Тетяна Череп-Пероганич. Танго не для нас: поезії / Тетяна Череп-Пероганич. – Біла Церква: Час Змін Інформ, 2020. – 116 с.
Бувають такі люди, від спілкування якими світишся зсередини. А бувають такі вірші. Щирі – бо самодостатні, світлі – бо наповнені силою, щасливі (хоч іноді і з ностальгійною тональністю). Нова поетична збірка письменниці та громадсько-культурної діячки Тетяни Череп-Пероганич «Танго не для нас» – саме така книга: вітраж досвідів і емоцій, промінний світ, у якому хочеться роздивитися кожну поетичну деталь. Як відомо,усю свою красу і повнобарвність вітраж виявляє тільки за участі світла. Так ось мені видається, що душа ліричної героїні цієї книги – це вітраж,з різних фрагментів, які компонувалися поступово і складалися в єдиний малюнок. І тільки світло любові дало їм повноцінне звучання.
Це поезії уважної жінки – молодої, яка знає смак неслухняного почуття, і мудрої – бо вона бачить історії інших. Навіть не через фільтри власного досвіду, просто – вже бачить. Вона сильна і слабка одночасно: «Хай душа, як крихка намистинка, // А ти сильна вже тим, що ЖІНКА!».
Як відомо, танго – танець доволі контрастний за своїм темпоритмом, поезії збірки «Танго не для нас» у книзі показуються читачеві саме так – контрастно. То спогад про далеке незабутнє, то насолода теперішнім, така на все серце насолода.
Думаю, цю книгу варто прочитати чоловікові. Адже йому важливо знати, як сильно і глибоко вміє любити жінка, скільки світлих вітражних фрагментів має її тендітна душа.
Цю книгу варто прочитати жінці. Аби засвітитися тим світлом любові, яке Тетяна Череп-Пероганич так щедро випромінює на свого читача.
Це відверті і разом з тим делікатні вірші, а ще вони випромінюють те, що можна назвати навіть трохи навіюванням.
Музей Марка Черемшини, що в Снятині, мав рідкісну нагоду – зустрічати весну поезіями з цієї збірки, причому тоді книга була ще не видана, а все озвучене – було ексклюзивом для покутян. Прохолодна і вітряна лютнева днина усміхнулася сонцем харизматичності і правдивого світлого щастя.
Тепер, прочитавши книгу уже цілісно, думаю собі: як важливо, щоби затишок був буднем, але – не буденністю. Щоби душа була чиста настільки, що бачила поезію і в золотавих світанках, і в ароматах домашнього борщу. Щоби кожен день був маленьким життям, де багато сонця. А якщо раптом задощить (що теж трапляється) – аби була ковдра почуттів, під якою можна сховатися і перечекати чи не все.
Іванна СТЕФ’ЮК – письменниця, кандидатка філологічних наук, наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини
