Вірші війни
***
Наш дух незламний і чудовий! —
Так пише матері дитина,
Складає вдячність знову й знову
І далі — наче намистини:
— Не віддамо нізАщо в світі
Й малого клаптика Вкраїни,
За нас батьки в молитві й діти
І мова наша солов’їна!
Підступна нечисть не зламає —
Любові вистачить і злості!
Щоразу серце зігріває
Вкраїнське сонце в високості!
Синами вірними пишаюсь,
Горджуся дітками малими,
Що барви правди свого краю
Тримають митями гіркими.
Наш дух незламний не зламати! —
Так пише матері дитина, —
Бо з нами Бог і наша мати —
Найкраща в світі — Україна!
27–28.02.2022
.
***
Я народилась в бомбосховищі —
Вже наче винна без вини,
Коли Вкраїна, як летовище,
Палає доторком війни.
Я народилась! Так! Ви чуєте?!
І буду вірити і жить!
Ви нас, вкраїнців, не змарнуєте,
І дух наш вам не спопелить!
Я народилась в бомбосховищі,
Але вкраїнського єства!
Війна — то смерть, а не видовище,
Та я, ви чуєте? Жива!
1.03.2022 р.
.
***
Я вітаю тебе, обіймаючи,
Тільки сльози нестримно бринять,
Я вітаю, за душу тримаючи,
Хоч і струни від болю тремтять.
Я вітаю, бажання римуючи,
У любові торкаюсь весни.
Білий голуб, тихенько воркуючи,
Надихає на мирні сни.
Я вітаю, поволі зітхаючи
І долоні на серце кладу —
Матір Божу про тебе благаючи!
Зуби зціпила – і не впаду!
7–8.03.2022
.
***
Мені здалось, я впала на коліна,
Навколо — смерть і спалені міста,
Навколо — біль і плаче Україна,
І крик душі — молитва до Христа.
Мені здалось! Я вмилася сльозою,
Пішла вперед — зі зброєю в руках:
Мені слова натомість — моя зброя,
Що вже летить зміцніла понад дах!
Мені здалось! Я витерла обличчя,
Зв’язала душу міцно, як жита,
І без цензур, хоч так мені не личить,
Іду вперед — ця місія свята!
Вже не здалось! Живою я не здамся,
А заплету, як зашморг, ворогам
Вкраїнське слово!
Нелюде, отямся!
Ми — з України! Матір не віддам!
12.03.2022
.
***
Свічу запалила і сіла навпроти,
Заглянула в вічі, торкнулась щоки…
Та тільки холодний відколи той дотик —
І нас розділяють розлучні роки.
Та ти все ж прийшов до онуки під ранок,
За смерті дитячі розлючений весь,
Сказав, щоб єднались, і вже наостанок
Обнять не схотів і пішов собі десь…
Мій любий і рідний ти мій капітане,
Чи зміг би повірити в нинішній жах,
Чи б міг увить, як болітимуть рани
І буде здригатися навіть твій прах?!
Свічу запалила і витерла сльози,
Немов пригорнулась до твого чола…
Минеться вже скоро – й омріяні грози
Уже сповістять: «Перемога прийшла!»
15.03.2022
Інна ГОНЧАР,
член НСЖУ
м. Новодністровськ
Чернівецької обл.