під параметри будь-якої ідеології, зауваживши, що онтологічні мотиви, буття людності, поєднання почувань є голосом покоління вісімдесятників, до якого належить поетка. Не залишать нічого поза увагою акценти на інтелектуальності творчості.
Образ жінки відображено у розділі «Сукні шовкове розкрилля: жінка в поезії С. Короненко». Цікавим, на нашу думку, є той елемент, що у монографії простежується різнотип’я жіночого характеру. Прикметно, що ці нюансики кожен може збагнути на основі аналізу творів з книги «Містерії», яка побачила світ ще 5 років тому.
Небуденність творчої особистості – це характерно для розділу «Дух несподіваних рим: вірші про вірш». Прикметно, що розмірковування про це починається із зауваги про сп’яніння натхненням. Зацікавлює те, що Надія Гаврилюк «пірнає» у сакральність мовчання: «Тут, де тремткий падолист, де золоте умирання, наче химерний буддист освоює рим добування». Здається, що саме ці поетичні рядки Світлани Короненко спонукають до висновків.
Конкретніше авторка зупиняється на питаннях поемності мислення, мовлячи про твори «Дебора» та «Сковорода». Адже в обох випадках написане розглядається крізь призму осмислення того, що вже з’являлося раніше. Скажімо, «Дебора» Світлани Короненко глибше пізнається читальниками на тлі розвідки Івана Франка «Пісня Дебори», вірша Лесі Українки «І ти колись, боролась, мов Ізраїль», Олени Пчілки «Дебора». І зрозуміло, що тут в центр уваги потрапляє «Дебора» Миколи Бажана, вже хоча б тому, що вона, як і твір тієї, про кого віршознавиця створила монографію, присвячена жертві сталінських репресії Раїсі Файнштейн з Умані. Звісно, що в обох випадках існують нюансики. Як і при аналізі поеми барокового філософа – поета Григорія Сковороди.
Тут згадано про твори Михайла Івченка, Валер’яна Поліщука, Павла Тичини, Юрія Клена, Василя Стуса, Івана Драча… Важливо, що всі вони так чи інакше зачіпають питання про трагедію доби, в якій усі жили.
Ще одна цікавинка. Надія Гаврилюк не тільки аналізує вірші з книг Світлани Короненко. Важливим є те, що вона часто-густо посилається на висловлювання інших авторів: Ніну Анісімову, Бориса Мозолевського, Юрія Лавріненка, Володимира Панченка, Тараса Салигу, Миколу Сулиму, Євгена Онацького, Леоніда Ушкалова, Роксани Харчук, Юрія Шевельова. Вже не кажемо про численні посилання на твори Миколи Бажана, Ліни Костенко, Василя Стуса, Павла Тичини…
Тепер згадаємо про ще один момент. Надія Гаврилюк не приховує, що поштовхом до назви монографії став рядок із вірша Світлани Короненко. Але це не просто творчий хід авторки. Бо наймення відобразило не тільки тематичність, версифікаційність, лексично-стильові особливості, а й глибину осягнення теми, що свідчить про справжність поезії. За подібним принципом створено назву монографії «Під плахтою неба: поезія Віри Вовк». Тільки в новому дослідженні авторки більше акцентується на метриці вірша.
І на останок. У «Поезіях» Світлани Короненко натрапляємо на доволі симпатичний текст «Дуже любила вірші». Твір у стилі авторки. Але згадка про нього не є випадковістю, бо написане присвячено…Надії Гаврилюк. Роздум про тремку інкрустацію слова, роздум про спорідненість душ представниць двох творчих поколінь. Як добре, що це засвідчує і монографія.
Олег Василишин, доцент
КОГПА ім. Тараса Шевченка
Ігор Фарина, член НСПУ
м. Кременець-Шумськ Тернопільської області
